Постанова

від 12.12.2006 по справі 22/318-06-7908

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т

А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12"

грудня 2006 р.

Справа

№ 22/318-06-7908

Одеський

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого

судді:  Шевченко В.В.

суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко

М.А.

при

секретарі судового засідання:

Волощук О. О.

за

участю представників сторін

від

позивача: Глазов О.О. -за дорученням   

від

відповідача: ОСОБА_1 -за дорученням

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в

м. Одесі

апеляційну

скаргу Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_2, м. Одеса

на

рішення господарського суду  Одеської області

від 

6 листопада 2006 року                   

у справі № 22/318-06-7908                                                                                                                                                                                                                                                      

за

позовом

Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, м.

Одеса

до

Фізичної особи

-підприємця ОСОБА_2, м. Одеса

про

розірвання договору

оренди та стягнення 28009 грн. 19 коп.

та

за зустрічним позовом Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_2, м. Одеса

до Представництва по управлінню

комунальною власністю Одеської міської ради, м. Одеса

про визнання договору оренди недійсним

   Склад колегії суддів змінений згідно

розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 137 від

06.11.2006 року.

В С Т А Н О В И Л А:

   09.08.2006 р. Представництво по управлінню

комунальною власністю Одеської міської ради (далі позивач, Представництво)

звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач, Підприємець) про

розірвання договору оренди НОМЕР_1 нежилих підвальних приміщень, загальною

площею 266,6 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між

сторонами у справі, виселення підприємця та зобов'язання останнього передати

позивачеві за актом прийому -передачі вказані приміщення; стягнення з

підприємця 4700 грн. штрафу; 23309 грн. 18 коп. збитків, а також понесених

судових витрат по справі.

   Заявою від 25.10.2006 р. позивач уточнив і

доповнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача збитки у вигляді

не отриманої орендної плати в сумі 33950 грн. 13 коп. та заборгованість за

фактичне використання приміщення в сумі 4335 грн. та раніше заявлені позовні

вимоги підтримав у повному обсязі.

   Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач

недбало виконував свої обов'язки за договором оренди та систематично їх

порушував. З 12.09.2006 р. договір оренди припинив свою дію, у зв'язку з

закінченням строку на який він був укладений, внаслідок чого відповідач

повинний звільнити орендоване приміщення, що останнім не зроблено до

сьогоднішнього часу. Тому відповідач повинний сплатити позивачеві орендну плату

за фактичне використання приміщення за весь час його використання, що складає

4335 грн. 01 коп. за період з 12.09.2006 р. по 24.10.2006 р. Відповідач порушив

п. п. 4.2(в), 4.12, 4.2(е) договору не застрахував орендоване приміщення, не

уклав охоронний договір з управлінням з питань охорони культурної спадщини та

не уклав договори на надання комунальних послуг та на користування земельною

ділянкою, внаслідок чого, відповідно до п. 5.4 договору зобов'язаний сплатити

позивачеві штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян,

тобто в сумі 1700 грн. за кожне із вищевказаних порушень в загальній сумі 4700

грн. Крім того, відповідачем змінений профіль використання орендованого

приміщення з розміщенням там більярду, інтернет клубу та бару, в якому

реалізується підакцизна продукція, тому відповідно до Методики розрахунку

граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній

власності територіальної громади м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської

міської ради від 26.03.2003 р. № 1054-ХХІV „Про оренду комунального майна, що є

власністю територіальної громади міста Одеси”, якою розмір орендної плати за

оренду нерухомого майна для закладів грального типу встановлений 25% на рік від

експертної оцінки, а для комп'ютерних клубів -15%. При тому, як за користування

приміщеннями під розміщення кафе-бара без реалізації підакцизної продукції

встановлюється плата в розмірі 7% на рік від експертної оцінки. Відповідачу

21.04.2006 р. було запропоновано підписати додаткове погодження з метою

перерахування розміру орендної плати (з розрахунками орендної плати відповідно

до нового профілю використання приміщення), але останній проігнорував цю вимогу

позивача, що привело до заподіяння місцевому бюджету збитків у вигляді не

отримання повної орендної плати за фактичне користування орендованим

приміщенням відповідно до його профілю в сумі 33950 грн. 13 коп. за період з

06.04.2006 р. по 12.09.2006 р.

   Відповідач проти позову заперечував та

звернувся до суду з зустрічною позовною заявою від 28.08.2006 р. про визнання

договору оренди НОМЕР_1 недійсним, посилаючись на те, що спірне підвальне

допоміжне приміщення не є власністю територіальної громади, а є спільною

власністю власників квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, а

Представництво ввело підприємця в оману, щодо свого права укладати договір

оренди підвального приміщення, без відповідного дозволу власників цього

приміщення. В обґрунтування зустрічного позову відповідач посилається на

рішення Конституційного Суду України по справі № 1-2/2004 р. від 02.03.2004 р.

   Проти зустрічних позовних вимог

Представництво заперечувало оскільки спірне приміщення підвалу є не допоміжним,

а є нежилим приміщенням, тому власником цих приміщень є територіальна громада

м. Одеси, а не власники квартир багатоквартирного будинку.

   Рішенням господарського суду Одеської

області від 06.11.2006 р. (суддя Торчинська Л. О.)  позовні вимоги Представництва задоволені у

повному обсязі. Підприємець виселений  з

нежилих підвальних приміщень, загальною площею 266.6 кв. м., розташованих за адресою:

АДРЕСА_1 та зобов'язаний передати їх за відповідним актом прийому-передачі; з

Підприємця на користь Представництва стягнутий штраф в сумі 4700 грн., збитки в

сумі 33950 грн. 13 коп., 4335 грн. 01 коп. заборгованості за фактичне

використання орендованого приміщення, а також понесені судові витрати по

справі: 440 грн. на сплату держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

   У задоволені зустрічного позову підприємця

-відмовлено.

   Рішення

суду мотивовано тим, що відповідач недбало виконував свої обов'язки за

договором оренди та систематично їх порушував. З 12.09.2006 р. договір оренди

припинив свою дію, у зв'язку з закінченням строку на який він був укладений,

внаслідок чого відповідач повинний звільнити орендоване приміщення, що останнім

не зроблено до сьогоднішнього часу. Тому відповідач повинний сплатити

позивачеві орендну плату за фактичне використання приміщення за весь час його

використання, що складає 4335 грн. 01 коп. за період з 12.09.2006 р. по 24.10.2006

р. Відповідач порушив п. п. 4.2(в), 4.12, 4.2(е) договору не застрахував

орендоване приміщення, не уклав охоронний договір з управлінням з питань

охорони культурної спадщини та не уклав договори на надання комунальних послуг

та на користування земельною ділянкою, внаслідок чого, відповідно до п. 5.4

договору зобов'язаний сплатити позивачеві штраф у розмірі 100 неоподатковуваних

мінімальних доходів громадян, тобто в сумі 1700 грн. за кожне із вищевказаних

порушень в загальній сумі 4700 грн. Крім того, відповідачем змінений профіль

використання орендованого приміщення з розміщенням там більярду, інтернет клубу

та бару, в якому реалізується підакцизна продукція, тому відповідно до Методики

розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у

комунальній власності територіальної громади м. Одеси, затвердженої рішенням

Одеської міської ради від 26.03.2003 р. № 1054-ХХІV „Про оренду комунального

майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”, якою розмір орендної

плати за оренду нерухомого майна для закладів грального типу встановлений 25%

на рік від експертної оцінки, а для комп'ютерних клубів -15%. При тому, як за

користування приміщеннями під розміщення кафе-бара без реалізації підакцизної

продукції встановлюється плата в розмірі 7% на рік від експертної оцінки.

Відповідачу 21.04.2006 р. було запропоновано підписати додаткове погодження з

метою перерахування розміру орендної плати (з розрахунками орендної плати

відповідно до нового профілю використання приміщення), але останній

проігнорував цю вимогу позивача, що привело до заподіяння місцевому бюджету

збитків у вигляді не отримання повної орендної плати за фактичне користування

орендованим приміщенням відповідно до його профілю в сумі 33950 грн. 13 коп. за

період з 06.04.2006 р. по 12.09.2006 р.

   Оскільки Підприємцем не надано жодного

доказу того, що спірне приміщення є допоміжним, а згідно рішення Одеської

обласної ради народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 р. „Про розмежування

державного майна між власністю обласної ради, міст обласного значення та

районів області” та наявного в матеріалах справи витягу зі звіту про експертну

оцінку нежилого приміщення за 2001 рік -спірне приміщення є нежилим підвальним

приміщенням та є власністю територіальної громади м. Одеси, у зв'язку з чим

Представництво мало всі повноваження на укладання договору оренди НОМЕР_1

відповідно до Положення про Представництво по управлінню комунальною власністю

Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від

26.03.2003 р. № 1040-ХХІУ та п. 94 розпорядження міського голови № 1058-01р від

06.08.2004 р., у зв'язку з чим в позові Підприємця слід відмовити.

