Рішення

від 21.10.2013 по справі 907/901/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.10.2013р. Справа № 907/901/13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Сумський фарфоровий двір", м. Суми

ДО військової частини А1556, м. Мукачево

ПРО стягнення заборгованості в сумі 51855, 70 грн., в тому числі 45893, 36 грн. боргу по оплаті за поставлену продукцію, 3041,51грн. пеня, 626,16 грн. три відсотки річних, 2294,67 грн. неустойки,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - Святішенко О.В. - представник за довіреністю №96 від 19.06.2013р.

від відповідача - Кондратенко Д.І. - представник за довіреністю №113 від 29.01.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сумський фарфоровий двір", м. Суми звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до військової частини А1556, м. Мукачево про стягнення заборгованості в сумі 51855, 70 грн., в тому числі 45893, 36 грн. боргу по оплаті за поставлену продукцію, 3041, 51 грн. пеня, 626, 16 грн. три відсотки річних, 2294, 67 грн. неустойки.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.09.2013р. порушено провадження у справі №907/901/13 та призначено справу до розгляду на 17.09.2013р.

Ухвалою суду від 17.09.2013р. розгляд справи було відкладено на 30.09.2013р.

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог суду ухвалою від 30.09.2013р. розгляд справи було відкладено на 21.10.2013р.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, в обгрунтування своєї позиції вказує на те, що відповідачем не вчиняється жодних дій з приводу погашення існуючої заборгованості по оплаті за придбану продукцію, а посилання відповідача на те, що управлінням державного казначейства безпідставно не проведено перерахунок суми заборгованості при наявності відповідного фінансування вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду вжиття відповідних заходів, в тому числі і зверненням до управління державного казначейства, з вимогою провести перерахунок коштів на користь позивача з огляду на наявне фінансування.

Також представник позивача заперечує обґрунтованість доводів відповідача про необхідність залучення до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мукачівського Управління Державної Казначейської Служби України, оскільки вважає, що рішення у даній справі не зачіпає права та охоронювані законом інтереси даної особи.

Представник відповідача у поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що договір про постачання продукції був зареєстрований в Державному казначействі 18 грудня 2012 року за №80. В подальшому на адресу військової частини надійшли кошти для оплати продукції по договору між військовою частиною А1556 та ТзОВ «Сумський фарфоровий двір» на суму 45893,36грн., ці відомості підтверджуються Реєстром бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 83 від 20.12.2012р., яке було одержано Державною казначейською службою 21.12.2012р.

Військовою частиною А1556 було виставлене платіжне доручення № 894 від

20.12.2012р. на підставі рахунку № 50/1 від 19.12.2012р. яке було взято на облік та

зареєстровано в Мукачівському Управлінні ДКС України 21 грудня 2012р.

Але не зважаючи на наявність коштів на рахунках військової частини А1556 та відповідних документів Державною казначейською службою платіжне доручення та решта документів було безпідставно повернуто до військової частини А1556 на початку січня 2013 року без жодних пояснень.

Враховуючи вищевикладене, та той факт, що у в/ч А1556 була можливість

розрахуватись за поставлену продукцію перед ТзОВ «Сумський фарфоровий двір» на суму 45893,36 грн., однак, платіж не здійснено з незалежних від відповідача обставин, вважає відсутність вини в цьому військової частини А1556 та безпідставність вимоги позивача про стягнення неустойки за несвоєчасну оплату.

Також відповідач у відповідності до вимог статті 27 ГПК України просить суд залучити до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мукачівське Управління Державної Казначейської Служби України, яким не проведено перерахунок коштів на рахунок позивача за поставлену ним продукцію.

Аналізуючи подане відповідачем клопотання та заперечення позивача з цього приводу, суд констатує наступне.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Відповідач в обгрунтування своєї позиції вказує на те, що фінансування військової частини здійснюється органами казначейства, а відтак, не здійснення ними відповідного перерахунку коштів на виконання умов договору свідчить про відсутність вини у відповідача стосовно несвоєчасного розрахунку за отриману продукцію.

Однак, дана позиція відповідача не може бути взята судом до уваги з огляду на те, що у відповідності до умов договору про постачання продукції фінансування відповідача в повному обсязі не встановлює обов'язку Мукачівського Управління Державної Казначейської Служби України перерахувати вказані кошти позивачу, і умовами договору не встановлено обов'язку відповідача перерахувати позивачу кошти в залежності від бюджетного фінансування, а навпаки, встановлено, що оплата за отриману продукцію здійснюється замовником протягом 45 банківських днів з дати отримання рахунку, акту виконаних робіт та накладних (п. 4.3 договору), а платником за даним договором є військова частина (п. 4.1 договору).

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 . 1 Господарського процесуального кодексу України .

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст.ст. 20, 21, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.10.2013р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір» (далі - Позивач) та Військовою частиною А1556 (далі - Відповідач) було укладено Договір №50 про постачання продукції (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 договору Позивач взяв на себе зобов'язання поставити продукцію, а Відповідач забезпечити приймання та оплату продукції у кількості, у терміни та за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією, яка є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.1. Договору розмір плати складає 45893,36грн.

Згідно п.4.3 Договору розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання Відповідачем та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі та рахунків-фактур, накладних Позивача протягом 45 банківських днів.

На виконання умов Договору Позивач поставив продукцію визначену Договором Відповідачу, а останній її прийняв, що підтверджується копією Акту приймання-передачі товару № 25 року та накладною № 50/24 від 20.12.2012 року.

Проте, Відповідачем в порушення п.4.3 Договору був недотриманий порядок оплати за поставлену продукцію, внаслідок чого за Відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 45893,36грн.

Відповідно до п.6.2. Договору у разі порушення Відповідачем строків оплати, останнім сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

З урахуванням невиконання відповідачем свого обов'язку по проведенню повного розрахунку, позивачем здійснено у відповідності до умов договору нарахування пені, розмір якої з урахуванням строку прострочення складає 3041,51 грн.

Відповідно до п. 6.5 Договору у разі порушення обов'язків за цим договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені нам, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничого-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 28.08.88 р. та нормативно-правовими актами України, щодо цього питання.

Відповідно до п. 57 «Положения о поставках товаров народного потребления», затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.08.1988 року, „за неосновательньїй отказ от акцепта платежного требования (полностью или частично), а также за уклонение от оплати товаров при других формах расчетов, покупатель (плательщик) уплачивает поставщику штраф в размере 5 процентов суммьі, от уплатьі которой он отказался или уклонися". З огляду на це, позивач просить також стягнути з відповідача 2294,67грн. неустойки.

Також позивач в порядку вимог статті 625 ЦК України та у відповідності до умов Договору просить стягнути з Відповідача три проценти річних від простроченої суми, що складає 626.16грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України , господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України , майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України , покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України , суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України .

Згідно зі ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою накладною та актом приймання-передачі та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 45893,36грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню. Заперечення відповідача про те, що військовою частиною А1556 було виставлене платіжне доручення № 894 від 20.12.2012р. на підставі рахунку № 50/1 від 19.12.2012р. яке було взято на облік та зареєстровано в Мукачівському Управлінні ДКС України 21 грудня 2012р., однак, не зважаючи на наявність коштів на рахунках військової частини А1556 та відповідних документів Державною казначейською службою платіжне доручення та решта документів було безпідставно повернуто до військової частини А1556 на початку січня 2013 року без жодних пояснень, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки умови договору не містять жодних застережень щодо проведення розрахунку тільки при відповідному фінансуванні покупця з бюджету, або неможливості проведення відповідних розрахунків за договором у зв'язку з відсутністю фінансування покупця за відповідними асигнуваннями.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3041,51грн., штраф - 2294,67грн. та 3% річних у сумі 626,16грн., які нараховані на суму боргу.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.2. Договору у разі порушення Відповідачем строків оплати, останнім сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України , учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України , учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України , застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України , неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96 , відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України , суд, перевіривши правильність нарахування пені за період з 21.02.2013р. по 05.08.2013р., задовольняє її в сумі 3041,51грн., згідно з розрахунком, доданим позивачем до позовної заяви.

Відповідно до п.6.5 Договору у разі порушення обов'язків за цим договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені нам, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничого-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 28.08.88 р. та нормативно-правовими актами України, щодо цього питання.

Відповідно до п. 57 «Положения о поставках товаров народного потребления», затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.08.1988 року, „за неосновательньїй отказ от акцепта платежного требования (полностью или частично), а также за уклонение от оплати товаров при других формах расчетов, покупатель (плательщик) уплачивает поставщику штраф в размере 5 процентов суммьі, от уплатьі которой он отказался или уклонися". З огляду на це, позивач просить також стягнути з відповідача 2294,67грн. неустойки (штрафу).

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України , штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України .

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Однак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 294,67грн. неустойки задоволенню не підлягає, оскільки, як вбачається з умов пункту 57 Положення про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 28.08.88 р., дана відповідальність застосовується у випадку, коли покупець від оплати товару відмовився чи ухилився.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано суду докази про те, що на виконання умов договору ним було виставлене платіжне доручення № 894 від 20.12.2012р. на підставі рахунку № 50/1 від 19.12.2012р. яке було взято на облік та зареєстровано в Мукачівському Управлінні ДКС України 21 грудня 2012р. Однак, не зважаючи на наявність коштів на рахунках військової частини А1556 та відповідних документів, Державною казначейською службою платіжне доручення та решта документів було безпідставно повернуто до військової частини А1556 на початку січня 2013 року без жодних пояснень. Ці відомості підтверджуються Реєстром бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 83 від 20.12.2012р., яке було одержано Державною казначейською службою 21.12.2012р.

Відтак, позивачем належними та допустимим доказами не доведено факт ухилення відповідача чи його відмови від оплати вартості отриманого товару.

Також позивач просить у відповідності до вимог статті 625 ЦК України стягнути з відповідача суму 626,16грн. три відсотки річних за період прострочки з 21.02.2013р. по 05.08.2013р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України ), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню в сумі 626,16грн., згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що порушення умов договору стосовно повноти та своєчасності проведення розрахунків за ним виникло не з його вини, а відтак, відсутні підстави для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Дана норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України . Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

В силу статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, а отже не є підставою для звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності:

- не проведення перерахування коштів органами державної казначейської служби (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та органами казначейства);

- відсутність у боржника необхідних коштів. Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

З огляду на викладене, невиконання органами казначейства обов'язку по перерахуванню коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача, не звільняють відповідача від обов'язку щодо проведення розрахунків в повному обсязі та не свідчать про наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково .

2. Стягнути з військової частини А1556 (89600, м. Мукачево, вул. Севастопольська, 4, код ЄДРПОУ 07792042) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Сумський фарфоровий двір" (40007, м. Суми, вул. Харківська, 111, код ЄДРПОУ 36707705) суму 49561,03грн., в тому числі 45893,36грн. боргу по оплаті за поставлену продукцію, 3041,51грн. пеня, 626,16 грн. три відсотки річних, а також суму 1644,46грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.10.2013р.

Суддя О.Ф. Ремецькі