Рішення

від 21.10.2013 по справі 914/3015/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2013 р. Справа № 914/3015/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Огородник», м. Львів

до відповідача : Фізичної особи-підприємця Мельникович Володимир Васильович, м. Львів

про стягнення 1 903, 75 грн

Суддя Н. Мороз

При секретарі Н. Кривці

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача : н/з

Суть спору:

Позов подано товариством з обмеженою відповідальністю «Огородник», м. Хуст до відповідача Фізичної особи-підприємця Мельникович Володимир Васильович, м. Львів про стягнення 1 903, 75 грн., в т.ч: 8,69 грн. основного боргу, 557, 22 грн.-3% річних, 694,32 грн. інфляційних збитків, 643,52 грн. пені.

Ухвалою суду від 05.08.2013р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.08.2013р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду від 20.08.2013р., 17.09.2013р., 03.10.2013р.

В судове засідання представник позивача не з'явився, проте вимоги ухвал суду виконав. В судовому засіданні 17.09.2013р. позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Ствердив, зокрема, що на підставі дистриб"юторського договору №107 від 01.07.2010р. протягом липня-серпня 2010р. поставив відповідачу товар на загальну суму 24805,65 грн. Внаслідок неналежного виконання договірних зобов"язань, відповідач допустив заборгованість в сумі 1903,75 грн. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, в попередніх судових засіданнях проти позову заперечив. Ствердив про відсутність заборгованості перед позивачем, оскільки товар на суму 3374,83 грн. згідно накладної №ОГ-00636 від 02.08.2010р. не отримував. Внаслідок наведеного вважає неправомірним зарахування коштів в погашення заборгованості по накладній від 02.08.2010р. Крім того, просить суд відмовити в частині стягнення пені у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України , зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

01.07.2010р. між ТзОВ «Огородник» (виробник) та фізичною особою-підприємцем Мельниковичем Володимиром Васильовичем (дистриб»ютор) укладено договір №107.

Згідно п.1.1 договору, позивач зобов»язався постачати, а відповідач приймати та оплачувати товар на умовах договору.

Порядок розрахунків визначено п.8 договору, а саме - протягом 30 календарних днів з моменту одержання товарів.

Як вбачається з письмових пояснень позивача від 26.09.2013р., №юр-3/12, жодних інших договорів цивільно-правового характеру, окрім дистриб"юторського договору №107 від 01.07.2010р., з відповідачем не укладалось. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору, товариство поставило відповідачу товар на загальну суму 24805,65 грн. згідно видаткових накладних: № 545 від 02.07.2010р. на суму 9097,84 грн.; № 634 від 30.07.2010р. на суму 4786,02 грн,; № 636 від 02.08.2010р. на суму 3374,83 грн.; № 667 від 06.08.2010р. на суму 736,40 грн.; № 684 від 13.08.2010р. на суму 5711,62 грн.; № 687 від 13.08.2010р. на суму 1098,94 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання по договору в частині оплати відповідач виконав неналежним чином, здійснивши 23.07.2010р. оплату в сумі 3700,00 грн., призначення платежу- оплата за приправи згідно накладної б/н; 30.08.2010р.- 4000 грн. оплата за товар; 30.08.2010р.- 9550,00 грн. готівкою в касу, підстава- накладні №545 від 03.07.2010р., №634 від 30.07.2010р.; 27.02.2013р.- 7546, 96 грн. за товар згідно накладних №687 від 13.08.2010р., №684 від 13.08.2010р., №667 від 06.08.2010р., всього- 24796,96 грн.

Зарахування вищевказаних грошових коштів позивачем відбулось наступним чином - 3700,00 грн., сплачених 23.07.2010р., зараховано в рахунок боргу по накладній № 545 від 02.07.2010р; сплачені 30.08.2010р. готівкою в касу кошти в сумі 9550,00 грн. , з яких зараховано в погашення боргу по накладній № 545 від 02.07.2010р. в сумі 5397,84 грн., 4152,16 грн. - в рахунок боргу по накладній № 634 від 30.07.2010р. та 4000,00 грн., з яких 633,86 грн. зараховано в рахунок боргу по накладній № 634 від 30.07.2010р., 3366,14 грн. зараховано в рахунок боргу по накладній № 636 від 02.08.2010р.; 7546,96 грн., сплачених 27.02.2013р., з яких 736,40 грн. зараховано в рахунок боргу по накладній № 667 від 06.08.2010р., 5711,62 грн. в рахунок боргу по накладній № 684 від 13.08.2010р., 1098,94 грн. в рахунок боргу по накладній №687 від 13.08.2010р.

Згідно поданого розрахунку позовних вимог, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 8,69 грн.

Відповідач факт отримання товару на суму 3374,83 грн. за видатковою накладною № 636 від 02.08.2010р. заперечив, ствердив про відсутність належних доказів, які б свідчили про отримання товару на зазначену суму.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів N 88 від 24.05.95р. встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Отже, накладна і є тим самим первинним документом.

Проте, при огляді спірної видаткової накладної, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів, що підтверджують отримання відповідачем товару, довіреність на постійне одержання матеріальних цінностей, в якій зазначається матеріально-відповідальних осіб покупця на одержання товарно-матеріальних цінностей від продавця, суду не надано.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факт отримання товару відповідачем по накладній від 02.08.2010р., неправомірним є зарахування сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення боргу по накладній №636 від 02.08.2010р., відтак суд дійшов висновку про відсутність заборгованості перед позивачем.

Окрім того, у зв»язку з неналежним виконанням відповідачем зобов»язання, позивач просить стягнути з відповідача 557,22 грн. -3% річних, 694,32 грн. інфляційних втрат та 643,52 грн. пені.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до поданого розрахунку позовних вимог, за прострочку грошового зобов»язання за весь час прострочення, позивач правомірно нарахував 3% річних від суми боргу по накладних № 545, № 667, № 684 та №687 в розмірі 557,22 грн. та 694,32 грн. інфляційних втрат (накладні №667, №684, №687).

Крім того, п. 9.1. договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати поставленого товару, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня від простроченого платежу чи суми недопоставленого товару за кожен день прострочення. Згідно поданого розрахунку, позивачем нараховано відповідачу пеню по накладній №545 (за період з 03.08.2010р. по 09.08.2010р. та з 10.08.2010р. по 29.08.2010р.), №667 (за період з 07.09.2010р. по 06.03.2011р.), №684, №687 (за період з 14.09.2010р. по 13.03.2011р.). Загальна сума нарахованої пені становить 643,52 грн.

Відповідач заперечив нарахування пені внаслідок спливу строку позовної давності.

В силу п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання було виконано.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦКУ, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Як закріплено у ч. 1 пп. 1 ст. 258 ЦК України, позовна давність строком у 1 рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позивач наводить розрахунок пені за серпень 2010 року, вересень 2010р.-березень 2011 року, проте до суду із зазначеною вимогою звернувся 31.07.2013р.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Ч.4 ст. 267 ЦК України предбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові в частині стягнення пені.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, наведений розрахунок пені та умови договору, суд дійшов висновку в частині стягнення пені відмовити.

Стаття 526 ЦК України, в контексті з вимогами ст.193 ГК України вказує, що зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судові витрати покладаються на відповідача, згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 258, 261, 267, 526, 625 ЦК України, ст.ст.193, 216, 218, 232 ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82,84, 85, 116 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності Мельниковича Володимира Васильовича, м. Львів, вул. Плугова, 2/46 (ідентифікаційний код 2877409897) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Огородник», м. Хуст, вул. Гвардійська, 122-124 (ЄДРПОУ 33231521) - 557, 22 грн.- 3% річних, 694,32 грн. інфляційних нарахувань, 1 139, 54 судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Н.Мороз

Рішення складено 23.10.2013р.