   В апеляційній скарзі відповідач просить

рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це

підстав, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено

з  порушенням норм матеріального та

процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені

позовних вимог Представництва та задовольнити позовні вимоги Підприємця у повному

обсязі. В судовому засіданні представник Підприємця доводи апеляційної скарги

підтримав.           

   У відзиві на апеляційну Представництво

просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу

Підприємця без задоволення.

   До апеляційної скарги Підприємцем надані

додаткові докази, а саме висновок інженерно-будівельної експертизи від

12.09.2006 р., що проведена відповідно до ухвали Приморського районного суду м.

Одеси від 23.08.2006 р.

   В обґрунтування неможливості подання цих додаткових

доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього представник

позивача посилається на те, що місцевим судом відхилено його клопотання про

призначення по справі аналогічної інженерно-будівельної експертизи та на те, що

на протязі всього розгляду справи суддя місцевого суду, посилаючись на

обмеженість часу, не дослухував його клопотання та відхиляв їх, чим перешкоджав

в користуванні процесуальними правами, в тому числі і його правом на подання

відповідних доказів у справі.

   Заслухавши думку учасників процесу з приваду

заявленого клопотання, колегія суддів визнає його обґрунтованим та задовольняє

з огляду на те, що диск технічного звукозапису судового процесу місцевого суду

підтверджує доводи представника Підприємця про те, що місцевий суд посилаючись

на обмеженість часу не надав, в повній мірі, заявникові можливості скористатися

всіма своїми процесуальними правами, обмежував останнього у часі, а клопотання

про призначення аналогічної інженерно-будівельної експертизи -відхилив. Крім того,

вказані додаткові докази мають суттєве значення для правильного, всебічного та

об'єктивного розгляду справи. 

   Перевіривши ідентичність наданої до

апеляційної скарги копії інженерно-будівельної експертизи від 12.09.2006 р., що

проведена відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від

23.08.2006 р. -оригіналу, колегія суддів залучає зазначений додатковий доказ до

матеріалів справи та засвідчує його правильність підписом головуючого у справі.

   Оскільки, представники сторін не заявили клопотань

про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до вимог

ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалася, але вівся протокол судового

засідання. 

   Обговоривши доводи апеляційної скарги та

заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши

юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши

правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і

процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла

до висновку, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню з

наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи, спір між

сторонами виник внаслідок того, що позивач вважає, що підвальні приміщення

багатоквартирного будинку, загальною площею 266.6 кв. м., розташованого за

адресою: АДРЕСА_1 не є допоміжними, а є нежилими приміщеннями та їх власником є

територіальна громада м. Одеси, а ніяким чином не власники квартир

багатоквартирного будинку. Навпаки, Підприємець вважає, що зазначені приміщення

підвалу є допоміжними та належать на праві власності власникам квартир

багатоквартирного будинку, які не уповноважували позивача на укладання договору

оренди, у зв'язку з чим Представництво не є належним орендодавцем за договором,

а сам договір не відповідає чинному законодавству України, а тому є недійсним,

внаслідок чого не породжує для сторін будь-яких прав та обов'язків.

   Матеріали справи свідчать про те, що спірні

нежилі приміщення розташовані в підвалі багатоповерхового будинку АДРЕСА_1.

Більша частина квартир зазначеного будинку приватизована та належить на праві

власності громадянам, що в них мешкають, що не спростовується представниками

сторін та підтверджується матеріалами справи.

   Вирішуючи спір по суті, місцевий суд виходив

з того, що відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів №

266-ХХІ від 25.11.1991 р. „Про розмежування державного майна між власністю

обласної ради, міст обласного значення та районів області” та наявного в

матеріалах справи витягу зі звіту про експертну оцінку нежилого приміщення за

2001 рік -спірне приміщення є нежилим підвальним приміщенням та є власністю

територіальної громади м. Одеси, у зв'язку з чим Представництво мало всі

повноваження на укладання договору оренди НОМЕР_1 відповідно до Положення про Представництво

по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, затвердженого

рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 р. № 1040-ХХІV та п. 94

розпорядження міського голови № 1058-01р від 06.08.2004 р.

   З такими висновками суду першої інстанції

колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

   Дійсно, рішенням Одеської обласної ради

народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 р. „Про розмежування державного

майна між власністю обласної ради, міст обласного значення та районів області”

весь жилий та нежилий фонд місцевих рад, розташований у рамках територіальних

меж міста, в тому числі і спірне приміщення підвалу було передано у власність

територіальної громади м. Одеси.

