Рішення

від 28.10.2013 по справі 909/831/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" жовтня 2013 р.Справа № 909/831/13

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Виноградова В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом приватної фірми "Софія" м. Тисмениця Івано-Франківської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" с. Сахкамінь Кам'янець-Подільського району Хмельницької області

про стягнення 110773,32 грн., з яких: 103305,60 грн. основного боргу, 5918,14 грн. 3% річних, 1549,58 грн. втрат від інфляції

за участю представників сторін:

позивача: Кондрат А.М. - за довіреністю від 12.03.2013 року

відповідача: не з'явився

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: 18 липня 2013 року господарським судом Івано-Франківської області порушено провадження по справі №909/831/13 за позовом приватної фірми "Софія" м. Тисмениця Івано-Франківської області до приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_2 м. Калуш Івано-Франківської області та товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" с. Сахкамінь Кам'янець-Подільського району Хмельницької області про стягнення з ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" 103305,60 грн. боргу, 5918,14 грн. 3% річних, 1549,59 грн. втрат від інфляції та з ПП ОСОБА_2 - збитків в сумі 7500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 14 серпня 2013 року приватного підприємця ОСОБА_2 м. Калуш Івано-Франківської області виключено з числа відповідачів по справі №909/831/13, а справу №909/831/13 за позовом приватної фірми "Софія" до ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" про стягнення 103305,60 грн. боргу, 5918,14 грн. 3% річних, 1549,59 грн. втрат від інфляції передано за підсудністю до господарського суду Хмельницької області.

27 серпня 2013 року матеріали справи №909/831/13 надійшли до господарського суду Хмельницької області та за результатами автоматизованого розподілу справ зазначена справа передана для розгляду судді Виноградовій В.В.

Позивач у позові просить стягнути з відповідача 103305,60 грн. боргу за автозапчастини, 5918,14 грн. три проценти річних, 1549,58 грн. втрат від інфляції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 05 серпня 2011 року приватною фірмою "Софія" здійснено постачання Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" автозапчастин до автомобіля "Белаз", але кошти за отриманий товар відповідачем не було оплачено. На вимогу ПФ "Софія" щодо погашення заборгованості не реагує, відповідь на претензію №602/2011 від 15.08.2011 року не надає.

Тому, просить суд стягнути суму основної заборгованості, 3% річних в розмірі 5918,14 грн. та інфляційні втрати в сумі 1549,58 грн.

Представник позивача в судовому засіданні на задоволенні позову наполягає в повному обсязі. Позивач 21.10.2013 року подав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути із відповідача 103305,60 грн. боргу за автозапчастини, 5918,14 грн. три проценти річних, 1549,58 грн. втрат від інфляції, а також 7500,00 грн. витрат на правову допомогу, проте, у заяві від 28.10.2013 року відмовився від стягнення зазначеної суми з відповідача.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов з документальним обґрунтуванням своїх доводів не подав, про причини неявки та неподання доказів не повідомив, своїм процесуальним правом не скористався. При цьому, адреса відповідача та його правовий статус підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно на цю адресу та адресу, зазначену у позовній заяві, направлялися ухвали суду. Відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи. Судом враховано положення ст. 64 ГПК України, п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" , відповідно до яких вважається, що сторона належним чином повідомлена про судовий розгляд справи, якщо ухвала суду надіслана за адресою місцезнаходження сторони, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і не повернута підприємством зв'язку або повернута з посиланням на відсутність ( вибуття) адресата.

Позивач 21.10.2013 року подав суду клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів. При розгляді зазначеного клопотання судом враховується положення ст. 69 ГПК України та п.3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р., згідно яких таке продовження можливе лише у виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду спору, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці, тощо. Проте, суд не вбачає наявність таких обставин в даній справі, які б ускладнювали її розгляд, тому в задоволенні клопотання про продовженя строку розгляду спору по справі №909/831/13 суд відмовляє.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Приватна фірма "Софія" згідно накладної №125 від 05.08.2011 року через ОСОБА_3 за довіреністю №854 від 01.08.2011 року, відпустила товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" товар ( автозапчастини ) на суму 103305,60 грн. Накладна підписана представниками ПФ "Софія" та ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" та скріплена печатками сторін.

В матеріали справи надано угоду на зберігання та перевезення вантажу, укладену 05 серпня 2011 року між приватним підприємцем - фізичною особою ОСОБА_2 (Перевізник) та приватною фірмою "Софія" (Замовник), згідно умов якої перевізник зобов'язується виконати для замовника роботи по зберіганню та перевезенню автозапчастин до автомобіля "Белаз", придбаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" в замовника у відповідності до накладної №215 від 05.08.2011року, а замовник зобов'язується сплатити перевізнику за перевезення обумовлену платню. Замовник за цим договором уповноважує перевізника на зберігання та перевезення автозапчастин до автомобіля "Белаз" для ТзОВ "Ресурс-Інвест-2007" після проведення останнім оплати вартості автозапчастин.

