Ухвала

від 16.10.2013 по справі 6-22224св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта-ІР» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рубежівська», сільськогосподарського кооперативу «Рубежівський», малого приватного підприємства «Славутич» про визнання права власності на земельні ділянки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта-ІР» на рішення апеляційного суду Київської області від 13 серпня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агровіта-ІР» (далі - ТОВ «Агровіта-ІР») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати за ним право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території с. Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області, зазначаючи, що ним за договорами купівлі-продажу були придбані об'єкти нерухомості на вказаних земельних ділянках, тому вважало, що на підставі ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до нього перейшло право власності і на земельні ділянки.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано за ТОВ «Агровіта-ІР» право власності на земельні ділянки, цільове призначення яких - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в с. Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області: площею 6,2465 га, кадастровий номер 3222485200:06:002:0053; площею 11,9023 га, кадастровий номер 3222485200:06:002:0052. По АДРЕСА_1: площею 25,5789 га, кадастровий номер 3222485200:04:002:0004; площею 0,2924 га, кадастровий номер 3222485200:04:002:0006; площею 8,3486 га, кадастровий номер 3222485200:04:018:0014. По АДРЕСА_2: площею 14,8293 га, кадастровий номер 3222485200:04:002:0002. По АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5: площею 2,3929 га, кадастровий номер 222485201:01:030:0007. По АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7: площею 6,9834 га, кадастровий номер 3222485201:01:040:0009. По АДРЕСА_6: площею 7,0736 га, кадастровий номер 3222485200:03:003:0181. По АДРЕСА_8: площею 1,4401 га, кадастровий номер 3222485200:06:005:0022.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 серпня 2012 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Агровіта-ІР», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що на вказаних земельних ділянках розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які належить ТОВ «Агровіта-ІР», тому згідно з вимогами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України позивачем набуто право власності на ці земельні ділянки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд вказував, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач на загальних підставах та у порядку, визначеному чинним законодавством, придбав у власника ті частини земельних ділянок, які необхідні для обслуговування придбаних об'єктів нерухомості, висновок суду про виникнення права власності у позивача на земельну ділянку площею 85,088 га у зв'язку з придбання об'єктів нерухомості, є необґрунтованим; договори купівлі-продажу від 06 квітня 2007 року та від 28 грудня 2007 року нотаріально не посвідчені та не зареєстровані.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами дотримано не було.

Судами встановлено, що на підставі рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області від 25 грудня 1998 року передано колективному сільськогосподарському підприємству «Агрофірма «Рубежівська» (далі - КСП «Агрофірма «Рубежівська») у колективну власність та постійне користування земельні ділянки в межах Михайлівсько-Рубежівської та Гореницької сільських рад Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 12), що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю (а.с. 14в€' 15).

Відповідно до договору від 19 грудня 1997 року № 465-ВП трудовому колективу КСП «Рубежівське» передано державне майно цілісного майнового комплексу державного сільськогосподарського підприємства радгоспу «Рубежівське», що знаходиться у смт Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області на земельній ділянці площею 3345,1 га (а.с. 17в€' 28).

Згідно з мировою угодою від 19 березня 2004 року сільськогосподарський кооператив «Рубежівський» та мале приватне підприємство «Славутич» набули права власності об'єкти нерухомого майна боржника КСП «Агрофірми «Рубежівська» (а.с. 30в€' 33).

У п. 3.6. мирової угоди вказано, що після набуття права власності кредиторами на об'єкти нерухомого майна, право власності або право користування набувається також і на земельні ділянки, на яких розташовані ці об'єкти (ас. 32).

Тобто сільськогосподарський кооператив «Рубежівський» та приватне підприємство «Славутич» набули право власності на об'єкти нерухомого майна і земельні ділянки, на яких знаходяться вказані об'єкти.

Мирова угода затверджена ухвалою господарського суду Київської області (а.с. 36).

Рішенням господарського суду Київської області від 20 листопада 2006 року визнано за ТОВ «Агрофірма «Рубежівська» право власності на ряд нежитлових приміщень та гуртожитків (а.с. 51в€' 55).

Однак у рішенні не зазначено, на яких земельних ділянках розташовані вказані приміщення та яка площа земельної ділянки зайнята кожним із перелічених об'єктів нерухомого майна. Відсутні і докази, що будь-яким компетентним органом вирішено питання про виділ земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування кожного із перелічених об'єктів.

До матеріалів справи долучені державні акти на право власності на земельну ділянку ТОВ «Агрофірма «Рубежівська», однак у актах цільове призначення земельної ділянки вказано - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 56в€' 60), а не обслуговування певних будівель, споруд та приміщень.

При цьому слід врахувати дію мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Із договорів купівлі-продажу також не вбачається, яка площа земельної ділянки зайнята кожним із відчужуваних об'єктів нерухомого майна (а.с. 61в€' 132).

При розгляді справи суди не встановили фактичні обставини; зазначаючи, що землі передані у колективну власність, не встановили цільове призначення окремих земельних ділянок, які перейшли у власність КСП «Агрофірма «Рубежівська», не вияснили, яка земельна ділянка визначена для розміщення та обслуговування кожного об'єкта нерухомого майна.

Крім того, не враховано, що на час затвердження мирової угоди та укладення договору купівлі-продажу діяли різні редакції ч. 1 ст. 120 ЗК України та ч. 1 ст. 377 ЦК України, які по-іншому регулювали питання визначення долі земельної ділянки при переході права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.п. «є» п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що не може здійснюватися перехід права власності за судовими рішеннями (через визнання права власності на відчужену земельну ділянку або визнання дійсним договору щодо її відчуження, звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок зобов'язань власника земельної ділянки або передачу її у власність кредитору з цих підстав, видачу виконавчого документа за аналогічним рішенням третейського суду тощо) на земельні ділянки, щодо яких встановлена заборона на продаж або іншим способом відчуження, а саме: сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб, відчуження та зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону (без доплат) і вилучення (викуп) для суспільних потреб (пункт 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК) України.

Враховуючи правовий статус земель та вимоги Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» суди не дослідили, чи не ввійшли землі, на користування якими претендує позивач, до складу земель, що були розпайовані між членами КСП «Агрофірма «Рубежівська».

Скасовуючи рішення суду, апеляційний суд не усунув вказані порушення суду першої інстанції, а допустив ще інші, не взяв до уваги, що особа, яка подала апеляційну скаргу, ставила вимогу про поновлення свого права на користування земельною ділянкою площею 0,3584 га, переданою їй на підставі державного акта на право постійного користування землею від 19 квітня 2001 року серії ІІІ-КВ № 018736, не встановив, які саме приміщення розташовані на вказаній земельній ділянці та які земельні ділянки межують із земельною ділянкою ОСОБА_7; яка площа земельної ділянки відведена для розміщення та обслуговування зазначених приміщень, та чи відповідають межі цих земельних ділянок землевпорядній документації.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, відповідно до вимог ст. ст. 59, 60 ЦПК України щодо порушення чи непорушення особами, які беруть участь у справі, порядку суміжного землекористування.

Суди не звернули увагу, що за роз'ясненнями, наданими Верховним Судом України у п. 25 Постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» суд сприяє сторонам у виконанні їх обов'язку подати свої докази. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд відповідно до статей 143, 144 ЦПК України призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального та матеріального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, на стадії апеляційного провадження не передбачено можливість виконання вимог ст. ст. 33, 34 ЦПК України, з урахуванням ч. 3 ст. 335 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта-ІР» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 серпня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік