Ухвала

від 23.10.2013 по справі 2а-5981/10/2270

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 35322/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Партнерська організація» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Партнерська організація» до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, третя особа ТОВ «Поділля-Транс» про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Партнерська організація» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, третьої особи ТзОВ «Поділля-Транс» в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000172342/0 від 02.02.2010 року, №0000172342/1 від 31.03.2010 року, №0000172342/2 від 16.06.2010 року, №0000172342/3 від 27.08.2010 року та №0000182342/0 від 02.02.2010 року, №0000182342/1 від 31.03.2010 року, №0000182342/2 від 16.06.2010 року, №0000182342/3 від 27.08.2010 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю «Партнерська організація» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом неповно досліджені докази у справі, висновки суду не відповідають обставинам справи, а постанова прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що у мотивувальній частині постанови зазначено, що суд прийшов до висновку, що договори транспортного експедирування від 01.05.2008 року і 01.07.2008 року, які укладено позивачем із ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» та від 01.04.2008 року, укладений із ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім», суперечать вимогам ЦК України і Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Таким чином суд першої інстанції повністю погодився із висновками відповідача, зробленими в акті перевірки дотримання податкового законодавства №60/234/33828750 від 22.01.2010 року.

Однак, такий висновок суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, бо в акті перевірки, складеному відповідачем і який є доказом по справі, відбулась підміна понять: окремі недоліки в оформленні первинних документів та подій, що відбувались після надання послуг з транспортного експедирування було ототожнено з відсутністю доказів здійснення господарських операцій та доказом того, що ці правочини не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, і, відповідно, є нікчемними.

Для обґрунтування нікчемності правочинів відповідач посилається на ст. 228 ЦК України, відповідно до якої нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок (правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним).

Фактично висновок про нікчемність правочинів, які були укладені з ТзОВ «ТД «Пілігрім» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест», ґрунтується виключно на тому факті, що при реалізації правовідносин, що випливають з правочинів, його сторони оформлювали документи без можливості ідентифікувати особу, яка підписувала видаткові накладні.

Однак, жоден з зазначених фактів ніяким чином не доводить відсутність у сторін мети на настання реальних наслідків правочину чи наявність мети заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що є обов'язковою обставиною для застосування положень ст. 228 ЦК України.

Так, взаємовідносини між позивачем та контрагентами у повній мірі відображено у регістрах бухгалтерського обліку платника. Про дійсність зазначених правочинів свідчить те, що товари, отримані платником за спірним правочином, у подальшому передавались іншим контрагентам. Цей факт підтверджується угодами, накладними, податковими накладними, розрахунковими та іншими первинними документами, які надавались для перевірки, що давало змогу пересвідчитись у дійсності такого твердження. Крім того, дійсність правочинів була доведена позивачем та третьою особою в ході судових засідань.

Щодо зазначених в акті порушень ч. 1 ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання у момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, то апелянт зазначає, що ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства - в акті перевірки та в судових засіданнях відповідачем не було наведено належних доказів такої суперечності, оскільки окремі недоліки в оформленні первинних документів такими не є, вимоги ст. 215 ЦК України порушено не було, оскільки нормами цієї статті можливість визнання договору нікчемним передбачена лише для випадків, встановлених законом (п. 2 ст. 215), а у випадках, коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). В акті перевірки, на підставі якого було прийняте оскаржуване рішення, не міститься посилання на норму закону, яка визнає договір нікчемним у випадку незаповнення окремих реквізитів первинних документів, а також припинення чи визнання банкрутом юридичної особи - сторони договору в наступних після виконання нею своїх зобов'язань за договором періодах. Крім того ст. 228 ЦК України передбачає, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. При цьому п. 1 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.09 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснюється, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України і такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тому апелянт вважає, що ст. 228 ЦК України в роз'ясненні Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.09р. № 9 дає вичерпний перелік правочинів, що визнаються нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, і в ньому відсутні такі підстави, як незаповнення окремих реквізитів первинних документів, а також припинення чи визнання банкрутом юридичної особи - сторони договору в наступних після виконання нею своїх зобов'язань за договором періодах. Тобто вимог ст. 228 ЦК України порушено не було.

Крім того, відповідачем не доведено неможливості виконання та фактичного невиконання предмету договорів транспортного експедирування товариствами з обмеженою відповідальністю «Інтербудзахід-Інвест» та «Торговий дім «Пілігрім».

Так, відповідно до п. 1.1 вказаних договорів, експедитори мали від свого імені і за рахунок позивача забезпечити перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом. Відповідно до п. 1.2 зазначених договорів, експедитори в інтересах замовника мали здійснити такі транспортно-експедиційні операції, пов'язані з перевезенням: розробка і узгодження із замовником маршруту перевезення; здійснення пошуку перевізника; організація забезпечення відправлення та одержання вантажу; проведення інших операцій, пов'язаних з перевезенням. Згідно п. 1.3 на підтвердження наданих експедиторами замовнику послуг складається акт.

Виконання всіх вище зазначених умов предмету договорів не потребує наявності великого штату співробітників або виробничих потужностей. Більш того, перевезення вантажу було фактично здійснене, і цей факт встановлений у судових засіданнях за допомогою доказів, наданих третьою особою. Крім того, посилання відповідача в запереченні на адміністративний позов на наявність галузевих нормативів таких робіт та невідповідність ним товариств з обмеженою відповідальністю «Інтербудзахід-Інвест» та «Торговий дім «Пілігрім» не підтверджено жодними фактичними даними.

Крім того, у постанові судом першої інстанції вказано, що ціна послуг транспортного експедирування є значно вищою за ціну послуг перевезення, тобто ціна не є розумною, адже фактично тільки за укладення експедитором договору перевезення без будь-яких інших послуг йому платилося значно більше коштів, ніж коштує саме перевезення. У цій же частині постанови суд першої інстанції наводить ст. 931 ЦК України, якою передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Зазначений висновок суду є безпідставним та порушує норму матеріального права з огляду на те, що в згаданих вище договорах транспортного експедирування від 01.05.2008 року і 01.07.2008 року розмір плати експедитору встановлений, отже посилання на розумну плату є недоречним.

Крім того, твердження суду першої інстанції про те, що позивачем сплачувалось ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» та ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» тільки за укладення експедитором договору перевезення не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки послуги транспортного експедирування відповідно до умов договорів включали в себе інші послуги, а саме: відповідно до п. 1.1 вказаних договорів, експедитори мали від свого імені і за рахунок замовника (яким виступив Позивач) забезпечити перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом; відповідно до п.1.2 зазначених договорів, експедитори в інтересах замовника мали здійснити такі транспортно-експедиційні операції, пов'язані з перевезенням: розробка і узгодження із замовником маршруту перевезення; здійснення пошуку перевізника; організація забезпечення відправлення та одержання вантажу; проведення інших операцій, пов'язаних з перевезенням. Факт надання вищезазначених послуг був доведений позивачем та третьою особою в ході судових засідань.

