Постанова

від 17.10.2013 по справі 819/2169/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/2169/13-a

17 жовтня 2013 року

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ходачкевич Н.І.

при секретарі судового засідання Кульчицький Н.О.

за участю представника позивача Буняк Я.В.,

представника відповідача Панас Ю.А., Іванців Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Менс-Авто» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Менс-Авто» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не працевлаштував у 2008 році одного інваліда згідно нормативу робочих місць, відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і за вказане незайняте інвалідом місце самостійно не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції в розмірі 6800 грн., що потягло за собою нарахування пені у розмірі 136 грн. У зв'язку з цим Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги з мотивів, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнала, подала письмові заперечення проти позову, пояснила, що товариства з обмеженою відповідальністю «Менс-Авто» на протязі 2008 року було вчинено усіх можливих заходів щодо працевлаштування на підприємстві інвалідів, зокрема: подавало звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН (від 24.09.2008 року та від 26.11.2008 року) , однак за цей період працівники - інваліди не направлялись. З наведеного у запереченнях, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, заявлених до нього Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та в запереченнях проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належним чином та підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-XII (надалі за текстом - Закон №875-XII).

Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 875-ХІІ - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону N 875-XII.

Відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 Закону N 875-XII - зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 5 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"№42 від 10.02.2007 року - було затверджено звіт форми №10-ПІ.

Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2008 рік, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - середньооблікова кількість штатних працівників становила 62 осіб, при цьому середньорічна заробітна плата штатного працівника становила - 6800 грн.

Враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст. 19 Закону №875-XII середньооблікова кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні були працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, у 2008 році - становить 2 особи.

Разом з цим, під час розгляду даної справи, суд прийшов до висновку, що відповідач в 2008 році визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - не забезпечив, та відповідних дій щодо працевлаштування інвалідів та належного інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансії для працевлаштування інваліда - не вчинив.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Частиною четвертою статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" №803-XII встановлено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

З аналізу положень ст.ст. 18, 19 Закону №875-XII та статті 20 Закону №803-ХІІ вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок №70), затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

У відповідності до пункту 2 вказаного Порядку №70, окрім обов'язку подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, - на роботодавців покладено обов'язок подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Водночас, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" (який був чинним до вступу в дію Наказу Міністерства соціальної політики "Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" № 316 від 31.05.2013 року) - було затверджено Інструкцію щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців.

При цьому, форма звіту №3-ПН, затвердженого вказаною Інструкцією, окрім граф про характеристику вакантного місця та основних вимог до претендента на вакансію, містяться також графи 13 - 15, які заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги.

Так, зокрема, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під окремими шифрами. Так, у разі працевлаштування інваліда зазначається потреба в працівнику за такою категорією громадян за шифром -" 11 -інваліди".

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Як встановлено в ході розгляду даної справи, у 2008 році на товаристві з обмеженою відповідальністю «Менс-Авто» було створені посади для працевлаштування інвалідів - водій автотранспортних засобів, водій автомобіля 3,2,1 класу (важкі вантажні автомобілі з великою вантажопідйомністю та вантажні), слюсар з ремонту автомобілів.

При цьому, звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості, всупереч вимогам частини 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення", ТзОВ «Менс -авто» щомісячно - не подавало.

Так, згідно інформації, витребуваної у ході розгляду даної справи та наданої Тернопільським міськрайонним центром зайнятості позивачу - у 2008 році до центру зайнятості ТзОВ «Менс -авто» в дійсності було подано звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів: 26.09.2008 року, 08.12.2008 року

Наведене вище підтверджує те, що нормативу по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, відповідач у 2008 році - не дотримався, визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - вчасно не створив, та виконання покладеного на нього законом обов'язку щомісячно інформувати центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів - не забезпечив.

Як встановлено в ході розгляду даної справи та не спростовано відповідачем, вказані вимоги законодавства ним належним чином та в повному обсязі не були виконані.

При цьому, будь-які докази, які б підтверджували виконання встановленого законом обов'язку по працевлаштуванню інвалідів у 2008 році у повному обсязі в матеріалах справи - відсутні, крім того, у ході розгляду даної справи не надані суду і докази відсутності у ТзОВ «Менс - Авто» такого обов'язку чи звільнення відповідача від вказаного обов'язку у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII - встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

При цьому, частиною 4 цієї ж статті визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Аналогічні положення щодо строку сплати адміністративно-господарських санкцій, визначений до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, закріплені пунктом 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі - 15306,12 грн.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, а саме, із розрахунку заборгованості, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, за незайняте робоче місце для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу на суму несплаченої заборгованості станом на час подачі даного позову до суду нараховано пеню - в розмірі 136 грн.

Станом на дату розгляду справи доказів сплати адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач не подав, що свідчить про несплату вказаних вище сум відповідачем у добровільному порядку.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 статті 69 та частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, а також враховуючи те, що відповідач не забезпечив виконання встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не надавав, відповідно до встановленого законом порядку, державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інваліда, а також - самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у строки встановлені Законом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги - є обґрунтованими, документально підтвердженими та відповідають чинному законодавству.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Менс-Авто» ( код за ЄДРПОУ - 32387114, вул. Бродівська,59, м.Тернопіль) на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( код за ЄДРПОУ - 14032334, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль) адміністративно-господарські санкції в розмірі 6800 грн. та пеню в розмірі 136 грн. - шляхом перерахування вказаних коштів за наступними реквізитами: р/р №31211230700002, ГУДК України в Тернопільській обл., МФО - 838012, код одержувача - 23588119.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текс постанови виготовлено 22.10.2013р.

Суддя Ходачкевич Н.І.

Копія вірна

Суддя Ходачкевич Н.І.