Ухвала

від 08.10.2013 по справі 826/12377/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12377/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

08 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліспробуд» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.07.2013 № 0005022208 та № 0005012208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2013 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У період з 02.07.2013 по 08.07.2013 ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Созидатель» (код за ЄДРПОУ 13767996) та ПП «Оникс-СГ» (код за ЄДРПОУ 37427046) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 09.07.2013 № 242/26-58-22-08-11-32827578, яким встановлено порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток та пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток.

На підставі висновків акту перевірки 22.07.2013 ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0005012208, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 30 938, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 24 750, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 188,00 грн.

- № 0005022208, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 32 485,00 грн., в тому числі за основним платежем - 25 988,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 497,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Созидатель» та ПП «Оникс-СГ» на підставі належно оформлених його контрагентом податкових накладних. Висновки відповідача про безтоварність та фіктивність господарських операцій вважає недоведеними належними документальними доказами, відтак достатніми доказами виконання господарських зобов'язань за угодами з вказаним контрагентом вважає податкові накладні, банківські виписки, надані суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Ліспробуд» та ТОВ «Созидатель» було укладено договір поставки № 18/10 від 22.10.2012, між ТОВ «Ліспробуд» та ПП «Оникс-СГ» було укладено договір поставки № 8/10 від 08.10.2012.

Предметом вказаних договорів було зобов'язання ТОВ «Созидатель» та ПП «Оникс-СГ» поставити позивачу товар в кількості та асортименті згідно замовлень позивача, та зобов'язання позивача прийняти і оплатити в строк товар.

Замовлення на кожну партію товару мали прийматися контрагентами позивача не раніше ніж за 2 календарних дні до бажаної дати поставки.

Оплата за кожну поставлену партію товару мало проводитись протягом 20 календарних днів на підставі виставлених рахунків. Поставка товару мала здійснюватись силами контрагентів позивача або третіх осіб, найнятих для цих цілей контрагентами.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказаний товар від ТОВ «Созидатель» і ПП «Оникс-СГ» було надано суду копії видаткових накладних, рахунків на оплату, податкових накладних, платіжних доручень, карток рахунків, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 34 - 44, 46 - 58).

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем видаткові накладні та рахунки на оплату не містять посади та прізвища осіб контрагентів позивача, відповідальних за поставку позивачу відповідного товару; податкові накладні не містять посади осіб контрагентів позивача, відповідальних за відвантаження позивачу відповідного товару; платіжні доручення не містять будь-яких відміток банку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що надані позивачем документи первинного обліку не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення позивачем відображених у таких податкових накладних сум до податкового кредиту є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як свідчать матеріали податкової перевірки, позиція відповідача ґрунтується на висновках перевірки Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС контрагента позивача - ТОВ «Созидатель», за результатами якої складено акт «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Созидатель» з питання повноти декларування податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень 2013 року» від 08.04.2013 № 296/1520/13767996 та висновках перевірки Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС контрагента позивача - ПП «Оникс-СГ», за результатами якої складено акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Оникс-СГ» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень - грудень 2012 року та січень 2013 року» від 08.04.2013 № 295/1520/37427046.

Так, згідно висновків даних актів встановлено, що господарські операції між ТОВ «Созидатель» та контрагентами-постачальниками та покупцями, а також господарські операції між ПП «Оникс-СГ» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтвердились, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Созидатель» та контрагентами, між ПП «Оникс-СГ» та контрагентами були фіктивними правочинами та такими, що вчинялись без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність ПП «Оникс-СГ» та ТОВ «Созидатель» здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ПП «Оникс-СГ» та ТОВ «Созидатель», не потребують доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток, а договори, укладені між позивачем та ПП «Оникс-СГ» і ТОВ «Созидатель» є нікчемними, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.07.2013 № 0005022208 та № 0005012208 є правомірними та не підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліспробуд» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 21.10.2013.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.