Також судом першої інстанції в мотивувальній частині постанови вказується на нелогічність дій позивача щодо вибору експедиторів, які не мають потужностей (обладнання, машини, працівники і інше), які давали б можливість якісно надати послугу і доцільність укладення 3-х договорів транспортного експедирування практично однакового змісту з 2-ма підприємствами, якими керує один директор - Барков О.В. на протязі не значного проміжку часу (декілька місяців). Поставлення під сумнів логічності та доцільності дій позивача по вибору експедиторів означає те, що судом безпідставно не взяті до уваги письмові пояснення позивача щодо вибору підприємств ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» як контрагентів за договорами транспортного експедирування та щодо виконання зазначених договорів, хоча всебічне з'ясування мотивів укладення договорів транспортного експедирування має значення для вирішення справи по суті. Зокрема, у поясненнях позивача підтверджується логічність та доцільність його дій по вибору експедиторів. Так, на початку 2008 року засновниками ТзОВ «Партнерська організація» тодішньому директору ТзОВ «Партнерська організація» ОСОБА_2 було поставлене завдання щодо необхідності отримання прибутку товариством, при чому у стислий термін. З метою виконання поставленого завдання, в результаті проведення тривалих складних переговорів з керівництвом ВАТ «Подільській цемент», 15.02.2008 року ОСОБА_2 була укладена угода з ВАТ «Подільський цемент» щодо купівлі-продажу щебеню вапнякового в кількості 1 млн. тон. Відповідно до ст. 3 Договору, на позивача, як на продавця, було покладено обов'язок організації доставки щебеню за власний рахунок. Забезпечення виконання взятого на себе обов'язку, враховуючи об'єм товару, що поставлявся, а також складні умови транспортного доступу до місця його складування, стало вирішальною умовою успішного співробітництва з ВАТ «Подільській цемент» - єдиним в Західній Україні великим та безсумнівно платоспроможним і надійним покупцем великого обсягу щебеню вапнякового в час настання економічної кризи. Отже, сам по собі факт укладання договору постачання щебеню вапнякового ВАТ «Подільській цемент» вже є серйозним успіхом в підприємницькій діяльності будь-якого постачальника щебеню вапнякового регіону Хмельницької області, а його успішне виконання, особливо на початковому етапі співробітництва, стало запорукою успішної подальшої діяльності ТзОВ «Партнерська організація».

З метою ефективного виконання вказаного договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 погодився на пропозицію директора ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» Баркова О.В. організувати швидке перевезення щебеню вапнякового на ВАТ «Подільський цемент». При цьому Барков О.В. фактично повністю звільнив ОСОБА_2, а в подальшому і ОСОБА_3 як директора ТзОВ «Партнерська організація» від роботи, пов'язаної з організацією виконання вищезазначеного договору купівлі-продажу щебеню вапнякового, при забезпеченні ТзОВ «Партнерська організація» постійного доходу від оплати ВАТ «Подільський цемент» за поставлений щебінь вапняковий.

Навіть незважаючи на великі витрати на експедирування товару, діяльність ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» в особі Баркова О.В. була прибутковою для позивача. Зокрема, позивач набув щебінь вапняковий у відповідності до договору купівлі-продажу № 1 від 01.05.2007р. з СПП «Еліта-А» за ціною 0,019 грн. за одну тонну, а продавав ВАТ «Подільський цемент» згідно договору № б/н від 15.02.08р. вже за ціною 24 грн. за одну тонну, тобто рентабельність продажу складала більш ніж 1200%. При цьому витрати за договорами транспортного експедирування були від 0,95 грн. (на відстань 21,5 км) до 1,76 грн. (на відстань 11,6 км,) за один тоннокілометр, тобто близько 20,42 грн. на 1 тонну, отже дохід був вищим від витрат на транспортно-експедиційні послуги. Наголошую також на те, що відповідачем при проведенні перевірки вказана операція купівлі-продажу щебеню як єдина господарська операція взагалі не розглядалась.

Оскільки ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не були спеціалістами з логістики, то відповідно вони не володіли формами і методами роботи по організації перевезень, в тому числі критеріями вибору перевізника, суті та змісту послуг експедирування і т.і., тому послуги транспортного експедирування, запропоновані Барковим О. В., вважали необхідними, корисними, вигідними та фактично безальтернативними для забезпечення успішної комерційної діяльності позивача в розрізі необхідності виконання договору купівлі-продажу від 15.02.2010 року та швидкої поставки щебеню вапнякового на ВАТ «Подільський цемент». При виборі постачальника послуг транспортного експедирування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також враховували те, що Барков О.В. запропонував перевезення щебеню ексклюзивною технікою, а саме вантажними автомобілями, які перевозять за один раз 40 тон корисного вантажу, що не могло бути забезпечено іншими перевізниками, які розташовані в м. Кам'янець-Подільському та Хмельницькій області взагалі. Як було наголошено в судовому засіданні 14.10.2010 року представником третьої особи у справі - ТОВ «Поділля-Транс», зазначений перевізник має статус регіонального дистриб'ютора вказаної ексклюзивної вантажної автотехніки.

