Постанова

від 30.10.2013 по справі 826/15394/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2013 року № 826/15394/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вес Медіа» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання не правомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0000712240, 0000722240 від 29.03.2013р.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вес Медіа» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі також - відповідач) про визнання не правомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0000712240, 0000722240 від 29.03.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірні податкові повідомлені рішення прийняті на підставі висновків, викладених у акті перевірки, який не відображає фактичних обставин справи, а відтак є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях проти позову, які містяться у матеріалах судової справи.

24.10.2013р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Технолоріс» ( ЄДРПОУ 36345302), Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіон Вест» (код ЄДРПОУ 36575070), Товариством з обмеженою відповідальністю «Слік» (код ЄДРПОУ 32197176) за період з 01.01.2010р. по 31.07.2012р.

Перевіркою встановлені порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема:

1) пп. 139.1. 9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено заниження підприємством ТОВ «ВЕЄ МЕДІА» об'єкта оподаткування прибутку підприємств за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2012 р. у розмірі 260 588 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2012 р. у розмірі 65 147 грн., а саме по періодам: III квартал 2010 р. на суму - 25'373,00 грн.; IV квартал 2010 р. на суму - 39'774.00 грн.

2) п.198 3, п. 198 6 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2012 р. у розмірі 51 ,95.00 грн. саме по періодам: вересень 2010 р. па суму 20"298 грн., лютий 2011 р. на суму - 31 '097 грн.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт №1042/2230/36342357 від 07.03.2013 року.

На підставі висновків перевірки, викладених у акті, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення №0000712240, 0000722240 від 29.03.2013р.

Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.

Як слідує із акту перевірки, відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем податку на прибуток та податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету. При цьому мотивуючі такі доводи тим, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини за період, що перевірявся, носять фіктивний характер, без мети реального настання правових наслідків.

Позивач не погоджуючись з такими доводами відповідача з метою захисту порушених прав звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень - рішень.

При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та ТОВ "Техноліріс", ТОВ «Легіон Вест», ТОВ «Слік» реальний товарний характер.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем 15.02.2010р. укладено з ТОВ "Техноліріс" договір №02/10-ВТ.

На виконання договору сторонами були оформлені акти прийому - передачі виконаних робіт від 25.07.2010р. на суму 300 218,32 грн.; від 25.08.2010р на суму 85 912,07 грн.; 25.08.2010 р. на суму 51 883,20 грн.; від 25.09.2010р на суму 82 418,28 грн.; від 25.09.2010 р. на суму 39 371,04 грн.; від 25.10.2010р. на суму 64 389,60 грн.; від 25.10.2010р. на суму 126 526,25 грн.; виписані податкові накладні №250073 від 25.07.2010 року на суму 300218,32 грн.; №2508В2 від 25.08.2010 року на суму 85912,07 грн.; №2508В1 від 25.08.2010 року на суму 51883,20 грн; №2509В1 від 25.09.2010 року на суму 39371,04 грн.; №2509В2 від 25.09.2010 року на суму 82418,28 грн.; №2510В1 від 25.10.2010 року на суму 64389,60 грн.; №251В2 від 25.10.2010 року на суму 126526,25 грн. Також про реальність отримання/надання послуг між суб'єктами господарювання свідчать відповідні банківські виписки, зокрема: від 06.09.2010р. на суму 92594,99грн.; від 28.09.2010р на суму 40000,00грн.; від 01.10.2010р на суму 50000,00грн.; від 04.10.2010р на суму 127357,73грн.; від 06.10.2010 на суму 85912,07грн.; від 05.11.2010р на суму 82418,28 грн.; від 13.12.2010р на суму 173374,28 грн.; від 29.12.2010р на суму 44406,21рн.; від 22.03.11р на суму 54655,20 грн.

Суд критично ставиться до висновку відповідача про нікчемність правочинів укладених позивачем з його контрагентами у перевіряємий період, з огляду про наступне.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, із системного аналізу норм законодавства слідує, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з окремими позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не встановлювати нікчемність угод платників податків в актах про перевірку.

Водночас, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Проте жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби в позасудовому порядку, визнавати своїми рішеннями нікчемність правочинів суб'єктів господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. При цьому, наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, посилання відповідача а акті перевірки (та письмових запереченнях на позов) на статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. В той час, як відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПКУ, датою виникнення податкового зобов'язання з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період а саме: - дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі відсутності такої (дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку); - дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів (дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг (дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Враховуючи вищевикладене висновки відповідача про відсутність мети настання правових наслідків господарськими операціями позивача та його контрагентів не носить правового підґрунтя.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов"язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

В ході судового розгляду справи, суд прийшов до висновку про те, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджена первинними документами.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних податкових повідомлень рішень.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000712240 та 0000722240 від 29.03.2013р.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 1429, 79 грн. на користь «Вес Медіа» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур