Постанова

від 22.10.2013 по справі 50/206-б

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа№ 50/206-б

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Верховця А.А.

Остапенка О.М.

за участю представників:

від заявник:не з'явився;

від боржника: не з'явився;

від ПАТ «Фідобанк»: не з'явився;

від ПАТ «Банк Перший»: Посунько Д.В. - представник за дорученням № 56 від 07.03.2013);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.06.2013 року у справі № 50/206-б (суддя Головатюк Л.Д.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сілган Уайт Кеп Україна» м. Київ

до дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод», м. Київ

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, оскільки дочірнє підприємство «Яготинський консервний завод» неспроможне сплатити борг у сумі 601 535,01 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.05.2011 порушено провадження у справі № 50/206-б за загальною процедурою банкрутства.

Ухвалою підготовчого засідання від 24.06.2011 у справі № 50/206-б визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - товариства з обмеженою відповідальністю «Сілган Уайт Кеп Україна» на суму 601 535,01 грн, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Бєлову Олену Анатоліївну.

Ухвалою попереднього засідання від 17.11.2011 визнано кредиторами дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод» ряд юридичних осіб, затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 38 634 286,55 грн.

Постановою господарського суду міста Києва від 22.05.2012 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича, якого зобов'язано провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт і ліквідаційний баланс банкрута на затвердження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2013 року у справі № 50/206-б (суддя Головатюк Л.Д.) відмовлено у включенні кредиторських вимог публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК»на суму 21 893 013,96 грн до реєстру вимог кредиторів дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод» в першу чергу задоволення. Відмовлено публічному акціонерному товариству «ФІДОБАНК» у задоволенні скарги на дії ліквідатора. Зобов'язано ліквідатора виконати вимоги п. 6 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» та окремо внести до реєстру вимог кредиторів дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод» відомості про майно боржника, яке є предметом застави обладнання в ПАТ «ФІДОБАНК» згідно договору від 15.01.2007. Відкладено розгляд справи.

Ухвала місцевого господарського суду в частині відмови у включенні вимог ПАТ «ФІДОБАНК» до реєстру вимог кредиторів в першу чергу задоволення мотивована відсутністю у боржника перед банком зобов'язань грошового характеру, а отже відсутністю правових підстав визнання вимог банку.

В частині відмови в задоволенні скарги ПАТ «ФІДОБАНК» на дії ліквідатора оскаржувана ухвала мотивована безпідставністю доводів скарги.

При цьому, суд першої інстанції керувався п.п. 3, 7 ст. 1, ст.ст. 14, 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована порушенням і неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 12, 14, 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 11 Закону України «Про іпотеку» та ст.ст. 43, 82 ГПК України. Так, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено докази, надані банком на підтвердження кредиторських вимог до боржника, та не було надано їм належної оцінки.

В судовому засіданні 22.10.2013 представник публічного акціонерного товариства «БАНК ПЕРШИЙ» заперечив вимоги апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

Інші визнані в судовому порядку кредитори та учасники провадження у справі не надали відзиви на апеляційну скаргу, повноважних представників в судове засідання апеляційної інстанції не направили, причини неявки суду не повідомили, враховуючи, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд вважає можливим здійснити перегляд ухвали місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі їх представників.

Дослідивши матеріали справ, заслухавши представника сторони, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 N 2343-XII (надалі - Закон) у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Стаття 1 Закону визначає кредитора у справі про банкрутство як юридичну або фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом до винесення ухвали про затвердження реєстру вимог. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Ухвала може бути оскаржена в установленому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 названого Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до матеріалів справи з заявою про визнання конкурсними кредиторами боржника звернулося ПАТ «ФІДОБАНК» з кредиторськими вимогами до дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод» на суму 21 893 013,96 грн з внесенням до першої черги задоволення.

Свою позицію банк обґрунтовує положеннями ч. 6 ст. 14 та ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом», згідно яких розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Окрім цього, ПАТ «ФІДОБАНК» посилається на ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом», згідно якої у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою.

Також банк зазначив, що він не позбавлений права звернутися за захистом своїх майнових інтересів в процедуру банкрутства боржника за основним кредитним зобов'язанням, а також в процедуру банкрутства заставодавця. Крім того, на думку банку, незалежно від того, до кого звертається кредитор із вимогами, забезпеченими заставою, - основного боржника, або заставного боржника (третьої особи, якою майно було передано у заставу (майнового поручителя) - суть кредиторських вимог при цьому не змінюється, а тому вони все одно залишаються такими, що забезпечені заставою майна.

В матеріалах справи наявні заперечення ліквідатора щодо визнання ПАТ «ФІДОБАНК» заставним кредитором на суму 21 893 013,96 грн у зв'язку з тим, що ці вимоги є не грошовими, а майновими, а тому підлягають включенню у реєстр вимог кредиторів окремо, як вимоги стосовно майнових активів підприємства-боржника.

Отже, вимоги ПАТ «ФІДОБАНК» випливають з правовідносин, що походять із майнового поручительства, а саме із договору застави обладнання від 15.01.2007, згідно якого ПАТ «Фідобанк» було передано в заставу обладнання, що належить на праві власності боржнику.

Вказаний договір був укладений між ПАТ «ФІДОБАНК» та дочірнім підприємством «Стара Фортеця» (код ЄДРПОУ 30965833)(попередня назва дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод» (код ЄДРПОУ 30965833)) в забезпечення основного кредитного зобов'язання - договору про відкриття кредитної лінії № 279 від 07.04.2005, що укладений між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «Стара Фортеця Трейдінг» (код ЄДРПОУ 24935959) на загальну суму 660 000,00 доларів США. Кошти за вказаним кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 279 від 07.04.2005 отримував не боржник - ДП «Яготинський консервний завод» (код ЄДРПОУ 30965833), а інша юридична особа, з іншим ідентифікаційним кодом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, а кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Відповідно до абз. 7 ст.1 Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

При цьому, безспірні вимоги кредиторів це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника ( абз. 8 ст. 1 Закону).

Відповідно до Рекомендацій Президії Вищого господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 04-5/1193 від 04.06.2004 року, зокрема, п.п. 3.1.1., кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); згідно абз. 2 п.п. 4.3. зазначених Рекомендацій, у вирішенні питання про визначення розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарські суди мають враховувати, що частина 7 статті 1 закону визначає грошове зобов'язання як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу Украйни іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Нормами ч.ч. 1, 2 ст. 589, ч.ч. 2, 3 ст. 590 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 1 вказаного Закону, зокрема, визначає поняття «основного зобов'язання», як зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; «майновим поручителем» є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Таким чином, іпотека становить окремий вид застави, як майнова порука за виконання основного зобов'язання, де правовим наслідком порушення боржником основного зобов'язання є виникнення у кредитора боржника права звернення стягнення на предмет застави, а не грошової вимоги, на відміну від договору поруки.

Детальний аналіз вказаних правових норм, вказує на те, що договір іпотеки як різновид договору застави, за правовою природою не передбачає солідарної відповідальності за зобов'язання боржника за основним договором, а чітко визначає право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки заставленого майновим поручителем у разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою (а право грошової вимоги до іпотекодавця).

На підставі викладеного, виходячи зі змісту терміну «грошове зобов'язання» визначеного Законом, як «зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору» (ст.1 Закону) та правової природи договорів застави, іпотеки та поруки, суд дійшов висновку про те, що невиконання боржником основного зобов'язання не тягне для іпотекодавця, майном (договором поруки) якого забезпечено виконання основного договору - грошових зобов'язань за змістом, визначеним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», перед кредитором.

Поряд з цим, до заставодавця не можуть бути застосовані правові наслідки, передбачені ст.ст. 543, 554 Цивільного кодексу України, якими передбачено солідарний обов'язок боржників та наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що договір про відкриття кредитної лінії № 279 від 07.04.2005 становить основне зобов'язання, укладене між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «Стара Фортеця Трейдінг», згідно якого грошові кошти були отримані ТОВ «Стара Фортеця Трейдінг» як і грошові зобов'язання по їх поверхню перед заявником. Договір застави, укладений на забезпечення кредитного договору, за яким банкрут у справі виступає майновим поручителем за виконання ТОВ «Стара Фортеця Трейдінг» своїх зобов'язань за кредитним договором, проте майнове поручення банкрутом за виконання кредитного договору правовим наслідком має виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, а не сплати грошової суми, виходячи з чого, за договором застави у банкрута відсутні грошові зобов'язання перед ПАТ «ФІДОБАНК» у розумінні приписів Закону.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Зазначена норма передбачає механізм задоволення та захисту майнових інтересів заставодержателя, у разі порушення провадження у справі про банкрутство майнового поручителя, а саме - у випадку реалізації ліквідатором майна, що є предметом застави (іпотеки), отримані від реалізації кошти спрямовуються виключно для задоволення вимог заставодержателя.

Аналогічну за змістом правову позицію стосовно характеру вимог кредитора за основним зобов'язанням у справах про банкрутство до іпотекодавця (майнового поручителя), де іпотекою забезпечено виконання зобов'язання взяте третьою особою, а також розмежування правової природи договорів застави та поруки, за аналогічних обставин займає Вищий господарський суд України, в тому числі, викладену у постановах Вищого господарського суду України у справах: № 5/38б від 01.11.2011 року; № 27/104Б від 13.12.2011 року; № 5004/2092/11 від 31.07.2012.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що місцевим господарським судом правомірно зроблено висновок про відсутність правових підстав для визнання вимог ПАТ «ФІДОБАНК» до дочірнього підприємства «Яготинський консервний завод» на суму 21 893 013,96 грн.

Таким чином апеляційний суд вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено у визнанні кредиторських вимог ПАТ «ФІДОБАНК», оскільки, як вбачається з заяви банка його вимоги не мають грошового характеру.

Також судом першої інстанції оскаржуваною ухвалою розглянуто скаргу на дії арбітражного керуючого та відмовлено в її задоволенні.

Як вбачається з матеріалів справи, що 27.05.2013 року до місцевого господарського суду звернулося ПАТ «ФІДОБАНК» зі скаргою від 20.05.2013 на дії арбітражного керуючого Головатюка Л.Д., в якій просив суд: визнати грошові вимоги заставного кредитора ПАТ «ФІДОБАНК» у розмірі 21893 013,96 грн та зобов'язати арбітражного керуючого включити до реєстру вимог кредиторів вимоги у розмірі 21 893 031,96 грн та подати його на затвердження до господарського суду та внести до реєстру відомості про майно, що є предметом застави ПАТ «ФІДОБАНК».

Дана скарга мотивована неправомірністю відмови ліквідатора у включенні кредиторських вимог ПАТ «ФІДОБАНК» на суму 21 893 013,96 грн до реєстру вимог кредиторів боржника.

Відповідно до частини 6 статті 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Частиною 4 ст. 25 Закону встановлено, що дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 6 ст. 3-1 Закону при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Частиною 9 даної статті встановлено, що невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, за відсутності наслідків, передбачених цією статтею, може бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків, про що господарський суд виносить ухвалу.

Враховуючи вищенаведене апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що оскільки скарга на дії ліквідатора ґрунтується на доводах про неправомірність відмови ліквідатора у включенні кредиторських вимог ПАТ «ФІДОБАНК» на суму 21 893 013,96 грн до реєстру вимог кредиторів боржника, а судом встановлено безпідставність заявлених вимог, тому ліквідатором правомірно відмовлено банку у включенні його вимог, що в свою чергу дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів скарги.

Таким чином, на підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження скаржника, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 43, 82 ГПК України, щодо неповноти дослідження доказів по справі та надання їм належної правової оцінки та ст.ст. 12, 14, 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 11 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом», а тому відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі матеріалів наявних в копії справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни ухвали місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.06.2013 року у справі № 50/206-б залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» залишити без задоволення.

Головуючий суддя Разіна Т.І.

Судді Верховець А.А.

Остапенко О.М.