У судовому засіданні 14.10.2010 року представником третьої особи у справі - ТзОВ «Поділля-Транс» були надані докази фактичного перевезення щебеню вапнякового, що належав позивачу, на ВАТ «Подільський цемент» (акти приймання-передачі, шляхові листи, товарно-транспортні накладні тощо).

Крім того у мотивувальній частині постанови суд першої інстанції також критично оцінив акти прийому-здачі виконаних робіт як докази, що підтверджують факт надання послуг транспортного експедирування, виходячи з того, що у зазначених актах не вказані дати, місця складання, а також конкретизація наданих послуг експедирування. Критична оцінка судом першої інстанції актів здачі-приймання виконаних робіт суперечить чинному законодавству та дійсним обставинам справи, оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» містять всі (за винятком місця складання документу) передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» обов'язкові реквізити первинного бухгалтерського документу, в тому числі дату складання, опис змісту та обсягу господарських операцій (зміст - експедиційно-транспортні послуги, обсяг - зазначений в актах обсяг перевезень у тоннокілометрах). А не зазначення у реквізитах актів здачі-приймання робіт місця складання документа, викликано не можливостями програмного забезпечення, за допомогою якого він складений. Однак, апелянт при цьому зазначає, що згідно ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» одним із основних принципів обліку та звітності є превалювання сутності над формою, що означає обліковування операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з вимог відповідності форми документа первинної звітності, що судом першої інстанції враховано не було.

Крім того, критично оцінюючи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) суд першої інстанції також не врахував, що підтвердженням господарських операцій щодо надання позивачу послуг транспортного експедирування слугують і податкові накладні, видані ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест».

Також суд взяв до уваги факти, згідно яких ТОВ «Інтербудзахід-Інвест» зареєстровано 16.04.2009 року, але вже 10.11.2009 року скасовано його державну реєстрацію відповідно до наданого відповідачем Акту від 18.10.2010 року № 16769\23-409\35775313 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест», код ЄДРПОУ 35775312, з питань підтвердження відомостей, отриманих від платника податків ТзОВ «Партнерська організація». Однак вказані дані не відповідають дійсним обставинам справи. Так, дата реєстрації ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» 16.04.2009 року не відповідає дійсності та суперечить даним, що наводяться відповідачем в акті перевірки. Зокрема, у додатку № 2 до акту перевірки (є невід'ємною частиною акту перевірки) Відповідачем вказується, що ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» здавав податкові декларації за 1 півріччя та 3 квартали 2008 року, а податкові органи ці податкові декларації приймали та враховували. Отже, ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» було зареєстроване та поставлене на облік в податкових органах щонайменше у 1 півріччі 2008 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, довів, що він діяв в межах Закону і повноважень. Однак такий висновок є безпідставним, оскільки відповідач в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС не довів в судовому засіданні обставини, на які посилався при складанні акту перевірки та наданні заперечення на адміністративний позов та які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи вище наведене просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю задовольнити адміністративний позов.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги. колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Акту від 22.01.2010 року №60\234\33828750 «Про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Партнерська організація», код ЄДРПОУ 33828750, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства» виявлено порушення: пункту 4.1, ст. 4, п.5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9, п.5.3, ст. 5, п.п. 11.2,1 п.11.2, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 473581 гривень та пункту 1.4, ст. 1, п.п. 3.1.1, п.3.1. ст. 3, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.7.2, п.п. 7.3.1, п.7.3, 7.4.1, п.п. 7.4.5, п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок в сумі 381268 гривень. На підставі вказаного акту податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 27.08.2010 року №0000182342/3 яким за порушення п п.1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п. 7.3,1 п.7.3, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу визначено податкове зобов'язання за основним платежем - 376268 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями - 150617 гривень, а податковим повідомленням-рішенням від 27.08.2010 року №0000172342/3 за порушення п.4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідно визначено податкове зобов'язання за основним платежем - 473581 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями 237215 гривень.

Розглядаючи спір судом першої інстанції також встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 15.02.2008 року ТзОВ «Партнерська організація» (продавець) продала ВАТ «Подільський цемент» (покупець) щебінь не вапняковий в кількості 1000000 тонн по ціні 24 гривні за тонну, а всього на загальну суму 24 000 000 гривень в тому числі ПДВ 4000000 гривень.

Відповідно до предмету договору транспортного експедирування від 01.04.2008 року Експедитор - ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» і Замовник - ТзОВ "Партнерська організація», Експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом. Згідно п.3.1 договору вартість транспортних послуг становить 0,95 гривень за один тоннокілометр в тому числі ПДВ - 0.16 гривень. Аналогічний по змісту договір транспортного експедирування від 01.05.2008 року укладено між ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест»(Експедитор) та ТзОВ «Партнерська організація» (Замовник). Причиною укладення цього договору представник позивача пояснив вимогою Баркова О.В., який є директором ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» і ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест».

Згідно договору транспортного експедирування від 01.07.2008 року Експедитор -ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» і Замовник - ТзОВ «Партнерська організація», Експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом. Згідно п.3.1 договору вартість транспортних послуг на відстань 21,5 км становить 0,95 гривень за один тоннокілометр в тому числі ПДВ - 0.16 гривень, а на відстань 11,6 км - 1.76 гривень за один тоннокілометр в тому числі ПДВ - 0,29 гривень.

Згідно акту здачі-прийняття виконаних робіт №ОУ-495, затвердженого директорами ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» і ТзОВ «Партнерська організація» даний акт складено про проведення робіт по рахунку СФ-15\05-1 від 15.05.2008 року за експедиторські послуги - 314126 т/км на суму 248638,08 гривень. Згідно акту здачі-прийняття виконаних робіт №ОУ-0000002, затвердженого директорами ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» і ТзОВ «Партнерська організація» даний акт складено про проведення робіт по рахунку СФ-0000013 від 26.05.2008 року за експедиційно-транспортні послуги за травень 2008 року - 293593,45 т/км на суму 232428,33 гривень. Згідно акту здачі-прийняття виконаних робіт №ОУ-303/2, затвердженого директорами ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» і ТзОВ «Партнерська організація відповідно - акт складено про проведення робіт (с.Вербка - м. Кам'янець-Подільський на відстань 16,5 км.) - 642987,51 т/км на суму 663378,77 гривень і 110588,1 т/км на суму 89668,52 гривень (с. Вербка - м. Кам'янець-Подільський 21 км). Згідно акту здачі-прийняття виконаних робіт №ОУ-303/3, затвердженого директорами ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» і ТзОВ «Партнерська організація» цей акт складено про проведення робіт (с.Вербка - м. Кам'янець-Подільський на відстань 11,6 км) - 4044,92 т/км на суму 5932,55 гривень і 637474,73 т/км на суму 657658,33 гривень (с. Вербка - м. Кам'янець-Подільський 16,5 км).

Згідно договору на перевезення від 01.04.2008 року вбачається, що такий укладений між ТзОВ «Поділля-Транс» (Перевізник) і ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» (Замовник) на перевезення будівельних матеріалів, а відповідно до договору на перевезення від 01.05.2008 року він укладений між ТзОВ «Поділля-Транс» (Перевізник) і ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» (Замовник) на перевезення будівельних матеріалів.

Згідно відомостей перевезень за квітень і травень 2008 року, складених тільки позивачем, вбачається що такими стверджено тоннокілометраж помісячно: квітень - 314126,01 і травень - 293593,45.

