Ухвала

від 22.10.2013 по справі 1570/5144/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 р.Справа № 1570/5144/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ПСП «Висотмонтажбуд»Мєшкова Є.П. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року по справі за позовом приватного «Спеціалізованого підприємства «Висотмонтажбуд» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2012 року № 0001442250, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2012 року № 0001442250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 20.08.2012 року № 0001442250.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

ДПІ, сповіщена належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, в суд апеляційної інстанції не з'явилась та своїм правом на участь в розгляді власної апеляційної скарги Одеським апеляційним адміністративним судом не скористались.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізоване підприємство «Висотмонтажбуд» зареєстровано 12.02.2002 року в виконавчому комітеті Одеської міської ради та взято на податковий облік в ДПІ у Приморському районі м. Одеси 26.02.2002 року за № 4712.

На підставі направлення від 12.07.2012року №002050/1658, виданого Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Любкевичу Сергію Богдановичу, старшому державному податковому ревізору-інспектору відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м. Одеси, Одеської області ДПС, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ та відповідно до наказу про проведення документальної позапланової перевірки від 12.07.2011 року № 1391 ДПІ у Приморському районі м.Одеси, проведено позапланову виїзну перевірку Приватне «Спеціалізоване підприємство «Висотмонтажбуд» код ЄДПРОУ 31851369 (далі по тексту - ПСП «Висотмонтажбуд») з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Добробут Овідій» код ЄДПРОУ 34905045 за вересень 2011 року.

За результатами перевірки перевіряючими було складено акт від 06.08.2012 року №4397/22-5/31851369 (а.с. 8-13), згідно якого було встановлено порушення ПСП «Висотмонтажбуд» ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст.207, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПСП «Висотмонтажбуд» з постачальниками, а також порушення пунктів 198.1 198.2, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України підприємство ПСП «Висотмонтажбуд» завищило податковий кредит за вересень 2011 року в сумі ПДВ - 60833,00 грн., по господарським відносинам з ТОВ «Добробут Овідій», правочини якого визнані як такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, внаслідок чого ПСП «Висотмонтажбуд» занижено суму ПДВ до сплати на загальну суму 60833 грн.

20 серпня 2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001442250, відповідно до якого встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та нараховане грошове зобов'язання в сумі 76 041, 25 грн. (за основним платежем збільшення 60 833 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 208, 25 грн. ) (а.с. 6).

Відповідно до акту перевірки від 06.08.2012 року №4397/22-5/31851369 ТОВ «Добробут Овідій» за даними ДПА України за вересень 2011 року було віднесено до категорії платників - транзитерів. В ході відпрацювання платника згідно регламенту наказу ДПА України №475/ДСК працівниками ДПІ у Овідіопольському районі здійснено вихід на податкову адресу: Одеська область, Овідіопольський район, с. Йосипівка, вул. Леніна,79, в результаті чого встановлено відсутність підприємства та його посадових осіб за вищевказаною адресою, про що складено акт відсутності платника за юридичною адресою №34/23-3 від 30.01.2012 року, що унеможливлює проведення зустрічної звірки. В ході подальшого відпрацювання ТОВ «Добробут Овідій», згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено взаємовідносини з постачальником ТОВ «Екотехсистема» код 35921848. на суму 2998785,72 грн. у т.ч. ПДВ 499797,62 грн. ТОВ «Екотехсистема» за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 року мало взаємовідносини з рядом СГД, з ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205 та ч.2, ч.4 ст.358 КК України відповідно кримінальної справи СУ ДПС у м. Києві №50-6270 від 03.02.2012року. Актом про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства № 57/23-2/35921848 від 11.01.2012 року ТОВ «Екотехсистема» зменшено податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ТОВ «Добробут Овідій» на суму ПДВ - 499797,62.

