Рішення

від 17.10.2013 по справі 22-ц/796/7308/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження № 22-ц/796/7308/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Кириченко Н.О.

Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

головуючого судді Поліщук Н.В.

суддів Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.

при секретарях Задорожному А.Г., Слащуку А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, треті особи Головне управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_2 про визнання права власності та об»єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім»єю із спадкодавцем, визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання спадкоємицею за законом та надання права на спадкування поряд із спадкоємцями першої черги,-

УСТАНОВИЛА:

В листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1, треті особи Головне управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_2 та, з урахуванням уточнень, просила визнати право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2; гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_3; гаражний бокс НОМЕР_2, що розташований по АДРЕСА_4; житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_5; майно Малого приватного підприємства «ЮРСО» (код ЄДРПОУ 21553275, юридична адреса - м.Київ, вул. Депутатська, 2, фактична адреса - м.Київ, вул. Живописна, 2).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04 листопада 1983 року зареєструвала з ОСОБА_6 шлюб , який розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 23 грудня 2008 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Вказує, що у період шлюбу подружжям за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_2, що розташований по АДРЕСА_3; гаражний бокс НОМЕР_2, що розташований по АДРЕСА_4; житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_5; майно Малого приватного підприємства «ЮРСО» (код ЄДРПОУ 21553275, юридична адреса - м.Київ, вул. Депутатська, 2, фактична адреса - м.Київ, вул. Живописна, 2).

Посилаючись на те, що вона, ОСОБА_4, не є спадкоємцем, проте зазначене майно придбане за час шлюбу та є спільним майном подружжя, виходячи з положень ст.ст. 60, 70 СК України та ст.368 ЦК України, звернулась до суду із зазначеним позовом.

В жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, про проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім»єю у період з січня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2; Ѕ частину гаражного боксу НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_3; Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_5; Ѕ частину майна Малого приватного підприємства «ЮРСО» (код ЄДРПОУ 21553275, юридична адреса - м.Київ, вул. Депутатська, 2, фактична адреса - м.Київ, вул. Живописна, 2), як на об»єкти спільної сумісної власності з померлим ОСОБА_6; визнання спадкоємицею за законом ОСОБА_6 та зміни черговості спадкування і надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги спадкування за законом.

Даний позов об»єднаний в одне провадження з позовними вимогами ОСОБА_4

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що з середини 2000 року спадкодавець припинив шлюбні відносини з ОСОБА_4 та став проживати окремо від неї і свого сина ОСОБА_5 в отриманій ним квартирі АДРЕСА_1. На початку січня 2003 року ОСОБА_6 познайомився з ОСОБА_2 та вони стали проживати однією сім»єю у найманій нею квартирі, оскільки ОСОБА_6 мав намір продати квартиру по бульвару Перова. З цього часу він припинив фактичні шлюбні відносини та не вів спільне господарство зі своєю дружиною ОСОБА_4

04 лютого 2003 року ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_2, зокрема, і за кошти, що були надані ОСОБА_2, у якій вони стали проживати однією сім»єю, мали взаємні права та обов»язки.

Посилаючись на те, що майно, яке є предметом її позову, значно збільшилось у ціні за час їх сумісного проживання, зокрема, внаслідок проведення ремонтних робіт, купівлі речей домашнього вжитку, сприяння та вкладу у ведення справ підприємства, виходячи з вимог ст.ст. 62, 70, 74 СК України вважає, що вона має право на Ѕ частину цього майна.

Також вказує на те, що ОСОБА_6 хворів і вона з часу спільного проживання опікувалася над ним, наполягала на медичних обстеженнях, здійснювала супровід до медичних установ, здійснювала догляд, за власний рахунок здійснила поховання, у зв»язку з чим, посилаючись на ст.1264, ч.2 ст.1259 ЦК України просить визнати її спадкоємцем першої черги поряд з відповідачами.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, вирішено визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2; Ѕ частину гаражного боксу НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_3; Ѕ частину гаражного боксу НОМЕР_2, що розташований по АДРЕСА_4; Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_5. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, визнавши за нею право власності на 1/3 частину спадкового майна.

В апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо оцінки обставини не проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 2001 року, вказує на набуття ОСОБА_6 спірної квартири за його особисті кошти. Не погоджується також з висновками щодо недоведеності факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у період з січня 2003 року по день смерті, оскільки зазначене підтверджується показами свідків та не заперечується нею самою.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, про проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім»єю у період з січня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2; Ѕ частину гаражного боксу НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_3; Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями,що розташований по АДРЕСА_5; Ѕ частину майна Малого приватного підприємства «ЮРСО» (код ЄДРПОУ 21553275, юридична адреса - м.Київ, вул. Депутатська, 2, фактична адреса - м.Київ, вул. Живописна, 2), як на об»єкти спільної сумісної власності з померлим ОСОБА_6; визнання спадкоємицею за законом ОСОБА_6 та зміни черговості спадкування і надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги спадкування за законом.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви та вказує, що ОСОБА_6 припинив шлюбні відносини з ОСОБА_4 на початку 2001 року, що підтверджується матеріалами справи про розірвання шлюбу. Посилається на те, що відповідно до ч.6 ст.57 СК України майно набуте під час окремого проживання при фактичному припиненні шлюбних відносин не може бути предметом спільної сумісної власності. Не погоджується стосовно висновків суду про придбання під час шлюбу гаражного боксу НОМЕР_1. Зазначає про те, що матеріалами справи та показами свідків установлено її проживання із спадкодавцем з січня 2003 року. Посилається також на те, що ОСОБА_4 пропущено строк позовної давності.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, поданої ОСОБА_2 , просили її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, поданої ОСОБА_1, просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційних скарг, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Позивачка ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5 та представник 3-ї особи Головного управління юстиції у м.Києві в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивачка ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Колегія ухвалила слухати справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання, з урахуванням вимог ст.. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, 31 травня 1979 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб із гр. ОСОБА_10., який розірвано 06 травня 1980 року. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_1

04 листопада 1983 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 23 грудня 2008 року, яке набрало законної сили 17 червня 2009 року, шлюб розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Установлено також, що 04 лютого 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останнім придбано квартиру АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 5). Згідно даних листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна №3781 (И-2013) від 08 лютого 2013 року згідно з даними Бюро вказана квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04.02.2003 року (том 3 а.с.37).

Відповідно до даних Свідоцтва про право власності від 10 липня 2006 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 червня 2006 року №1250-С/ГК, що зареєстровано в органах БТІ 17 липня 2006 року, гаражний бокс НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_3 належить ОСОБА_6 на праві приватної власності (том 1 а.с. 46). Згідно довідки ГБК «Буревісник» від 10 травня 2006 року ОСОБА_6 є членом зазначеного кооперативу, сума пайового внеску ним сплачено у повному обсязі 17 квітня 1991 року (том 2 а.с. 64).

27 липня 2000 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останнім придбано житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_5 (том 1 а.с. 45).

Окрім того, відповідно до даних довідки Автокооперативу «Харківський» Дарницького району м.Києва №03 від 30 січня 2013 року, наданої на запит суду першої інстанції, станом на час отримання запиту гаражний бокс НОМЕР_2, розташований у зазначеному кооперативі по АДРЕСА_4, належить на праві власності ОСОБА_6 (т.2 а.с.244).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що майно , з приводу якого виник спір, придбано у період шлюбу з ОСОБА_4, при цьому не знайшло свого підтвердження тривале, більше п»яти років, проживання спільно із спадкодавцем, оскільки шлюб між ним та ОСОБА_4 розірваний в 2008 році, а також і те, що ОСОБА_2 тривалий час опікувалася над спадкодавцем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та доказах, досліджених в судовому засіданні.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 обґрунтовує вимоги ст.ст. 62, 70, 74 СК України, а також ст.1264, ч.2 ст.1259 ЦК України.

Правила ст.. 74 СК України визначають права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбу між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Тобто, указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Окрім того, для вирішення спору на підставі ст.. 74 СК України факт проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу повинен бути установлений в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Оскільки майно, з приводу якого виник спір, придбано в період перебування ОСОБА_6 в іншому зареєстрованому шлюбі, підстави для застосування даної норми для визначення правового режиму такого майна відсутні.

Відповідно до ст.. 1264 ЦК України у четвергу чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім»єю не менш як п»ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно із ч.4 ст.3 Сімейного Кодексу України підставами створення сім»ї є шлюб, кровне споріднення, усиновлення, а також інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При вирішенні спору суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що за змістом ч.2 ст.3 СК України сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані спільним побутом, мають взаємні права та обов»язки. Зазначений п»ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.

Оскільки ОСОБА_6 до 23 грудня 2008 року перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою (ОСОБА_4.), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав уважати ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги.

За змістом ч.2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Застосування наведеної норми права з урахуванням вимог ст..ст. 10,60 ЦПК України вимагає доведення особою, яка є спадкоємцем наступних черг, факту опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу, а також перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Установивши , що ОСОБА_2 не може бути віднесена до спадкоємців четвертої черги, а доказів про перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані не надано, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.1259 ЦК України та задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно, яке є предметом спору, придбано за час шлюбу з ОСОБА_6, є спільною сумісною власністю , відтак позивачка має права на Ѕ частину такого майна.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відтак, оскільки розірвання шлюбу не припиняє режиму спільної сумісної власності, цей факт вирішального значення не має. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно встановивши правовий режим нерухомого майна, дійшов підставного висновку про право власності ОСОБА_4 на Ѕ частину такого майна.

Доводи апеляційних скарг щодо оцінки факту припинення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 шлюбних стосунків з 2001 року з посиланням на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 23 грудня 2008 року у справі про розірвання шлюбу, відхиляються колегією суддів, оскільки вказаним рішенням такий факт не встановлено, а лише викладено зміст пояснень позивача в цій частині, які є відмінними від доводів позовної заяви ОСОБА_6 .

Разом з тим, матеріали даної справи, а також матеріали справи про розірвання шлюбу не містять належних та допустимих доказів, які давали б підстави уважати про припинення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 шлюбних стосунків з 2001 року.

Доводи апеляційних скарг в тій частині, що ОСОБА_4 не доведено спільне проживання із ОСОБА_6 станом на час придбання майна, що є предметом спору, відхиляються колегією суддів, оскільки таке майно придбано за час зареєстрованого шлюбу, відтак є об»єктом права спільної сумісної власності , тобто правовий режим майна визначено законом і доведення така обставина не потребує.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині застосування строків позовної давності відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк , у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.

За змістом ст.. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, в даному випадку позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався про порушення свого права власності.

Таким чином, ураховуючи, що розірвання шлюбу не припиняє режиму спільної сумісної власності, а також правила ст..ст. 256,261 ЦК України, є помилковими та відхиляються колегією суддів доводи апеляційної скарги про те, що перебіг строку позовної давності розпочався з моменту розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно установив відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, а також дійшов вірного висновку про визнання права власності на Ѕ частину нерухомого майна, що придбано за час шлюбу з ОСОБА_6 і такі висновки суду доводами апеляційних скарг не спростовуються.

Проте, вірно установивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині вирішення вимог про визнання права власностіна гаражний бокс НОМЕР_2, розташований у гаражно-будівельному кооперативі АДРЕСА_4.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в цій частині суд виходив із даних довідкиАвтокооперативу «Харківський» Дарницького району м.Києва №03 від 30 січня 2013 року, наданої на запит суду першої інстанції, згідно якої станом на час отримання запиту гаражний бокс НОМЕР_2, розташований у зазначеному кооперативі по АДРЕСА_4, належить на праві власності ОСОБА_6 (т.2 а.с.244).

Разом з тим, зазначена довідка не є документом, який підтверджує набуття особою права власності на майно. Окрім того, матеріали справи не містять відомостей про факт виділення земельної ділянки у встановленому законом порядку гаражно-будівельному кооперативу., а також відомостей про час та обсяг сплати пайових внесків.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину гаражного боксу НОМЕР_2 в гаражно-будівельному кооперативі АДРЕСА_4 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки рішення суду скасовується в частині, апеляційні скарги задовольняються частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2013 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину гаражного боксу НОМЕР_2 в гаражно-будівельному кооперативі АДРЕСА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.В. Поліщук

Судді Н.О. Антоненко

А.М.Стрижеус