Рішення

від 23.10.2013 по справі 901/2616/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.10.2013Справа №901/2616/13

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (пл. Повсталих, 6, місто Севастополь, АР Крим, 99008)

до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" (пр. Кірова, 2, місто Сімферополь, АР Крим, 95011)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" в особі Сімферопольського коледжу (вул. Кечкеметська, 2, місто Сімферополь, АР Крим, 95050)

про стягнення 181088,07 грн .

Суддя І.І.Дворний.

Представники від сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Гамидов Е.А, довіреність №б/н від 08.09.2013, представник;

від третьої особи - не з'явився.

Суть спору 30 липня 2013 року Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" 181088,07 грн. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 230, 285 Господарського кодексу України, статей 526, 549, 625, 762 Цивільного кодексу України, статей 18, 19, 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обов'язків за договором оренди державного нерухомого майна від 08 січня 2008 року, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Навчально-виробничий комбінат» на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2007 року та постанови Севастопольського господарського апеляційного суду від 24 грудня 2007 року у справі №2-7/14123-2007 в редакції позивача, в частині повної та своєчасної сплати орендної оплати з 01 вересня 2012 року по 14 січня 2013 року, що призвело до виникнення заборгованості, несплата якої у добровільному порядку і послугувала підставою для звернення позивача до суду з вимогами про її примусове стягнення з нарахованими на суму заборгованості 3% річних та штрафними санкціями.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду і порушено провадження у справі. Також, вказаною ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Сімферопольський коледж Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана".

Через неявку представників сторін у судові засідання суд в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладав, про що 20 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року виніс відповідні ухвали.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2013 року за клопотанням відповідача суд відповідно до положень статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та згідно статті 77 названого кодексу розгляд справи відклав. Також, вказаною ухвалою суд зобов'язав позивача до початку наступного судового засідання надати письмові обґрунтування позовних вимог щодо стягнення пені із зазначенням правових підстав цих вимог і окремим розрахунком суми позову в цій частині (враховуючи припинення строку дії договору).

17 жовтня 2013 року від відповідача по справі надійшло клопотання про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені.

Через неявку представника позивача у судове засідання та через ненадання ним витребуваних ухвалами суду доказів розгляд справи відкладався з повторним витребуванням доказів по справі, про що 17 жовтня 2013 року суд виніс ухвалу.

23 жовтня 2013 року від третьої особи надійшло письмове пояснення по справі у якому останній повідомив суд, що погоджується с заявленими позовними вимогами, оскільки відповідач, як орендар, не виконав взяті на себе за договором оренди зобов'язання закріплені у пунктах 3.5.1, 5.3, 5.7, 5.14 договору.

У судове засідання, що відбулось 23 жовтня 2013 року, з'явився тільки представник відповідача, який не заперечував проти факту виникнення перед позивачем заборгованості, втім, заперечував проти нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим, просив суд відмовити у задоволенні позову в цій частині. Представник позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи проінформовані належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2007 року у справі №2-7/14123-2007 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" про зобов'язання відповідача Фонду майна Автономної Республіки Крим укласти з позивачем строком на п'ять років договір оренди державного нерухомого майна будинків та споруд, зазначених, згідно з технічним паспортом літерами А, Б, В, Г, Е, Ж, загальною площею 2903,2 кв.м., розташованих за адресою: місто Сімферополь, пр. Кірова, 2, що перебувають на балансі Сімферопольського коледжу Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана" в редакції позивача, текст якої визначений резолютивною частиною вказаного рішення.

Відповідно до частини 2 статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2007 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2007 року у справі № 2-7/14123-2007 залишено без змін.

Таким чином, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2007 року у справі № 2-7/14123-2007 набрало законної сили з 24 грудня 2007 року, отже договір оренди державного нерухомого майна є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.

Досліджуючи умови укладеного між сторонами договору, судом встановлено, що Фонд майна Автономної Республіки Крим (за договором орендодавець) передає державне нерухоме майно - будівлі та споруди у складі: навчальний корпус (літ. А) загальною площею 1061 кв.м; навчальний корпус (літ. Б) загальною площею 1302,3 кв.м; колишній спортзал з підсобними приміщеннями (літ. В) загальною площею 242,2 кв.м; допоміжний корпус (літ. Г) загальною площею 150,6 кв.м; сарай (літ. Е) загальною площею 23,9 кв.м; навіс (літ. Ж) площею 123,2 кв.м., що знаходяться на балансі Сімферопольського коледжу державного навчального закладу "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана", розташовані за адресою: місто Сімферополь, пр. Кірова, 2, а товариство з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" (за договором орендар) приймає у строкове платне користування за актом приймання-передачі (пункт 1 договору).

Майно передано в оренду з метою здійснення торгівлі продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи та під використання під складські приміщення.