   Наявний в матеріалах справи витяг зі звіту

про експертну оцінку нежилого приміщення за 2001 рік (а.с.86-88), на який

послався в своєму рішенні місцевий суд, не є належним та допустимим доказом у

справі відповідно до вимог ч. 2 ст. 36 ГПК України, оскільки ніким не

засвідчений, а крім того лише констатує факт того, що приміщення підвалу

чотирьохповерхового жилого будинку не є жилим приміщенням, що і так є

загальновідомим фактом.       

   10.03.2005 р. виконкомом Одеської міської

ради прийнято рішення № 123 „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності”,

яким Одеське МБТІ зобов'язане провести технічну інвентаризацію об'єктів

нежитлового фонду комунальної власності згідно переліку та оформити і видати

Одеській міський раді свідоцтва про право власності на зазначені у переліку

об'єкти. До переліку цих об'єктів входить і спірне підвальне приміщення.

   Але, до сьогоднішнього часу Одеська міська

рада не отримала у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів

на спірне приміщення підвалу будинку та не здійснило реєстрацію права власності

у відповідності з вимогами Тимчасового положення про порядок реєстрації прав

власності на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції

28.01.2003 р. за № 6/5  та зареєстроване

в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 р. за № 66/7387, що вбачається з

відзиву Представництва на апеляційну скаргу підприємця.

   Відповідно до ст. ст. 16, 41 Закону України

„Про місцеве самоврядування в Україні” міська рада вправі перерозподіляти

частину своїх повноважень виконавчим органам, які діють в обсягах та в межах

повноважень, переданих міською радою і визначені відповідними положеннями.

   Згідно з Положенням про Представництво по

управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, затвердженого рішенням

Одеської міської ради № 1040-ХХІV від 26.03.2003 р. до компетенції Представництва

віднесені питання управління нерухомим майном територіальної громади м. Одеси.

   Висновком інженерно-будівельної експертизи

від 12.09.2006 р., що проведена відповідно до ухвали Приморського районного

суду м. Одеси від 23.08.2006 р. встановлено, що приміщення спірного підвалу

призначене для технічної експлуатації жилого будинку. В цьому підвалі проходять

інженерні комунікації жилого будинку та знаходиться спеціальне обладнання

комунікацій. Доступ до загальних будинкових трубопровідних вводів здійснюється

безпосередньо із вказаного підвального приміщення. Доступ до комунікацій із

інших приміщень будинку -відсутній. Ці висновки експертів підтверджуються

відповідними фотокартками та не спростовуються іншими доказами, що містяться в

матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за недоцільне та не

знаходить підстав для призначення і проведення по справі інженерно-будівельної

експертизи та здійснення огляду підвального приміщення на місці його

розташування, оскільки в цьому немає потреби.

   При

викладених обставинах колегія суддів вважає, що спірне приміщення підвалу є

допоміжним приміщенням призначеним для забезпечення експлуатації будинку та

побутового обслуговування мешканців чотирьохповерхового житлового будинку.    

   Відповідно до ст. 19 Закону України „Про

об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29.11.2001 р. №

2866-ІІІ спільне майно власників квартир складається з неподільного і

загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності

співвласників багатоквартирного будинку та не підлягає відчуженню. Загальне

майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного

будинку. Власники приміщень володіють, користуються і розпоряджаються спільним

майном.

   Конституційним Судом України 2 березня 2004

року за наслідками розгляду справи № 1-2/2004 за конституційним зверненням

Ярового Сергія Івановича та інших громадян про офіційне тлумачення положень

пункту 2 статті 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”

та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне

тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників

на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) прийнято рішення, згідно

резолютивної частини якого:

1.          В аспекті конституційного звернення і

конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2

статті 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”

(2482-12) треба розуміти так:

1.1          . Допоміжні приміщення (підвали,

сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну

власність громадян одночасно з приватизацією квартир (кімнат у квартирах)

багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні

приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання

співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.  

1.2          . Власник (власники) неприватизованих

квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних

приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3          . Питання щодо згоди співвласників

допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у

багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень

(оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають

правовий режим власності.

   Відповідно до Закону України „Про

Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. № 422/96ВР -рішення

Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України,

остаточним і не може бути оскаржене.

   На підставі викладено колегія суддів

доходить до висновку, що з 02.03.2004 р. (часу прийняття рішення Конституційним

Судом України) власниками допоміжного приміщення, а саме приміщення спірного

підвалу будинку АДРЕСА_1 є співвласники багатоквартирного будинку. При цьому,

згідно зазначеного рішення Конституційного Суду України, підтвердження права

власності на це допоміжне приміщення підвалу не потребує здійснення додаткових

дій з боку зазначених осіб, зокрема створення об'єднання співвласників

багатоквартирного будинку, вступу до нього.

   Протилежні твердження Представництва про те,

що відповідно до вимог ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного

житлового фонду”, положень Закону України „Про об'єднання співвласників

багатоквартирного будинку”  та наказу

Державного комітету України по житлово-комунальному господарству підвал не

відноситься до категорії допоміжних приміщень, а відноситься до категорії

нежитлових приміщень, а тому є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин

колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони суперечать вищевказаному

рішенню Конституційного Суду України, в якому прямо зазначено, що підвали жилих

будинків є допоміжними приміщеннями.

   Посилання Представництва на рішення Одеської

обласної ради народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 р. „Про розмежування

державного майна між власністю обласної ради, міст обласного значення та

районів області” та виконкому Одеської міської ради від 10.03.2005 р. № 123

„Про реєстрацію об'єкту комунальної власності м. Одеси” також до уваги

прийнятими бути не можуть, так як ці рішення суперечать рішенню Конституційного

Суду України від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004 і, як наслідок цього,

-Конституції України.   

   Відповідно до ст. 4 Закону України „Про

власність” право володіння, користування і розпорядження майном належить

виключно власникові цього майна.

   В матеріалах справи відсутні докази того, що

співвласники спірного допоміжного приміщення підвалу будинку АДРЕСА_1 уповноважили

Представництво на укладання договору оренди НОМЕР_1 або в наступному схвалили

цей договір, в порядку ст. 241 ЦК України, у зв'язку з чим Представництво не

мало правових підстав для  укладання

цього договору оренди.

   Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин

юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу, може бути визнаний

судом недійсним.

   Оскільки договір оренди  НОМЕР_1 не відповідає вимогам чинного

законодавства України, а саме рішенню Конституційного Суду України від 2

березня 2004 року у справі № 1-2/2004, ч. 1 ст. 1, п. 2 ст. 10 Закону України

„Про приватизацію державного житлового фонду”, ч. ч. 3, 7 ст. 2 Закону України

„Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, ст. 4 Закону України

„Про власність”, ст. ст. 227 ч. 1, 241 ЦК України, то він є недійсним

відповідно до вимог п. п. 1, 2 ст. 203, п. п. 1, 3 ст. 215 ЦК України,

внаслідок чого позовні вимоги Підприємця підлягають задоволенню в повному

обсязі.

   Частиною 1 статті 236 ЦК України

встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

   Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний

правочин не створює юридичних наслідків, у зв'язку з чим підстави для

задоволення позовних вимог Представництва про розірвання договору оренди,

виселення Підприємця, зобов'язання повернути орендоване майно та стягнення

грошових сум за недійсним правочином -відсутні та задоволені бути не

можуть.    

   Оскільки, при ухваленні судового рішення

місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його

висновки не відповідають фактичним обставинам справи, то колегія суддів вважає

за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення,

яким повністю задовольнити позовні вимоги Підприємця, а в позові Представництва

-відмовити. 

                                Керуючись ст.

ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П

О С Т А Н О В И Л А:

 Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця

ОСОБА_2, м. Одеса -задовольнити.

   Рішення господарського суду Одеської області

від 6.11.2006 року у справі № 22/318-06-7908 -скасувати.

   Позовні вимоги Фізичної особи -підприємця

ОСОБА_2, м. Одеса -задовольнити.

  Визнати недійсним, з моменту його вчинення,

договір оренди НОМЕР_1 допоміжних підвальних приміщень, загальною площею 266,6

кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між Представництвом по

управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Фізичною особою

-підприємцем ОСОБА_2, м. Одеса. 

   В позові Представництва по управлінню

комунальною власністю Одеської міської ради до Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_2, м. Одеса -про розірвання договору оренди, виселення та стягнення

грошових коштів -відмовити.

   Постанова набирає законної сили з дня її

прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського

суду України.  

            Головуючий суддя                                                        

В. В. Шевченко

            Судді                                                                              

В. В. Бєляновський

                                                                                                     М.

А. Мирошниченко