Постанова

від 15.04.2009 по справі 24/52-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/52-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 квітня 2009 р.                                                                                    № 24/52-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши  касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 24.04.2008

у справігосподарського суду№ 24/52-бміста Києва

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «ТВА Андромекс»

про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю «Кемісет»

ліквідатор Кіцул С.Б.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скаргиКуракін Ю.В. (дов. №12206/9/10-010 від 19.09.2006 р.)

від ініціюючого кредиторане з'явились

від боржникане з'явились

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2008 року порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Кемісет»(далі –боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА Андромекс»(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою суду від 24.04.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів, у п'ятиденний строк подати оголошення про визнання боржника банкрутом до офіційного друкованого органу, подати звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс до 24.04.2009 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі –інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову від 24.04.2008 року першої інстанції та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 6, 7, 14, 40, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального  кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, диспозиція даної норми передбачає наявність трьох самостійних підстав для порушення справи про банкрутство в порядку статті 52 Закону:

-          Відсутність боржника за місцезнаходженням;

-          ненадання протягом року податкових декларацій та інших документів податкової звітності;

-          інші ознаки, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

З такою думкою погодився Верховний суд України у Постанові №04/098 від

17.02.2004року у справі №02-2-24/12669.

Спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погодився Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право інспекції на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА Андромекс»за статтею 52 Закону. Ініціюючий кредитор мотивував заяву про порушення провадження у справі про банкрутство тим, що існує заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором в розмірі 46000,00 грн., претензією №4 від 19.11.2007 року (т.1 а.с.11) визнаною боржником відповідно до відповіді від 10.12.2007 року (т.1 а.с.12) та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Окрім того, ініціюючий кредитор доводив, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, н/п 43, відповідно до акту, складеного працівниками ініціюючого кредитора №11 від 14.02.2008 року (т.1 а.с.13).

       На обґрунтування своїх доводів ініціюючий кредитор не надав жодного доказу, з якого вбачається відсутність боржника за адресою місцезнаходження, в той час як відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №А01 158239, довідки відділу статистики у Печерському районі м. Києві №443 від 19.02.2008 року та витягу з ЄДРПОУ №1626864 від 24.04.2008 року адреса місцезнаходження боржника: м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, н/п 43 (т.1 а.с.26, 48, 62-64). Разом з тим, станом на момент подачі заяви про порушення справи про банкрутство витяг або довідка з ЄДРПОУ про правовий статус боржника та адресу його місцезнаходження до матеріалів заяви про порушення справи про банкрутство ініціюючим кредитором  не подавались та були надані пізніше.

Постановою суду від 24.04.2008 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с.66-67). Постанова мотивована тим, що заявлені ініціюючим кредитором вимоги підтверджуються документально та відповідно до висновків суду є достатніми підставами для визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону.

Судом не дано оцінки відсутності виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Також судом не дано оцінки обґрунтованості доводів ініціюючого кредитора на предмет відсутності боржника за адресою місцезнаходження відповідно до зазначених приписів статей 17-19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців».

З огляду на це висновки суду про підставність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в порядку статті 52 Закону та можливість визнання боржника банкрутом не можна вважати обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Окрім того, інспекцією надано докази подання боржником декларації з податку на прибуток за 2007 рік та відображенням в них прибутку, що говорить про здійснення боржником господарської діяльності. Так, Декларацією від 27.12.2007 року боржник самостійно задекларував свої податкові зобов'язання перед скаржником на суму 6809,00 грн. (рядок 12), що свідчить про порушення прав скаржника, як кредитора боржника незаконно введеною ліквідаційною процедурою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 24.04.2008 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з неповним дослідженням матеріалів справи, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство боржника у справі за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 24.04.2008 року скасувати, справу №24/52-б передати для розгляду до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий                                                                             Н. Ткаченко

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                                                                                                                    О. Яценко