Відповідач, за умовами розділу 5 договору, взяв на себе зобов'язання, зокрема, своєчасно та у розмірі, передбаченому договором, сплачувати орендну плату, а також виконувати інші зобов'язання, визначені договором.

Матеріали справи свідчать про те, що майно передане товариству з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" за актом приймання-передачі від 15 лютого 2008 року.

Порядок розрахунку та розміру орендної плати визначені розділом 3 договору, так, відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (із змінами і доповненнями). Орендна плата за базовий місяць оренди серпень 2007 року складає 47690,06 грн., у тому числі до Державного бюджету України - 50%, що складає 23845,03 грн.; балансоутримувачу 50%, що складає 23845,03 грн.

Сторони узгодили, що орендна плата за перший місяць оренди вересень 2007 року здійснюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць серпень 2007 року на індекс інфляції за вересень 2007 року.

Сума орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендарем самостійно шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, встановлений Мінстатом України (пункти 3.3, 3.2 договору).

Сторонами неодноразово вносились зміни до договору, зокрема у пункт 3.1 в частині розміру орендної плати.

У пункті 3.5. договору сторони дійшли згоди, що орендна плата поділяється на два платежі, зокрема, 50% від місячного розміру орендної плати до Державного бюджету України та 50% балансоутримувачу - Сімферопольському коледжу державного навчального закладу "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана".

З матеріалів справи вбачається, що Фонд майна Автономної Республіки Крим та товариство з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" уклали додаткові угоди до договору оренди державного нерухомого майна, а саме від 08 серпня 2008 року за №2 (з відповідним розрахунком плати за оренду, який є невід'ємною частиною додаткової угоди, а.с. 10-12) від 22 липня 2009 року за №5 (з відповідним розрахунком плати за оренду, який є невід'ємною частиною додаткової угоди, а.с. 13-14).

Згідно додаткової угоди №4 від 08 грудня 2008 року орендна плата за базовий місяць перерахунку жовтня 2008 року складає 57842,42 (100%), у тому числі: 50% - до Державного бюджету України в сумі 28921,21 грн., 50% - баласоутримувачу в сумі 28921,21 грн.

Згідно додаткової угоди №5 від 22 липня 2009 року (термін дії з 01 травня 2009 року до 01 січня 2011 року) орендна плата за базовий місяць перерахунку квітень 2009 року складає 28824,46 (100%), у тому числі: 50% - до Державного бюджету України в сумі 14412,23 грн., 50% - балансоутримувачу в сумі 14412,23 грн.

З врахуванням індексації по орендній платі за договором оренди та з урахуванням вказаних вище додаткових угод до договору, орендна плата до Державного бюджету України за вересень 2012 року та за жовтень 2012 року складає 38281,34 грн., за листопад 2012 року складає 38243,06 грн., за грудень 2012 року складає 38319,54 грн., а за січень 2013 року (з 01 січня 2013 року по 14 січня 2013 року) складає 17340,60 грн.

Відповідно до додаткового договору №6 від 16 травня 2012 року сторони дійшли згоди, що орендодавцем з 03 жовтня 2011 року за договором оренди державного майна слід вважати регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі а договору оренди присвоїти номер 1329К (а.с. 15).

Орендна плата сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Договір згідно пункту 2 резолютивної частини рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2007 року у справі №2-7/14123-2007 та пункту 10.1 договору укладено строком на п'ять років,

З врахуванням приписів пункту 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якого договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, спірний договір припинив свою дію 24 грудня 2012 року, що не заперечується сторонами.

14 січня 2013 року сторони уклали та підписали акт приймання-передачі орендованого майна, відповідно до якого, орендар повернув балансоутримувачу орендоване майно.

Звертаючись до суду із даною позовною заявою, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі наполягає на тому, що відповідач не виконав свої зобов'язання з внесення орендної плати за користування орендованим майном.

Разом з наведеними обставинами, позивач стверджує, що після припинення строку дії договору оренди, нерухоме майно, яке було предметом договору, відповідачем повернуто лише 14 січня 2013 року, про що свідчить копія акту приймання-передачі, яка є в матеріалах справи, отже відповідач своєчасно та в повному обсязі не розрахувався за користування об'єктом оренди і після припинення строку дії договору, у зв'язку з чим заборгованість з орендної плати за період з 01 вересня 2012 року по 14 січня 2013 року складає 170465,88 грн., що не суперечить приписам пункту 5.10 договору.

Несплата заборгованості у добровільному порядку і послугувала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про примусове стягнення грошових коштів з нарахованими на суму заборгованості 3% річних та пенею.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є встановлення наявності чи відсутності у відповідача обов'язку щодо своєчасного та повного внесення орендної плати та застосування до нього відповідальності, встановленої умовами договору за порушення відповідного зобов'язання.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Крім того, правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" вiд 10.04.1992 №2269-XII (у редакції чинній на час вчинення правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендареві/наймачеві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що оренда це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Тобто, орендар зобов'язаний вносити орендодавцеві платіж за користування майном. Розмір, форма, і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (стаття 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»).

За умовами договору орендар, зокрема, зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з пункту 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За приписами частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Втім, на момент звернення позивача до суду з даним позовом в порушення вимог зазначених вище норм Цивільного та Господарського кодексів України, домовленостей між сторонами, відповідач, з врахуванням положень пункту 5.10 договору, не перерахував позивачу грошові кошти по сплаті орендної плати за період користування предметом оренди з вересня 2013 року по 14 січня 2013 року, заборгувавши позивачу грошові кошти у розмірі 170465,88 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами, наявними у матеріалах справи. Докази того, що орендар не займав спірні приміщення після припинення строку дії договору або балансоутримувач чи орендодавець ухилялись від приймання об'єкту оренди за актом, перешкоджали поверненню майна, відповідач на час розгляду спору суду не надав і такі докази в матеріалах справи відсутні, як відсутні і докази погашення відповідачем вказаної заборгованості, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Отже, судом встановлено факт порушення відповідачем своїх обов'язків за договором, який останнім спростований не був, у зв'язку з чим, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 170465,88 грн. за період з вересня 2013 року по 14 січня 2013 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 3% річних у розмірі 3105,40 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Така позиція щодо правової природи нарахувань на суму боргу 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі з вересня 2013 року по 14 січня 2013 року складає 170465,88 грн., з урахуванням чого, суд самостійно перерахував розмір 3% річних та встановив, що розрахунок позивача є правомірним та стягненню з відповідача підлягають 3105,40 грн. за період з 13 жовтня 2012 року (перший день виникнення заборгованості по орендній платі за вересень 2012 року) по 15 липня 2013 року.

Крім основної суми заборгованості за несвоєчасне внесення орендних платежів, позивач просить суд стягнути з відповідача 7516,79 грн. пені за період з 13 жовтня 2012 року по 15 липня 2013 року.

Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 та частин 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів, з огляду на що, заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі з вересня 2013 року по 14 січня 2013 року складає 170465,88 грн., що є підставою для нарахування відповідачу пені на вказану суму.

Відповідно до пункту 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Розглянувши розрахунок пені позивача, судом самостійно здійснено його перевірку та встановлено, що загальний розмір пені, який має бути сплачений відповідачем за прострочення оплати орендних платежів, складає 3011,90 грн. і період за який має бути нарахована пеня становить з 13 жовтня 2012 року по 14 січня 2013 року.

Втім, за позовною заявою Фонду пеня нарахована за період з 13 жовтня 2012 року по 15 липня 2013 року з посиланням на пункт 3.7 договору, без правового обґрунтування вказаного періоду. Разом з тим, за пунктом 5.10 обов'язок орендаря вносити орендну плату зберігається лише до дати фактичної передачі майна за відповідним актом.

Слід звернути увагу на закінчення строку дії договору з 24 грудня 2012 року та збереження умови по оплаті орендної плати до фактичного повернення орендованого майна за актом (до 14 січня 2013 року), отже, з вказаного періоду договірна умова про стягнення суми пені припинилася разом з договором, оскільки пункт 3.7 не відсилає до будь-якого іншого пункту договору.

З огляду на викладені обставини, суд неодноразово ухвалою зобов'язав позивача до початку судового засідання надати письмові обґрунтування позовних вимог щодо стягнення пені із зазначенням правових підстав цих вимог і окремим розрахунком суми позову в цій частині (враховуючи припинення строку дії договору).

За переконанням суду, у позивача з моменту припинення договірних умов виникають певні права з інших підстав, а не з договору. Втім, на певні норми матеріального права позивач не посилається, заявивши про період нарахування пені до 15 липня 2013 року без будь-якого обґрунтування, не зважаючи на неодноразові вимоги суду надати відповідний розрахунок.

З урахуванням вищевказаних приписів діючого законодавства, умов договору щодо порядку здійснення розрахунків та періоду виникнення боргу, сума пені складає 3011,90 грн. Таким чином, вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково у зазначеній судом сумі.

Доводи відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу позовної давності судом відхиляються. Відповідачем розрахунки пені не спростовані, розрахунку пені не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, позов підлягає частковому задоволенню, а стягненню з відповідача підлягає 170465,88 грн. основної заборгованості, 3011,90 грн. пені та 3105,40 грн. 3% річних.

Судовий збір суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 22 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28 жовтня 2013 року.

Керуючись статтею 49, ч. 3 ст. 50, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-виробничий комбінат" (пр. Кірова, 2, місто Сімферополь, АР Крим, 95011, код 33326178) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (пл. Повсталих, 6, місто Севастополь, АР Крим, 99008, код 20677058) 170465,88 грн. основної заборгованості, 3011,90 грн. пені, 3105,40 грн. 3% річних та 3529,66 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний