Рішення

від 23.01.2009 по справі 6/105

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/105

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

23.01.2009                                                             Справа  № 6/105

За позовом Хустського технічного коледжу ТСО України, м. Хуст

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Перкос”,                    м. Хуст

про повернення нафтопродуктів в обсязі 29166 л бензину А-76  та 19630 л дизельного палива

Суддя   І.В.Івашкович

Представники:

від позивача:  Яськів М.М., директор; Товтин В.В., довіреність від 12.12.08

відповідача:     Перец В.В., директор

СУТЬ СПОРУ: Хустський технічний коледж ТСО України, м. Хуст звернувся з позовом до ТОВ „Перкос”, м. Хуст про повернення нафтопродуктів –29186 літрів бензину марки А-76, 19630 літрів дизельного палива або виплатити грошима компенсацію в сумі 141088,50грн.

          Позивачем в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України  подано заяви від 18.12.2008р. (вх. №0605-11858 від 18.12.08), від 30.12.2008р. (вх. №0605-12137 від 30.12.08), згідно з якими викладено конкретизований зміст предмету та  підстав позовних вимог. Посилаючись, як на підстави вимог, на норми ст.ст. 509, 510, 526, 527, ч.2 ст.530, ст.ст. 936, 944, 947, 949, 953 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 218, 224 Господарського кодексу України, позивач просить зобов'язати відповідача ТОВ „Перкос” повернути передані йому на зберігання нафтопродукти в натурі, а саме, 29166 літрів бензину А-76, 19630 літрів дизельного палива.

          Позов мотивовано тим, що 05.07.2004р. між Хустським технічним коледжом ТСО України та ТОВ „Перкос” укладено договір схову №5, згідно з яким відповідачу передано на оплатне зберігання за приймально-здавальним актом від 05.07.2004р. нафтопродукти, а саме 29186 літрів бензину А-76, 19630 літрів дизпалива. Строк договору схову встановлено 12 місяців з дня укладення договору. На заявлену в травні 2005р. усну вимогу повернути передані на зберігання нафтопродукти відповідач відповів про неможливість повернути через відсутність нафтопродуктів та відмовився компенсувати їх вартість, порушивши тим самим п.5.1 договору.

          Представниками позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі з посиланням на викладені у позовній заяві обставини, а також з урахуванням конкретизації та уточнення позовних вимог згідно з поданими в порядку ст.22 ГПК України заявами від 18.12.08, від 30.12.08.

          Відповідач згідно з письмовим відзивом на позов (заява від 05.01.09) позовні вимоги повністю заперечує. Мотивуючи  заперечення, відповідач наголошує, що первісним договором, за яким передано на зберігання нафтопродукти, був укладений між сторонами договір від 05.06.1998р. на зберігання та відпуск дизельного палива та бензину А-76. Зазначає, що за цим договором за послуги зі зберігання та відпуску нафтопродуктів, враховуючи втрати при прийманні, зберіганні та транспортуванні, Хустська автошкола ТСОУ відраховує 1,5% від переданих на зберігання нафтопродуктів. Посилаючись на норми ст.ст. 948, 949, 953 Цивільного кодексу України, відповідач обґрунтовує свою позицію щодо того, що позивачем –поклажодавцем вимога про повернення переданих на зберігання нафтопродуктів не надсилалась, а позивачем належних доказів про це не подано. Стверджує про виникнення за позивачем на підставі ст.946 Цивільного кодексу України обов'язку внесення плати за весь фактичний час зберігання нафтопродуктів. Відповідач у відзиві на позов наводить розрахунки, згідно з якими визначив кількість нафтопродуктів, що з 05.06.1998р. до 31.12.2008р., підлягали передачі як плата за зберігання. За даними таких розрахунків відповідач стверджує, що він не повинен взагалі здійснювати повернення нафтопродуктів позивачу.

          Окрім того, у відзиві на позов відповідач зазначає про невідповідність вимогам ст.22 ГПК України поданої позивачем заяви від 12.12.2008р. про доповнення позовних вимог.

          Представником відповідача заперечення проти позову підтримано. Аргументуючи заперечення проти позову, усно наголосив  на тому, що  фактично відносини сторін  зі зберігання нафтопродуктів виникли з договору від 05.06.1998р., всі наступні підписані сторонами договори є мнимими, такі фактично укладались шляхом одночасного їх всіх підписання. Вважає, що до уваги слід брати зміст зобов'язань сторін за договором від 05.06.1998р., в т.ч. обов'язок позивача здійснювати щомісячно відрахування 1,5% від переданих на зберігання нафтопродуктів.

Заслухавши  доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, суд

                                                          ВСТАНОВИВ:

          Із фактичних обставин і матеріалів слідує, що між Хустським технічним коледжом ТСО України, як Власником, та ТОВ „Перкос”, як Охоронцем, було укладено договір схову № 5 від 05.07.2004р.

          Предмет укладеного договору передбачає, що Власник передає, а Охоронець приймає на відповідальне зберігання нафтопродукти, а саме: 29186 літрів бензину А-76, 19630 літрів дизпалива. Обумовлено, строк зберігання до одного року, а строк дії договору встановлено у 12 місяців.

          Передачу на зберігання нафтопродуктів на підставі договору схову №5 від 05.07.2004р. проведено згідно з приймально-здавальним актом, підписаним представниками сторін та скріпленим круглими печатками.

          Відповідно до п.1 ст.936 Цивільного кодексу України (чинного на час укладення спірного договору №5 від 05.07.2004р.) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності. Нормами п.1 ст.938 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, а у відповідності зі ст.949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

          Окрім того, ст.953 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо її строк зберігання не закінчився.

          Матеріали справи містять докази про те, що позивач як під час дії договору, так і після закінчення строку договору №5 від 05.07.04 звертався до відповідача з вимогою про повернення переданих на зберігання нафтопродуктів згідно з надісланими листами №210 від 15.10.2004р., №248 від 10.12.2004р., №18 від 01.02.2005 р., №65 від 06.04.2005р., №76 від 28.04.2005р., №84 від 18.05.2005р., №28 від  20.07.2006р. (т.2, а.с. 16-26, 66-79).

          Окрім того, з даним позовом позивач звернувся до закінчення строку дії договору №5 від 05.07.2004р. (позовну заяву подано до господарського суду 22.06.05).

          Однак, на неодноразові вимоги позивача відповідач обов'язку щодо  повернення переданих йому на зберігання нафтопродуктів –бензину А-76 в кількості 29186 літрів, дизпалива в кількості 19630 літрів, не виконав. Доказів на підтвердження повернення усієї кількості або частини прийнятих на зберігання нафтопродуктів відповідач не подав, а отже, тим самим не спростував обставини, на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог.

          Таким чином, вимоги позивача суд вважає підтвердженими належними доказами, обґрунтованими відповідно до закону, зокрема, відповідно до ст.ст. 936, 949,953 Цивільного кодексу України, та не спростованими відповідачем у встановленому порядку. Позов підлягає задоволенню повністю.          

           Заперечення відповідача, мотивовані з посиланням на зобов'язання  позивача здійснювати згідно з умовами договору від 05.06.1998р. плату за послуги  із зберігання нафтопродуктів шляхом щомісячного відрахування 1,5% від зберігаємої кількості нафтопродуктів, не можуть братися до уваги судом при вирішенні даного спору, оскільки зазначені заперечення не стосуються предмету і підстави заявленого по даній справі позову, основу якого складають обставини невиконання зобов'язань за договором схову №5 від 05.07.2004р.

          Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України суд  при вирішенні спору по суті не вправі виходити за межі позовних вимог, за винятком випадків передбачених п.2 ст.83 ГПК України.

          Таким чином, не можуть бути предметом судового розгляду і оцінки по даній справі відносини сторін, що виникли з договору від 05.06.1998р. та наступних щорічно укладених договорів (копії наявні в матеріалах справи, т.1, а.с. 24-41, 84).

          Твердження відповідача про недійсність всіх укладених після договору 05.06.1998р. договорів, в т.ч. спірного по даній справі договору схову №5 від 05.07.2004р., суд вважає безпідставними, оскільки наявність передбачених законом підстав недійсності спірного договору не доведено та не обґрунтовано. Суд констатує, що договір №5 від 05.07.04  укладено сторонами із дотриманням встановлених ст.203 Цивільного кодексу України загальних вимог, що є необхідним для чинності  правочину. Решта доводів відповідача спростовується вищенаведеними судом висновками.

          За правилами ст.49 ГПК України суд покладає на відповідача відшкодування витрат позивача по оплаті держмита в розмірі 1410,89грн. та 118грн. по оплаті інформаційно-технічних послуг.

          Керуючись ст. ст. 43, 49, 82, 83, 84, 85  Господарського процесуального кодексу України, суд

 ВИРІШИВ:

   1. Позов задоволити повністю.

   2. Зобов"язати ТзОВ "Перкос" (90400, м.Хуст, вул.Сливова, 48, код ЄДРПОУ: 13597264) передати Хустському технічному коледжу  Товариства сприяння обороні України (90400, м.Хуст, вул.Львівська, 239, код ЄДРПОУ: 02724481) 29166 (двадцять дев"ять тисяч  сто шістдесят шість) літрів бензину марки А-76 і 19630 (дев"ятнадцять тисяч шістсот тридцять) літрів дизельного палива.

       Видати наказ.

  3. Стягнути з ТзОВ "Перкос" (90400, м.Хуст, вул.Сливова, 48, код ЄДРПОУ: 13597264) на користь  Хустського технічного коледжу  Товариства сприяння обороні України (90400, м.Хуст, вул.Львівська, 239, код ЄДРПОУ: 02724481)  суму 1528,89 грн.(одну тисячу п"ятсот двадцять вісім грн. вісімдесят дев"ять коп.) на відшкодування судових витрат, в т.ч. 1410,89 грн. на відшкодування витрат на оплату державного мита  та 118 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

  Видати наказ.

Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому ГПК України.

Суддя                                                                                     І.В.Івашкович

Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, підписано 29.01.09.