Згідно довідки №2а про стан розрахунків між ТзОВ «Партнерська організація» та ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» за період з 01.05.2008 року по 14.09.2010 року заборгованість на користь останнього становить 301051,09 гривень, згідно довідки №1а про стан розрахунків між ТзОВ «Партнерська організація» та ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» за період з 01.04.2008 року по 14.09.2010 року заборгованість на користь останнього становить 59028,92 гривень, а згідно довідки №3а - за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року, ВАТ «Подільський цемент» не має заборгованості за поставлений товар.

Розглядаючи спір суд першої інстанції зазначив, що підставою винесення спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу, про порушення позивачем ч. 1 с.203, 215, 228, 929, 930, 931, 932, 933 ЦК України при укладенні договорів транспортного експедирування від 01.05.2008 року і 01.07.2008 року з ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» і ТзОВ «Партнерська організація» та від 01.04.2008 року укладеного позивачем з ТзОВ «Торговий дім «Пілігрим», а саме не додержання позивачем у момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п.5 ст. 203 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції вірно враховано, що згідно частин 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству. Статтею 9 вказаного Закону визначені істотні умови договору транспортного експедирування, серед яких є: вид та найменування вантажу; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта, чого не має у оспорюваних договорах. Крім цього цією статтею визначено, що у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Згідно ст.931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори транспортного експедирування від 01.05.2008 року і 01.07.2008 року, які укладено позивачем з ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» та від 01.04.2008 року укладеного позивачем з ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» суперечить вимогам ЦК України і Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» бо не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а ціна не є розумною, оскільки оплата позивачем транспортного експедирування; ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» - 1,17 гривень за 1 т/км при вартості перевезення для ТзОВ «Поділля-Транс» 0,25 гривень (вартість послуги експедирування на 92 копійки більша, ніж ціна самого транспортування); ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» -0,95 гривень за 1 т/км при вартості перевезення для ТзОВ «Поділля-Транс» 0,18 гривень (вартість послуги експедирування на 77 копійок більша, ніж ціна самого транспортування), адже фактично тільки за укладення експедитором договору перевезення без будь-яких інших послуг йому за це виплачено значно більше ніж коштує саме перевезення, крім того експедитори не мають потужностей (обладнання, машини, працівники і інше), які давали би можливість якісно надати послугу і усі три договори транспортного експедирування складені практично однакового змісту з 2-ма підприємствами, якими керує один директор - Барков О.В на протязі не значного проміжку часу (декілька місяців). Єдиними документами, які, як вважає позивач, підтверджують факт виконання послуг транспортного експедирування є акти здачі прийому-здачі виконаних робіт без дат, місця складання, конкретизації наданих послуг експедирування (які реально надані послуги). Більше того суд вірно врахував і ту обставину, що ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест» зареєстровано 16.04.2009 року, але вже 10.11.2009 року скасовано державну реєстрацію, відповідно до Акту від 18.10.2010 року №16769\23-409\35775313 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТзОВ «Інтербудзахід-Інвест», код ЄДРПОУ 35775313 з питань підтвердження відомостей отриманих від платника податків ТзОВ «Партнерська організація» і лист ДПІ у м. Житомирі №92794\7\23-5 від 31.12.2009 року, яким стверджено, що провести зустрічну перевірку ТзОВ «Торговий дім «Пілігрім» з питань підтверження відомостей, отриманих від ТзОВ «Партнерська організація» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року немає можливості, у зв'язку з тим, що відповідно бази даних платник має стан - « 12» (припинено, але не знято з обліку), тобто фактично після взаємовідносин з позивачем по згаданих договорах транспортного експедирування ці юридичні особи припинили свою діяльність і податкові органи не мають можливості перевірити їх, а суд відповідно спростувати чи підтвердити пояснення сторін.

Суд при розгляді справи вірно врахував, що згідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням основних фондів, у тому числі при імпорті, з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту. Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного вище Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6), а підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2). Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. Відповідно до п.п. 5.2.4 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону процедура адміністративного оскарження закінчується: останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню. Згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст.17 цього ж Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Партнерська організація» - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року по справі № 2а-5981/10/2270 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль