Рішення

від 22.10.2013 по справі 917/1735/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 р. Справа № 917/1735/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ікс-Тех", 49137, м. Дніпропетровськ, вул. Автопаркова, 1, а/с 6449

до Приватного підприємства "Будівельні кріплення", 39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Жовтнева, 6/9, оф. 3

про стягнення 12455,10 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 22.10.2013 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 12455,10 грн. боргу за поставлений товар, у т.ч. 12000,00 грн. основного боргу, 84,88 грн. інфляційних витрат та 370,22 грн. 3% річних.

Позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, але надіслав до суду заяву та письмові пояснення б/н від 10.10.2013 року (а.с. 59, 60), в яких повідомив про підтримання позовних вимог з урахуванням поданої 23.09.2013 року заяви (а.с. 48) в повному обсязі та просить суд здійснювати розгляд справи без його участі.

Клопотання про розгляд справи без участі представника позивача судом задовольняється.

23.09.2013 року позивачем було подано до суду заяву № 83 від 20.09.2013 року про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач прохав стягнути з відповідача 558,10 грн. боргу за спірним договором, у т.ч. 168,88 грн. інфляційних витрат та 389,22 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити або збільшити розмір позовних вимог.

У відповідності до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. При цьому під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Отже, положень за змістом п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зменшення розміру позовних вимог має місце у випадку, якщо кількісні показники за тією чи іншою позовною вимогою зменшуються, однак сама позовна вимога залишається в наявності.

Як вбачається з поданої позивачем заяви, зменшення позовних вимог пов'язане з погашенням відповідачем суми основного боргу в повному обсязі, у зв'язку з чим позовну вимогу про стягнення основного боргу виключено позивачем, тобто фактично зменшення розміру позовних вимог як таке в даному випадку відсутнє. В іншій частині позивач збільшує позовні вимоги внаслідок здійснення додаткових нарахувань за прострочення виконання зобов'язань.

За таких обставин суд, керуючись ч. 6 ст. 22 ГПК України, відхиляє подану позивачем заяву в частині зменшення розміру позовних вимог. Водночас у частині збільшення розміру позовних вимог заява приймається до розгляду, в зв'язку з чим судом розглядаються позовні вимоги про стягнення 12558,10 грн. боргу за поставлений товар, у т.ч. 12000,00 грн. основної заборгованості, 168,88 грн. інфляційних витрат та 389,22 грн. 3% річних.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 57) , відзиву на позовну заяву до суду не надав.

У зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи, достатньо і господарський суд повідомляв належним чином відповідача про час, дату та місце проведення судового засідання, а його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

За усною домовленістю Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ікс-Тех" (позивач) було передано Приватному підприємству "Будівельні кріплення" (відповідач) товар на загальну суму 14959,91 грн., у т.ч. згідно видаткових накладних:

- № 00011735 від 24.09.2012 року на суму 10067,80 грн. (а.с. 21);

- № 00012167 від 02.10.2012 року на суму 4892,11 грн. (а.с. 24).

Даний товар був отриманий відповідачем без будь-яких зауважень, про що свідчать скріплені печатками підписи керівника підприємства у вказаних видаткових накладних.

На оплату поставленого товару позивачем були виставлені рахунки-фактури за № 00012193 від 24.09.2012 року та № 00012567 від 02.10.2012 року на загальну суму 14959,91 грн. (а.с. 22, 25).

Як вказується у позовній заяві та підтверджується наявною у справі копією банківської виписки по рахунку (а.с. 23), товар за видатковою накладною № 00011735 від 24.09.2012 року був оплачений відповідачем лише частково на суму 2067,80 грн. (платіжне доручення № 469 від 18.12.2012 року).

17.07.2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку, опису вкладення та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 29, 30) позивачем на адресу відповідача було направлено претензію б/н від 17.07.2013 року (а.с. 27) з вимогою про сплату заборгованості. Вказана претензія була отримана відповідачем 23.07.2013 року, що підтверджується відповідною відміткою у повідомленні про вручення поштового відправлення.

У відповідь на дану претензію відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 892,11 грн. (платіжне доручення № 273 від 30.07.2013 року), про що свідчить наявна у справі копія банківської виписки по рахунку (а.с. 26).

Таким чином, станом на момент звернення до суду з даним позовом залишок заборгованості за поставлений позивачем товар склав 12000,00 грн.

Під час розгляду справи відповідачем було погашено суму основного боргу в повному обсязі, що підтверджується копією банківської виписки по рахунку (а.с. 51-52).

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 12000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Стосовно іншої частини позовних вимог, а саме - вимог про стягнення нарахованих позивачем на суму основного боргу за період з 24.09.2012 року по 20.09.2013 року інфляційних витрат в розмірі 168,88 грн. та 3% річних в розмірі 389,22 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 174 ГК України підставою виникнення господарських зобов'язань є, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами фактично був укладений договір поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку, враховуючи характер відносин між сторонами, пред'явлення вимоги про сплату заборгованості згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України не вимагається, оскільки обов'язок відповідача здійснити оплату поставленого товару та момент виникнення цього обов'язку випливають безпосередньо з норми ст. 692 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наданими до справи доказами підтверджуються факт існування між сторонами правовідносин щодо поставки товару, обсяги і вартість поставленого позивачем товару, а також факт прострочення виконання грошових зобов'язань відповідачем.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наявних у справі розрахунків (а.с. 3, 48), нарахування позивачем інфляційних витрат здійснено наступним чином:

- за видатковою накладною № 00011735: за період з 24.09.2012 року по 18.12.2012 року на суму 10067,80 грн. в розмірі 30,21 грн.;

- за видатковою накладною № 00012167: за період з 02.10.2012 року по 30.07.2013 року на суму 4892,11 грн. в розмірі 14,67 грн.; за період з 30.07.2013 року по 31.08.2013 року на суму 4000,00 грн. - в розмірі 40,00 грн.

- за обома видатковими накладними (№ 00011735 та № 00012167) за серпень 2013 року на суму 12000,00 грн. - в розмірі 84,00 грн.

Нарахування 3% річних здійснено позивачем наступним чином:

- за видатковою накладною № 00011735: за період з 24.09.2012 року по 18.12.2012 року на суму 10067,80 грн. в розмірі 70,30 грн.;

- за видатковою накладною № 00012167: за період з 02.10.2012 року по 30.07.2013 року на суму 4892,11 грн. в розмірі 121,43 грн.; за період з 30.07.2013 року по 31.08.2013 року на суму 4000,00 грн. - в розмірі 10,19 грн.

- за обома видатковими накладними (№ 00011735 та № 00012167) за період з 01.09.2013 року по 20.09.2013 року на суму 12000,00 грн. - в розмірі 19,70 грн.

Отже, позивачем фактично здійснено подвійне нарахування інфляційних витрат та 3% річних за 30.07.2013 року, а також інфляційних витрат за серпень 2013 року. Також позивачем при здійсненні нарахування не враховано приписи ст. ст. 253, 254 ЦК України, допущено арифметичні помилки. Крім того, позивачем окремо розраховано інфляційні витрати на заборгованість по накладній № 00011735 за період з 24.09.2012 року по 18.12.2012 року та за серпень 2013 року, що є неприпустимим, оскільки індекс інфляції розраховується в середньому за період прострочення.

За таких обставин судом за допомогою ІАЦ "Ліга" здійснено власний перерахунок інфляційних витрат, які склали:

- за видатковою накладною № 00011735 за періоди: з 25.09.2012 року по 17.12.2012 року на суму 10067,80 грн. - 10,07 грн.; на 18.12.2012 року на суму 8000,00 грн. - 0,00 грн.;

- за видатковою накладною № 00012167 за періоди: з 03.10.2012 року по 29.07.2013 року на суму 4892,11 грн. - 9,78 грн.; з 30.07.2013 року по 31.08.2013 року на суму 4000,00 грн. - 0,00 грн.

Так само судом здійснено власний перерахунок 3% річних, які склали:

- за видатковою накладною № 00011735 за періоди: з 25.09.2012 року по 17.12.2012 року на суму 10067,80 грн. - 69,51 грн.; на 18.12.2012 року на суму 8000,00 грн. - 0,66 грн.;

- за видатковою накладною № 00012167 за періоди: з 03.10.2012 року по 29.07.2013 року на суму 4892,11 грн. - 120,63 грн.; з 30.07.2013 року по 31.08.2013 року на суму 4000,00 грн. - 10,85 грн.

- за обома видатковими накладними (№ 00011735 та № 00012167) за період з 01.09.2013 року по 20.09.2013 року на суму 12000,00 грн. - 19,70 грн. (сума у межах заявленої до стягнення).

Отже, стягненню підлягають 19,85 грн. інфляційних витрат та 221,35 грн. 3% річних

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В позовній заяві позивач також просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на послуги адвоката в сумі 800,00 грн.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Отже, в контексті вищезгаданих норм судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені особі, яка у відповідності до чинного законодавства України є адвокатом, стороною, якій ці послуги надавались, при цьому оплата таких послуг має бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (№ 5076-VI від 05.07.2012 року), адвокатом є фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше 2 років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В якості доказів надання послуг адвокатом та оплати відповідних витрат позивачем надано до суду копію договору № 16 від 01.07.2013 року, копію рахунка на оплату послуг б/н від 19.08.2013 року на суму 800,00 грн., копію акта приймання-передачі виконаних робіт б/н від 19.08.2013 року, копію квитанції № 5 від 19.08.2013 року на суму 800,00 грн., копію звіту про виконану за вказаним вище договором роботу, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1439 від 26.09.2005 року на ім'я Скиби Віталія Володимировича (а.с. 32-38).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведено факт понесення витрат на послуги адвоката в сумі 800,00 грн.

З урахуванням наведеного судові витрати (в т.ч. витрати на послуги адвоката) у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Будівельні кріплення" (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Жовтнева, 6/9, оф. 3, код ЄДРПОУ 36345759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ікс-Тех" (49137, м. Дніпропетровськ, вул. Автопаркова, 1, а/с 6449, код ЄДРПОУ 37274747) - 19,85 грн. інфляційних витрат, 221,35 грн. 3% річних, 1677,08 грн. судового збору та 779,81 витрат на послуги адвоката .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 12000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 28.08.2013 року.

Суддя Гетя Н.Г.