Ухвала

від 22.10.2013 по справі 826/6202/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6202/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н. Г. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алсет» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алсет» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 10 квітня 2013 року № 0002892208 та № 0002882208.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції вважаючи, що при його прийнятті судом порушено норми матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, а відтак, підстави для задоволення судом апеляційної скарги відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції при розгляді даної справи встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань правомірності дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар» за липень 2011 року.

За результатом проведеної перевірки відповідачем було складено Акт від 20.03.2013р. №881/22.8-17/36088844 (далі - Акт перевірки) в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 138.5.1 п. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток та п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість. Також, в акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що договір укладений між позивачем та ПП «Фірма «Володар» від 07.07.2011 р. є нікчемним.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в основу висновків відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства покладено висновки акту ДПІ у Вишгородському районі ДПС від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783 про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма «Володар» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.08.2008 року по 31.01.2011 року, згідно якого ДПІ у Вишгородському ДПС зазначає, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні основні засоби та виробничі потужності, директор ОСОБА_3 - громадянка Росії в Україні відсутня. Крім того, згідно з поясненнями ОСОБА_3, вона зареєструвала на себе підприємство без мети здійснення господарської діяльності, і в подальшому відношення до діяльності підприємства не мала.

За результатами розгляду Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення : від 10.04.2013 р. №0002892208, яким позивачу визначено суму податку на прибуток в розмірі 74 453,00 грн. та №0002882208, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість в розмірі 80 928,00 грн.

Не погоджуючись із вище вказаними судовими рішеннями позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір по суті та задовольняючи позов, зазначив про наявність у позивача всієї необхідної документації на підтвердження реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом, яка в свою чергу надає право позивачу на формування відповідних показників при обчисленні податку на додану вартість та податку на прибуток.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Так, 07.07.2011 року між позивачем та ПП «Фірма «Володар» укладено договір № 7/07-2011 про виконання останнім на користь першого комплексу робіт по монтажу систем опалення, вентиляції, водопостачання і каналізації, електрозабезпечення та електроосвітлення об'єкту (комплекс споруд житлового та соціально-культурного призначення по вул. Воскресенській, 7 у Дніпровському районі м. Києва, перша черга).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи , які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, з наведеного вбачається, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості , мають бути підписані уповноваженою особою, за наявності волі цієї особи, та в яких обов'язково визначається конкретний зміст та обсяг операцій, що передбачає необхідність деталізації/індивідуалізації номенклатури поставки, зокрема, робіт/послуг, що надає первинному документу юридичну значимість.

Слід також додати, що будь - які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують реальне виконання здійснення вище вказаних господарських операцій, зокрема, такими являються: договір підряду, акти виконаних будівельних робіт, довідки про вартість будівельних робіт, податкові накладні та банківські виписки.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність повної цивільної правоздатності учасників господарських операцій.

Рам з тим, слід зауважити, що Податковий Кодекс України не надає права посадовим особам органів державної податкової служби робити юридичну оцінку договорів, в тому числі щодо їх можливої нікчемності, як то зробив відповідач в Акті перевірки.

Суд також дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо неправомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг(п.198.1. ст. 198 ПКУ)

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПКУ визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Тобто, з наведеного вбачається, що наявність належним чином оформленої податкової накладної дає право платнику податків на формування податкового кредиту. Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, господарська операція позивача з його контрагентом - ПП «Фірма «Володар» носила реальний характер та була виконана сторонами належним чином, а тому позивач правомірно включив до податкового кредиту суму по зазначеній господарській операції.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Тобто, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суду також вважає обґрунтованими висновки суду щодо неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток, що полягає в наступному.

Так, відповідачем, відповідно до Акту перевірки, було встановлено завищення позивачем валових витрат.

Витрати, в розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ).

В той же час, як вже було зазначено вище, матеріали справи дають можливість вважати дії позивача щодо віднесення сум валових витрат по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар» до складу валових витрат правомірними.

В контексті вище викладеного колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, які в свою чергу не спростовуються доводами апеляційної скарги, щодо неправомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень - рішень від 10.04.2013 р. №0002892208, яким позивачу визначено суму податку на прибуток в розмірі 74 453,00 грн. та №0002882208, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість в розмірі 80 928,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2013 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.