Рішення

від 22.10.2013 по справі 910/18377/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18377/13 22.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський картонний комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністью «Алатир-Медіа»

про стягнення 20 090,50 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Гвоздь З.В. (представник за довіреністю від 21.03.2013р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський картонний комбінат» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністью «Алатир-Медіа» (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 20 090,50 грн., в тому числі 16 802,89 грн. основного боргу, 559,33 грн. 3% річних та 2 728,28 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, участь свого представника в судовому засіданні не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, відповідно до відомостей витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підпріємців серії АГ №290344, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою від 25.09.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, їй присвоєно №910/18377/13 та розгляд справи призначено на 22.10.2013р.

Також позивачем разом з позовною заявою було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, а також заборони відповідачу провадити будь-які дії, спрямовані на відкриття нових рахунків задля ухилення від виконання судового рішення та безпідставного переводу грошових коштів з основного рахунку на нові та/чи/або будь-які інші витрати.

Заяву позивачем не обґрунтовано жодним чином, ні змістом позовної заяви, ні доданими до позовної зави документами.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі №6/166 від 13.08.2008р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, відповідачем не доведено, що грошові кошти, які є у відповідача на рахунках банків та майно до винесення рішення можуть зникнути або зменшитись, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський картонний комбінат» про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22 жовтня 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2012 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір поставки №93/Р (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати партіями у власність відповідачеві папір для гофрування, картон для виробництва гофрованого картону (надали по тексу - продукція), а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити її.

Кількість продукції, зазначається видаткових накладних, які супроводжують товар. Загальна уількість продукцїї визначається підсумком фактично поставленої кількості продукції згідно всіх видаткових накладних протягом терміну чінності цього Договору. (п. 2.1. Договору).

Днем отримання партії продукції вважається дата підписання видаткової накладної на дану партію продукції. (п. 4.3. Договору).

Відповідно до п.п. 5.1. та п. 5.2 Договору продукція передається відповідачеві згідно видаткової накладної. Право власності та ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від позивача до відповідача з моменту підписання видаткової накладної на партію продукції.

Позивачем згідно умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 76 859,32 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної №0-00002560 від 09.08.2012р.

В подальшому позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру на оплату вартості отриманої за Договором продукції, а саме, рахунок №0-00001331 від 01.08.2012р. на суму 76 859,32 грн.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що розрахунки за кожну одержану партію продукції відповідач здійснєю безпосередньо з позивачем, безготівково, шляхом перерахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок, вказаний у пункті 9. Договору в розмірі 100% вартості кожної партії продукції згідно рахунку-фактури - шляхом попередньої оплаті.

Днем оплати вважається день зарахування банком коштів на рахунок позивача. (п. 3.4. Договору).

Відповідно до п. 8.5. Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та при наявності відбітка печатки на Договорі і є чинним: в частині поставки продукції до 31.12.2012р., в частині розрахунків - до повного проведення відповідачем розрахунків з позивачем за отриману продукцію

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, останнім було проведено оплату частини вартості отриманої за Договором продукції на суму 60 000,00 грн., що підтвержується наявною в матеріалах справи копією виписки по рахунку позивача за 09.08.2012р.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки Договором не встановлено остаточного строку проведення відповідачем оплати вартості отриманої продукції, то в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем було направлено на адресу відповідача претензію (вимогу), відповідно до якої позивач просить оплатити вартість продукції в розмірі 16 802,89 грн.

Зазначену претензію відповідачем було отримано 10.12.2012р., згідно відомостей, які містяться на наявній в матеріалах справи належним чином засвідченій копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1001900351488.

Відповідачем повної оплати вартості продукції на рахунок позивача проведено не було.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з урахуванням того, що обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленої позивачем продукції грн. сплив 17.12.2012р. (з урахуванням 7 днів з дати отримання відповідачем вимоги від позивача), а тому, з урахуванням вказаного, прострочення оплати продукції за Договором у відповідача перед позивачем виникло з 18.12.2012р.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості продукції в строк визначений вимогою позивача не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості продукції складає 16 859,32 грн. = 76 859,32 грн. (вартість поставленої продукції) - 60 000,00 грн. (сума проведена відповідачем в рахунок оплати вартості.

Однак, з урахуванням наявності встановленої судом суми боргу в розмірі 16 859,32 грн., позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму в розмірі 16 802,89 грн.

Таким чином, з огляду на позицію позивача, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 16 802,89 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 2 728,28 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.5. Договору сторони встановили, що відповідач несе відповідальність за своєчасність оплати продукції за умовами договору. У випадку несвоєчасної оплати поставленої продукції, відповідач вид суми замовлення сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день такого прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем за період більший ніж у відповідача виник обов'язок по оплаті вартості продукції, а також без врахування того, що в 2012 році було 366 днів, а в 2013 році - 365 відповідно.

З урахуванням викладеного, за порушення відповідачем строків оплати вартості продукції за Договором, до стягнення з останнього підлягає сума пені, нарахована наступним чином:

- за період з 18.12.2012р. по 31.12.2012р. сума пені дорівнює 96,41 грн. = 16 802,89 грн. (сума бору, на яку позивачем нараховується пеня) * 15% (подвійна облікова ставка НБУ) * 14 (кількість днів прострочки)/ 366;

- за період з 01.01.2013р. по 09.06.2013р. сума пені дорівнює 1 104,84 грн. = 16 802,89 грн. (сума бору, на яку позивачем нараховується пеня) * 15% (подвійна облікова ставка НБУ) * 160 (кількість днів прострочки)/ 365;

- за період з 10.06.2013р. по 12.08.2013р. сума пені дорівнює 412,47 грн. = 16 802,89 грн. (сума бору, на яку позивачем нараховується пеня) * 14% (подвійна облікова ставка НБУ) * 64 (кількість днів прострочки)/ 365;

- за період з 13.08.2013р. по 17.09.2013р. сума пені дорівнює 215,44 грн. = 16 802,89 грн. (сума бору, на яку позивачем нараховується пеня) * 13% (подвійна облікова ставка НБУ) * 36 (кількість днів прострочки)/ 365.

Отже, загальна сума пені, згідно вищевикладених розрахунків, складає 1 829,16 грн., а тому, позовні вимоги в справі №910/18377/13 про стягнення з відповідача суми пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 829,16 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 559,33 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок 3% річних, судом визнаного його не обґрунтованим, оскільки нарахування 3% річних було здійснено позивачем за період більший ніж у відповідача виник обов'язок по оплаті вартості продукції, а також без врахування того, що в 2012 році було 366 днів, а в 2013 році - 365 відповідно.

З урахуванням викладеного, за порушення відповідачем строків оплати вартості продукції за Договором, до стягнення з останнього підлягає сума 3% річних, нарахована наступним чином:

- за період з 18.12.2012р. по 31.12.2012р. сума 3% дорівнює 19,28 грн. = 16 802,89 грн. (сума бору, на яку позивачем нараховується 3%) * 3% * 14 (кількість днів прострочки)/ 366;

- за період з 01.01.2013р. по 17.09.2013р. сума 3% дорівнює 359,07 грн. = 16 802,89 грн. (сума бору, на яку позивачем нараховується 3%) * 3% * 260 (кількість днів прострочки)/ 365.

Отже, загальна сума 3% річних, згідно вищевикладених розрахунків, складає 378,35 грн., а тому, позовні вимоги в справі №910/18377/13 про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 378,35 грн.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/18377/13 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 16 802,89 грн., суми пені в розмірі 1 829,16 грн. та суми 3% річних в розмірі 378,35 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 628,00 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алатир-Медіа» (код ЄДРПОУ 37106827, адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський картонний комбінат» (код ЄДРПОУ 33644098, адреса: 10019, м. Житомир, майдан Станишівський, 7) основний борг в розмірі 16 802,89 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот дві гривні 89 копійок), пеню в розмірі 1 829,16 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять дев'ять гривень 16 копійок), 3% річних в розмірі 378,35 грн. (триста сімдесят вісім гривень 35 копійок) та судовий збір в розмірі 1 628,00 грн. (одна тисяча шістсот двадцять вісім гривень 00 копійок).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.10.2013р.

Суддя С.М. Морозов