Ухвала

від 23.10.2013 по справі 5/400-25/74а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 р. Справа № 4542/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Мікули О.І., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ( тепер Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова головного управління Міндоходів у Львівській області ) на постанову господарського суду Львівської області від 9.12.2010 року в справі за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова до відкритого акціонерного товариства «Тротолла» та приватного підприємства «Крупа» про визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування правових наслідків,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2007 року Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова звернулася до суду з позовом до ВАТ «Тротолла» та ПП «Крупа» про визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування правових наслідків.

Позивач просив визнати недійсним господарське зобов'язання на суму 160422,00 грн., яке виникло між ВАТ «Тротолла» та ПП «Крупа» на підставі договору купівлі-продажу від 1.09.2004 року та застосувати правові наслідки недійсного господарського зобов'язання, передбачені ст. 208 ГК України. Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу від 1.09.2004 року, укладений між відповідачами, не відповідає вимогам закону, оскільки від імені ПП «Крупа» підписаний не його директором, а іншою особою, яка не встановлена.

Постановою господарського суду Львівської області від 9.12.2010 року провадження в справі в частині заявлених вимог до ПП «Крупа» закрито в зв'язку з ліквідацією підприємства, а в частині решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та винести ухвалу, в якій прописати факт нікчемності правочину між ВАТ «Тротолла» та ПП «Крупа».

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, не закрив провадження в справі в частині позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання відповідачів. Суд не витребував та не оцінив доказів щодо транспортування товару від продавця до покупця, не дав належної оцінки показанням в процесі розслідування кримінальної справи директора ПП «Крупа», який заперечував будь-які фінансово-господарські операції з ВАТ «Тротолла». Наявні в справі податкові накладні та товарні накладні, на які посилався суд першої інстанції, не є достовірними доказами дійсності господарської операції.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка апеляційну скаргу підтримала, представника ВАТ «Тротолла», який просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 1.09.2004 року між ВАТ «Тротолла» та ПП «Крупа» було укладено договір купівлі-продажу, в силу якого ПП «Крупа» як продавець продає ВАТ «Тротолла» як покупцю , а покупець купує тканину та фурнітуру для швейного виробництва в кількості та асортименті відповідно до товарних накладних.

1.11.2004 року згідно умов зазначеного договору продавець по накладній № 05-11/1/04 відпустив покупцю тканину на загальну суму 160422,00 грн., в т.ч. ПДВ - 26737,00 грн.

Відповідно до чинного законодавства продавець оформив податкову накладну № 102 від 4.11.2004 року , на підставі якої покупець суму сплаченого ПДВ 26737,00 грн. відніс до податкового кредиту.

Наявні по даній господарській операції документи первинного бухгалтерського обліку - договір купівлі-продажу від 1.09.2004 року, накладна про отримання товару № 05-11/1/04 від 1.11.2004 року належним чином оформлені та підписані сторонами договору, зокрема, керівником ПП «Крупа».

На адресу ДПІ у Франківському районі м. Львова надійшов лист прокуратури м. Львова від 5.10.2006 року № 35 сл. 05-06 про те, що в процесі досудового розслідування кримінальної справи № 182-0496 про обвинувачення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч.2 ст. 367 КК України допитаний в якості свідка директор ПП «Крупа» ОСОБА_4 пояснив, що будь-яких фінансово-господарських операцій з ВАТ «Тротолла» від імені свого підприємства він не здійснював, жодних документів з цього приводу не підписував, що стверджується судово-почеркознавчими експертизами.

На підставі даних листа прокуратури податковий орган звернувся до суду з даним позовом про визнання господарського зобов'язання за вказаним договором недійсним та застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Відмовляючи в задоволені позову щодо визнання угоди недійсною, суд першої інстанції не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

З матеріалів справи видно, що на обґрунтування позову ДПІ послалась на статті 207, 208 ГК.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

З врахуванням наведеного, оскаржувана постанова господарського суду в частині позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання підлягає скасуванню з закриттям провадження в справі в частині цих заявлених вимог.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII „ Про державну податкову службу в Україні ", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Досліджуючи обставини справи щодо нікчемності правочину, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відповідність укладеного договору вимогам чинного законодавства. При цьому взяв до уваги, що договір укладений юридичними особами, які мали повний обсяг дієздатності, відповідачі у встановленому порядку були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, виписана ПП «Крупа» податкова накладна № 102 від 4.11.2004 року , на підставі якої покупець суму сплаченого ПДВ 26737,00 грн. відніс до податкового кредиту, відповідає всім вимогам чинного законодавства. Жодних доказів наявності у ВАТ «Тротолла» і його контрагента при укладенні договору мети, яка суперечить інтересам держави і суспільства, позивачем як суб'єктом владних повноважень суду не подано.

Пояснення в якості свідка колишнього директора ПП «Крупа» в процесі досудового розслідування кримінальної справи щодо не підписання ним спірного договору купівлі-продажу не можуть розцінюватися як доказ в справі, оскільки відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України в чинній на час розгляду справи редакції вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Жодного вироку в кримінальній справі чи постанови в справі про адміністративне правопорушення не існує відносно посадових осіб ПП «Крупа», тому доводи апелянта щодо пояснень директора підприємства в кримінальній справи не заслуговують на увагу.

Крім того, колегія суддів вважає, що встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції, оскільки вони за своєю суттю є адміністративно-господарськими, можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як видно з договору купівлі-продажу відповідачів, він укладений 1.09.2004 року, а податковий орган звернувся до суду з позовом в лютому 2007 року, тобто на час подання ДПІ адміністративного позову спливли строки, встановлені ст.250 ГК України, протягом яких могли бути застосовані санкції встановлені ч.1 ст.208 ГК України.

За таких обставин постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення санкцій відповідає матеріалам справи, наявним в ній доказам, належно оціненими судом, правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права, тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Наведені вище доводи апеляційної скарги підставою для її задоволення бути не можуть.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (тепер Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова головного управління Міндоходів у Львівській області) задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 9.12.2010 року в справі № 5/400-25/74а в частині відмови в задоволені вимог про визнання господарського зобов'язання недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті цю постанову суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : О.І. Мікула

Д.М. Старунський