Постанова

від 03.10.2013 по справі 801/8538/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

03 жовтня 2013 р. 15:18 Справа №801/8538/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Захаровій М.В., за участю представника позивача Брагіна О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів- Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть справи: ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів- Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.08.2013 р. № 0000914120.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту документальної перевірки від 30.07.2013 року № 890/41-20/00153117, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсності Податковому кодексу України.

Також позивач зазначив про те, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення -рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, з підстав викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" є юридичною особою, яка зареєстрована Сімферопольським управлінням юстиції АРК 05.10.2010р. за № 10711020000027359 що підтверджується випискою з ЄДРПОУ серії АГ № 158945 та перебуває на податковому обліку в Міжрегіональном головном управлінні Міндоходів- Центральний офіс з обслуговування великих платників на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, що посадовими особами Міжрегіонального ГУ Міндоходів- Центрального офісу з обслуговування великих платників була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Варінт Сервіс Україна» за період з 01.03.2013р. по 31.03.2013 р., за наслідками якої складено акт від 30.07.2013 року № 890/41-20/00153117.

За висновками даного акту встановлені такі порушення позивачем:

- п.198.3, п. 198.6, ст. 198, Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 109000 грн., в тому числі за березень 2013 року в сумі 109000 грн.

Тобто, згідно акту № 890/41-20/00153117 від 30.07.2013 року Міжрегіонального ГУ Міндоходів- Центрального офісу з обслуговування великих платників при проведені перевірки встановлено порушення - заниження суми з ПДВ, з огляду на те, що позивачем не доведено безпосередній зв'язок витрат з господарською діяльність платника податків та не підтверджено первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених ПК України, у зв'язку з чим відповідачем зроблено висновок про безпідставне включення ПДВ в сумі 109000 грн. до складу податкового кредиту в декларації з ПДВ за березень 2013 року по податковій накладній, отриманою від ТОВ «Варінт Сервіс Україна» за рекламні послуги.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2013 року № 0000914120 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 року у розмірі 163500 грн., з яких 109000 грн. з основного платежу та 54500 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Перевіряючи обґрунтованість збільшення суми з податку на додану вартість ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" за березень 2013 року у розмірі 109000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення -рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Перевіряючи реальність виконання договору поставки № 509 від 25.05.12 укладеного між позивачем та ТОВ "Варіант Сервіс Україна", суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" (Покупець) мав господарські відносини з ТОВ "Варіант Сервіс Україна" (Постачальник) на підставі договору поставки № 509 від 25.05.12 відповідно до якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначений термін у власність покупця товар згідно Специфікації, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

На підтвердження реальності фактичної поставки зтоварусудом досліджені наступні документи, а саме:

- Акт прийома-передачи товару від 13.03.2013р. на суму 1962000 грн., у т.ч. ПДВ 327 000грн., відповідно до якого вказані послуги отримані в повному обсязі.

- Податкова накладна № 1 від 13.03.2013р. на суму 1962000 грн., у т.ч. ПДВ 327000 грн.

- Видаткова накладна № РН - 0000003 від 13.03.13 на суму 1 962 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 327000 грн.

- Товарно -транспортна накладна від 13.03.13

Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість була правомірно увійшла до складу ціни придбаних послуг у виконавця - ТОВ "Варіант Сервіс Україна".

Судом встановлено, що позивачем від ТОВ "Варіант Сервіс Україна" була отримана податкова накладна № 1 від 13.03.2013р. на суму 1 962 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 327000 грн.

Отже, вказана сума податку на додану вартість у розмірі 109000 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді за березень 2013 року.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, позивач враховуючи зазначений вище податковий кредит сформував суму з ПДВ у березні 2013 року врахувавши 109000 грн., яка була включена до загальної суми залишку від'ємного значення відповідної графи декларації з ПДВ за березень 2013року.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг у ТОВ "Варіант Сервіс Україна" в березні 2013 року.

Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (березень 2013р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100308835 та мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом березня 2013р. у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ТОВ "Варіант Сервіс Україна") позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 ПК України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил формування податкового кредиту пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Варіант Сервіс Україна", оскільки у контрагента в ході перевірки встановлено відсутність необхідним умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент - ТОВ "Варіант Сервіс Україна" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ТОВ "Варіант Сервіс Україна", був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами укладеними між ТОВ "Варіант Сервіс Україна" і ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

Отже суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ТОВ "Варіант Сервіс Україна" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для заниження суми ПДВ у розмірі 109000 грн. визначеної у декларації з ПДВ за 01.03.2013р.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо складення акту перевірки від 30.07.13, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 20.1.4. ст. 20 ПК України однією із функцій контролюючого органу є проведення відповідно до законодавства перевірок і звірок платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

Пункт 75.1 ст. 75 ПК України передбачає що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 75.1.1. ст. 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Згідно з п.п. 75.1.2.ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, податковий орган, проводячи зазначену перевірку, керувався нормами Податкового кодексу України, а тому посилання позивача на протиправність дій податкового органу з підстав здійснення владних функцій відповідачем, які передбачені вище переліченими нормами діючого законодавства, по суті є безпідставними та хибними, а тому позов у цей частині задоволенню не підлягає.

Отже, враховуючи викладені вище висновки суду стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2013 року відповідача про збільшення суми грошового зобов'язання позивача з ПДВ у березні 2013 року на суму 109000 грн., суд вважає даний спосіб захисту порушених прав підприємства таким, що відповідає завданням адміністративного судочинства, є належним та достатнім у відповідності до ст.162 КАС України.

Таким чином, заявлені позовні вимоги ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" підлягають частковому задоволенню, а саме визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000914120 від 15.08.2013 року прийнятого Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Оскільки адміністративний позов задоволено частково, за правилами частини третьої статті 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а тому судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору сумою 1669,41грн., що підтверджено квитанцією від 29.08.13 № 7817, підлягають частковому відшкодуванню з відповідача у розмірі 834,70 грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 03.10.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 08.10.2013 року.

Керуючись ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників № 0000914120 від 15.08.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 834,70 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників.

4. В задоволені іншої частини позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.