07.03.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт № 111/22-4/31663276 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агентство незалежної експертизи «М.Т.К.», код за ЄДРПОУ 31663276 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки ТОВ «Агентство незалежної експертизи «М.Т.К.», код за ЄДРПОУ 31663276 відповідно до висновків старшого слідчого встановлено, що мають ознаки фіктивності, є достатні дані, які вказують на ознаки злочинів, передбачених ч.2 ст.205 та ч.2, ч.4 ст.358 КК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Агентство незалежної експертизи «М.Т.К.», код за ЄДРПОУ 31663276 при придбанні та продажу товарів (послуг) встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.10.2008 по 30.09.2011 року, які підпадають під визначення ст. 22, 185 Податкового Кодексу України. За результатами проведених заходів, основних засобів ведення фінансово-господарської діяльності, а саме, виробничих приміщень, наявності транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів за підприємством не встановлено, а також встановлено взаємовідносини з підприємствами-постачальниками по яким є достатні дані, які вказують на ознаки злочинів, передбачених ч.2 ст.205 та ч.2, ч.4 ст.358 КК України (ТОВ «Агентство незалежної експертизи «М.Т.К.» та ТОВ „Екотехсистема").

Отже, перевіряючі за результатами проведених заходів щодо контрагента позивача, враховуючи не встановленння реальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Добробут Овідій» з контрагентами за період вересень 2011 року, дійшли висновку, що перевіркою не встановлено й факту реального здійснення господарських операцій ПСП «Висотмонтажбуд» у періоді вересень 2011 року.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень щодо здійснення незаконної діяльності ТОВ «Агенство незалежної експертизи «М.Т.К.»та ТОВ «Добробут Овідій» суд першої інстанції відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом податкового законодавства України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості та безтоварності проведення господарських операцій з урахуванням характеристик наданих послуг, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Дослідивши зібрані по справі докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку про виконання зобов'язань позивачем спірних правочинів, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач був пов'язаний з ТОВ «Добробут Овідій», був обізнаний з обставинами організації господарської діяльності останнього, діяв взаємоузгоджено та зловмисно з контрагентом, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мав інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, відповідач до суду не подав.

Враховуючи те, що обґрунтованість та правомірність твердження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів не знайшла свого підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення не покладено, то суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем вимог Закону.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітнього періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

До суду першої інстанції були надані та приєднані до матеріалів справи договір № 18 від 25.07.2011 року (а.с. 14-15), Акт № б/н приймання виконаних робіт за вересень 2011 року (а.с. 20-24), податкова накладна від 08.09.2011 року № 8091 (а.с. 16) податкова накладна від 12.09.2011 року № 12092 (а.с. 17), оформлені належним чином із додержанням вимог чинного законодавства.

З вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги ПК України, а відтак податковим органом неправомірно зроблено висновки про нікчемність правочинів укладених позивачем з ТОВ «Добробут Овідій».

Отже, позивач виконав вимоги чинного законодавства, сплативши податок на додану вартість, а постачальником, у свою чергу видано первинні документи позивачу, податкові накладні за сплачені суми за договором на виконання умов правочину.

Податковий орган не надав суду доказів того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦКУ від 16.01.2003р. № 435-IV фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. ЦКУ (ст. 511 третя особа у зобов'язанні) визначено: зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п.140.2 ст.140) передбачено: у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Суд також не погоджується з доводами відповідача про те, що доказом фіктивності діяльності є порушення законодавства контрагента позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника - третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні».

Отже, судом першої інстанції цілком обґрунтовано встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд не може визнати акт перевірки позивача як достатній, належний та незаперечний доказ допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, оскільки в даних спірних правовідносинах, у тому числі, доказуванню підлягають правомірність та обґрунтованість висновків за даним актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновку, що при проведені перевірки приватного «Спеціалізованого підприємства «Висотмонтажбуд» відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення щодо порушення позивачем чинного законодавства України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом необхідно визнати протиправними та скасувати.

Доводи апеляційної скарги один в один дублюють заперечення на адміністративний позов (а.с. 60), були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року по справі № 1570/5144/2012, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 23 жовтня 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль