Постанова

від 14.10.2013 по справі 801/8135/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

14 жовтня 2013 р. (11:20) Справа №801/8135/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - представник Вальваков С.В.

від відповідача - представник Угольков Є.О.

Обставини справи: Дочірнє підприємство «Шляхово - будівельне управління №5» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від12.08.2013р.: №00083332208 та №0008342208.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість висновків результатів перевірки, внаслідок чого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з огляду на відсутність з боку позивача порушень Податкового кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні ним податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат при здійсненні господарських відносин з контрагентами.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях і ґрунтується на даних акту перевірки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 30.07.2013р. №509/22.10, який став підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Вивчивши обставини справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим була проведена перевірка Дочірнього підприємства «Шляхово - будівельне управління №5» ПАТ «Південшляхбуд» з питань достовірності формування даних податкової декларації ПДВ за грудень 2010р. та податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік при здійсненні взаємовідносин з ПАТ «Південшляхбуд», за результатом якої був складений акт перевірки від 30.07.2013р. №509/22.10р. (далі акт перевірки) (а.с.12-21).

У висновках акту перевірки вказано, що ДП «Шляхово-будівельне управління №5» відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» допущено порушення пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, п. 5.3.9, п.п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР із змінами і доповненнями в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2010р. у сумі 62500 грн. (у т.ч. 4 кв. 2010р. - 62500 грн.), а також порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, донараховано податок на додану вартість у сумі 50 000 грн. (у т.ч. грудень 2010р. - 50000 грн.).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

- від 12.08.2013р. №0008332208 (а.с.9), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 78125грн., з яких 62500грн. за основним платежем та 15625грн. за штрафними санкціями;

- від 12.08.2013р. №0008342208 (а.с.10) яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62500грн., з яких 50000грн. за основним платежем та 12500грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

З оскаржуваних податкових повідомлень - рішень вбачається, що в якості підстави їх прийняття вказаний акт перевірки від 30.07.2013р. №509/22.10р., поряд з цим, згідно даних податкових повідомлень - рішень, підставою для збільшення грошових зобов'язань вказано порушення позивачем норм Податкового кодексу України.

Податковий кодекс України набрав чинності з 01.01.2011р. та не діяв на період 2010р., який перевірявся відповідачем, отже збільшення грошового зобов'язання за порушення норм ПК України є необґрунтованим.

Оскільки підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень є акт перевірки, яким встановлені порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд оцінює оскаржувані рішення керуючись положеннями даних законів.

У період, що перевірявся, а саме в 2010році, були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Виходячи із змісту акту перевірки податковим органом зроблено висновок про допущені порушення в результаті не підтвердження реальності поставки позивачу з боку ПАТ «Південшляхбуд» щебеню.

Таки висновки зроблені на підставі даних комп'ютерних автоматизованих систем, матеріалів кримінальної справи, акту перевірки відносно ПАТ «Південшляхбуд» та акту про перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Регіон-буд», що був контрагентом ПАТ «Південшляхбуд».

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що у період, який перевірявся позивач за договором від 18.01.2010р. №18 придбав у ВАТ «Південшляхбуд» товар (щебінь) на суму 300000грн., з яких 50000грн. ПДВ. В результаті виконання умов договору були складені первинні документи: видаткова накладна №РН-0000056 від 31.12.2010р., за якою позивачу поставляться щебінь 5-10 загальною кількістю 906,027 куб.м загальною вартістю 300000грн., у т.ч. ПДВ 50000грн. та податкова накладна №103 від 31.12.10р. за номенклатурою товару щебінь 5-10, загальною вартістю 300000грн., у т.ч. ПДВ 50000грн.

У ході розгляду справи сторони не заперечують факт складання вказаних первинних документів на суму сформованих позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Створені у результаті господарських операцій між позивачем та контрагентом первинні документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Дані акту перевірки, також вказують на наявність зазначених документів, акт не містить даних про порушення в їх складанні, а також помилок або відхилень у ведені бухгалтерського та податкового обліку на підставі документів, створених у результаті відносин позивача та його контрагента.

Отже, позивачем у контрагента за договором придбався товар, в результаті чого були складені первинні документи, які фіксують постачання товарно - матеріальних цінностей позивачу.

З урахуванням положень вказаних вище норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, який вказаний вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід вказати, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд, вважає за необхідне зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані роботи (послуги) використовувалися у господарській діяльності позивача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що отримані товарно-матеріальні цінності використовувалися підприємством в ході виконання підрядних робіт в рамках укладених договорів зі Службою автомобільних доріг в Автономній Республіки Крим, а саме договір №73/09 на виконання робіт з Капітального ремонту об'їзної дороги навколо м. Сімферополь на ділянці Мирне - Дубки км 2+200-км 7+300 від 03.09.2009р. Факт використання товароматеріальних цінностей ДП «Шляхово-будівельне управління №5» відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» в рамках вищевказаного договору підтверджується відповідними документами, а саме: Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010р., актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010р., підсумковою відомістю за грудень 2010р., розрахунком загальновиробничих витрат.

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, а також спростовують встановлені перевіркою факти про відсутність реальності господарських операцій.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення матеріальних витрат та податкового кредиту є необґрунтованими.

Неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, дані автоматизованих систем та акти перевірки складені відносно інших суб'єктів господарювання не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Обґрунтування встановлених порушень податкового законодавства не можуть ґрунтуватися на викладених в акті даних досудового слідства по кримінальних справах, оскільки ці факти не містять конкретних даних про операції здійснені з позивачем.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Крім того слід зазначити, що відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час розгляду справи суду не наданий вирок суду по кримінальній справі, отже обставини встановлені у ході досудового слідства, на які посилається в акті відповідач, судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання товарів контрагентом позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки операції проведеної з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача товару.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

При здійсненні перевірки не досліджувалося питання чи використовувало ДП «Шляхово-будівельне управління №5» відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» зазначені товари (роботи, послуги) у своїй господарській діяльності.

Слід вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угоди було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість", в зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення.

На підставі викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 18.10.2013р.

Керуючись ст.ст.160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 12.08.2013р. №0008332208.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 12.08.2013р. №0008342208.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Шляхово - будівельне управління №5» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» судові витрати у розмірі 1406,25грн. шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.