Відповідно до товарно-транспортної накладної 02АББ від 05.08.2011 року №565001, ОСОБА_2 за замовленням ПФ "Софія" поставив ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" запчастини до автомобіля "Білаз" згідно накладної №125 від 05.08.2011 року на суму 103305,60 грн. Накладна підписана водієм ОСОБА_2 та представником ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" та скріплена їхніми печатками.

11 серпня 2011 року приватна фірма "Софія" направила лист (вих. №601/2011) приватному підприємцю - фізичній особі ОСОБА_2 з повідомленням, що ТОВ "Ресурс- Інвест-2007" кошти в рахунок оплати вартості автозапчастин не перерахувало, тому просить повернути передані автозапчастини ПФ "Софія".

У відповідь на зазначений лист, ПП ОСОБА_2 12.08.2011 року повідомив, що передбачені угодою на зберігання та перевезення від 05.08.2011 року роботи по перевезенню автозапчастин до автомобіля "Белаз" виконано в повному обсязі, автозапчастини, вказані у накладній №125 від 05.08.2011 року, перевезено для ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" за місцем призначення.

Оскільки відповідач не сплатив кошти за поставлений товар, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 103305,6 грн. основного боргу та нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 5918,14 грн., інфляційних втрат у розмірі 1549,58 грн. за період з 05.08.2011 року по 30.06.2013 року.

Аналізуючи та досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.

Статтями 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до закону, умов договору та інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 4 ст.203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст. 202, ч.1 ст.205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч.1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем поставлено відповідачу товар ( автозапчастини ) на загальну суму 103305,60 грн., що підтверджується накладною № 125 від 05.08.2013 року, яка підписана та скріплена печатками сторін, довіреністю №851 від 01.08.2011 року на отримання товарно-матеріальних цінностей товару форми №М-2, виданою відповідачем, товарно-транспортною накладною від 05.07.2011р., скріпленою печаткою відповідача.

Таким чином, на підставі вищезазначених документів між сторонами, як суб'єктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст.11, 202, 509, 642 ЦК України, ст.173 ГК України виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору поставки.

Відповідно до ч.1 статті 793 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 ЦК України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що сторонами не встановлено строк оплати поставленого відповідачу товару, суд керується вищенаведеними вимогами ЦК України, тому у відповідача виник обов'язок оплатити товар з моменту його прийняття, тобто, 05.08.2013 року.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Судом враховується правова позиція, викладена в п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"

Оскільки доказів про повне або часткове погашення заборгованості суду не подано, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 103305,60 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в розмірі 5918,14 грн . за період з 05.08.2011 року по 30.06.2013 року згідно поданого розрахунку.

Проте, судом при здійсненні перерахунку встановлено, що позивачем не вірно зазначено кількість днів прострочки, а саме, замість 696 днів взято 697. Тому, 3% річних за період з 05.08.2011 року по 30.06.2013 року становлять не 5918,14 грн., а 5901,16 грн., які необхідно стягнути з відповідача, а в стягненні 16,98 грн. 3% річних - відмовити.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 1549,58 грн. інфляційних втрат за період серпень 2011 року - червень 2013 року. Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, беручи до уваги лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", судом враховується, що за даний період індекс інфляції становив 99,99589727, таким чином, збитків від інфляційних процесів позивач не зазнав, в зв'язку із чим в стягненні 1649,58 грн. втрат від інфляції необхідно відмовити. Крім того, судом звертається увага, що позивач, здійснюючи розрахунок інфляційних втрат, невірно зазначив індекси інфляції за вересень 2011р., червень 2013 року, які становили 100,1 та 100,0 відповідно, та зайвий раз врахував індекс 100,2.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення 103305,6 грн. основного боргу та 5901,16 грн. 3% річних. В стягненні 16,98 грн. 3% річних та 1549,58 грн. втрат від інфляції необхідно відмовити.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 33, 44, 49, 82, 85,116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов приватної фірми "Софія" м. Тисмениця Івано-Франківської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" с. Сахкамінь Кам'янець-Подільського району Хмельницької області про стягнення 110773,32 грн., з яких 103305,60 грн. основного боргу, 5918,14 грн. 3% річних, 1549,58 грн. втрат від інфляції задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007" Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, селище Сахкамінь (код 35108293) на користь приватної фірми "Софія" Івано-Франківська область, Тисменицький район, місто Тисмениця, вулиця Липова, буд. 11 (код 30593783) 103305,60 грн. (сто три тисячі триста п'ять грн. 60 коп.) основного боргу, 5901,16 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот одна грн. 16 коп.) 3% річних та 2184,14 грн. (дві тисячі сто вісімдесят чотири грн. 14 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В стягненні 16,98 грн. 3% річних та 1549,58 грн. інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 30.10.2013 року

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 4 прим. : 1 - до справи, 2,3 - позивачу (77400, Івано-Франківська обл., м. Тисмениця, вул. Липова, 11 та м. Івано-Франківськ, вул. Бандери, 77, каб. 210), 4 - відповідачу ( 32322, Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, с. Сахкамінь) - рек.