Рішення

від 21.10.2013 по справі 906/1155/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" жовтня 2013 р. Справа № 906/1155/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Янковий В.В., дов. 15.01.2013 р.

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Елмакс" (м. Бердичів Житомирської області)

до Приватного акціонерного товариства "Лугинський хлібозавод" (смт. Лугини Житомирської області)

про стягнення 30574,10 грн.

Приватне підприємство "Елмакс" звернулось до господарського суду з позовною заявою до ПАТ "Лугинський хлібзавод" про стягнення 30574,10 грн., з яких: 20194,17 грн. основного боргу, 232,92 грн. пені, 10097,12 грн. договірних збитків та 49,89 грн. річних, посилаючись на укладений між сторонами договір купівлі - продажу від 04.01.11р. та видаткові накладні за період з 20.05.2013 р. по 01.07.2013 р.

Довідкою від 01.10.2013р. №120 позивач підтвердив заявлену до стягнення загальну суму заборгованості (а.с.43).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, в судове засідання свого представника не направив. Про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 р. між ПП "Елмакс" (продавець) та ВАТ "Лугинський хлібзавод" (покупець) укладений договір купівлі - продажу (а.с.3).

Відповідно п. 1.1. договору, продавець (позивач) зобов'язався протягом дії даного договору передавати у власність (повне господарське відання) покупця (відповідача) продукти харчування (надалі - товар), а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його вартість на умовах даного договору.

Асортимент, кількість та вартість кожної партії товару і одиниці товару визначається за замовленням покупця та зазначається у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (п.2.1).

Ціна товару зазначається у накладних, що є невід'ємною частиною договору. Оплата вартості товару проводиться у формі попередньої оплати або за умовах поставки товару із відтермінуванням платежу терміном на 14 календарних днів (п.п.4.1,4.4).

Згідно з п.5.4.1 договору покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар, переданий йому у власність продавцем.

Договір діє до 31.12.2014 р.(п.11.1).

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи суд зазначає, що свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином, передав відповідачу товар на загальну суму 20368,81 грн., що підтверджується товарно-транспортними (видатковими) накладними (а.с. 8-15).

У зв'язку з тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, 15.07.2013 р. позивачем направлено відповідачу претензію №90 щодо виконання зобов'язань про оплату товару (а.с.16).

Однак, станом на день звернення до суду у відповідача перед позивачем не погашена заборгованість у розмірі 20194,17 грн., яка відповідно до довідки позивача від 01.10.13р. залишилась несплаченою після порушення провадження у справі (а.с.43).

Також, в порядку ст. 625 ЦК України та п.6.2 договору, відповідачу в зв'язку з несвоєчасно проведеними розрахунками нараховано 232,92 грн. пені, 49,89 грн. 3% річних та 10097,12 грн. договірних збитків.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визначаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають безпосередньо із господарського договору або безпосередньо із закону.

В силу ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст.8 зазначеного Закону - головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати, що акти звірки взаємних розрахунків не є первинними документами, проте в силу ст.ст. 33, 34 ГПК України - є доказами, які в сукупності з іншими доказами можуть встановлювати юридичний факт - наявність заборгованості відповідача.

Матеріалами справи стверджується, що відповідач вчиняв дії, які за своїм змістом спрямовані на визнання боргу, оскільки оформив та підписав акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.13р. на суму 20194,17 грн. (а.с. 18).

На підставі викладеного заборгованість в сумі 20194,17 грн. підтверджена доказами та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами України.

Обставини, які звільняють відповідача від обов'язку виконати свої зобов'язання за договором, та обставини, які звільняють відповідача від відповідальності за його невиконання, в матеріалах справи відсутні.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до пункту 6.2. договору у випадку порушення термінів оплати за отриманий товар, покупець несе відповідальність перед продавцем згідно чинного законодавства України про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день затримки платежів та сплачує тверді збитки у розмірі 50% за кожну видаткову накладну, кошти за яку не були сплачені вчасно.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, відповідачу нараховано 232,92 грн. пені та 49,89 грн. 3% річних.

Суд погоджується з даним розрахунком позивача.

Розглянувши доводи позивача в частині стягнення твердих збитків в сумі 10097,17грн., заздалегідь узгодженої сторонами, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526,530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк. Згідно із ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати збитки суб'єкту, права та інтереси якого порушені.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За ч.5 ст.225 ГК України, сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Виходячи з поняття та складу збитків, визначеного статтею 22 Цивільного кодексу України та статтями 224, 225 Господарського кодексу України, умовою, за якої у кредитора виникає право на відшкодування збитків, є завдання йому збитків (реальних збитків чи упущеної вигоди); звільняючи від обов'язку доказування розміру збитків, що підлягають стягненню, приписи частини 5 статті 225 Господарського кодексу України не звільняють кредитора від обов'язку доказування завдання йому збитків, як умови права на їх відшкодування, протиправної поведінки боржника, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками. Натомість позивачем не доведено завдання йому збитків відповідачем.

Також, з системного аналізу статей 22 та 623 Цивільного кодексу України, статті 224 та 225 Господарського кодексу України вбачається, що за своїм змістом відшкодування збитків передбачає поновлення майнового стану кредитора, що потерпів через допущене боржником порушення зобов'язання, та, як правило, не є спрямованим на отримання кредитором прибутку в результаті відшкодування збитків.

Такої ж позиції дотримано у Постанові Вищого господарського суду від 13 жовтня 2010 р.№ 2/39-09.

Згідно зі ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 10097,17 грн.

Відповідач заперечень з приводу заявлених позовних вимог та доказів сплати боргу суду не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають частковому задоволенню - з відповідача стягується на користь позивача 20194,17 грн. боргу, 232,92 грн. пені та 49,89 грн. 3% річних. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лугинський хлібозавод" (11301, Житомирська область, смт. Лугини, вул. Донського, 56, код 00378796) на користь Приватного підприємства "Елмакс" (13306, Житомирська область, м. Бердичів, вул. К.Лібхнехта, 107, код 25309773) - 20194,17 грн. боргу, 232,92 грн. пені, 49,89 грн. 3% річних, 1152,30 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.10.13

Суддя Маріщенко Л.О.

Друк:

1 - у справу,

2,3 - сторонам (рек. з повід.).