Рішення

від 08.10.2013 по справі 911/2594/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 911/2594/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит», м. Дніпропетровськ;

до Приватного підприємства «Бриг-інвест», смт. Макарів, Київська область;

про стягнення 19953,28 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

представники сторін:

від позивача: Брайко М.В. (довіреність № 12 від 26.12.2012 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Бриг-інвест» (далі - відповідач) про стягнення 19953,28 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 744-КИЕ від 29.07.2011 р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 17422,90 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 2083,04 грн., 3% річних - 416,61 грн. та інфляційні в розмірі 30,73 грн.

Ухвалою суду від 05.07.2013 р. порушено провадження у справі № 911/2594/13 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.07.2013 р.

Ухвалами від 23.07.2013 р., від 06.08.2013 р., від 27.08.2013 р., від 04.09.2013 р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

Крім того, 12.09.2013р. судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, та ухвалою від 13.09.2013 р. розгляд справи був призначений на 08.10.2013 р.

Присутнім у судових засіданнях представником позивача позовні вимоги були підтримані у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві, та надано витребувані судом докази.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 23.07.2013 р., від 06.08.2013 р. від 27.08.2013 р., від 04.09.2013 р., від 13.09.2013 р. не виконав, витребувані документи та письмовий відзив на позов не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 23.07.2013 р., від 06.08.2013 р. від 27.08.2013 р., від 04.09.2013 р., від 13.09.2013 р. надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2011 р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 744-КИЕ, у відповідності до умов якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.3 договору, право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної.

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що асортимент та кількість товару, що постачається зазначається у накладних.

Згідно п. 4.2 договору, покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію товару переданого постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки. Постачальник має право в односторонньому порядку змінити строк оплати, попередньо повідомивши покупця за 7 (сім) календарних днів.

Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш ранні строком виникнення. При цьому, вказане покупцем призначення платежу до уваги прийматися не буде (п.4.6 договору).

У пункті 8.1. сторони визначили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до « 28»лютого 2012р. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Доказів розірвання Договору поставки № 744-КИЕ від 29.07.2011 р. сторони суду не надали, а, отже, на день розгляду справи, договір є чинним.

Як вбачається з видаткових накладних, копії яких додані до справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 74994,90 грн.

Натомість, відповідач отриманий товар оплатив частково, про що свідчать виписки по особовому рахунку позивача, додані до справи, та частину товару відповідач повернув, що підтверджується відповідними накладними на повернення товарів, копії яких залучені до матеріалів справи.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 17422,90 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 17422,90 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 2083,04 грн., 3% річних - 416,61 грн. та інфляційні в розмірі 30,73 грн., які нараховані на суму заборгованості, що існує окремо за кожною видатковою накладною № 4609 від 29.05.2012 р., № 5155 від 31.05.2012 р., № 4651 від 28.08.2012 р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно п. 6.6. договору, у випадку порушення покупцем строків, визначених п. 4.2. договору, покупець оплачує постачальникові неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовилися про те, що неустойка за порушення покупцем строків вказаних в п 4.2. Договору нараховується та сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов п. 6.6. договору, сторони визначили більш тривали період нарахування пені, а саме: за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.

Перевіривши наданий позивачем на вимогу суду уточнений розрахунок пені, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 2053,57 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення , незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних, задовольняє останні в сумі 30,73 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних, слід зазначити, що такі вимоги ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення річних, підлягають задоволенню в сумі 410,71 грн., згідно уточненого розрахунку позивача, який є арифметично правильним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Бриг-інвест» (08000, Київська область, смт. Макарів, вул. Леніна, 68; код ЄДРПОУ 36594951) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; код ЄДРПОУ 36841030) 17422 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дві) грн. 90 грн. - боргу, 2053 (дві тисячі п'ятдесят три) грн. 57 коп. - пені, 410 (чотириста десять) грн. 71 коп. - 3 % річних, 30 (тридцять) грн.. 73 коп. - інфляційних, 1717 (одну тисячу сімсот сімнадцять) грн. 45 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 14.10.2013

Суддя Карпечкін Т.П.