Рішення

від 30.10.2013 по справі 905/6133/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2013 Справа № 905/6133/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок № 145; код ЄДРПОУ - 23734213)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» (83122, місто Донецьк, вулиця Артема, будинок № 206; код ЄДРПОУ - 25110669)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Іванченко А.І. (довіреність б/н від 03.09.2013)

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» на відшкодування шкоди в порядку регресу 13 739,71 гривень.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія», на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АА/0296742 від 16 червня 2011 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Порше», державний номерний знак НОМЕР_1. Зважаючи на те, що ані товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» як страхувальник за вказаним полісом, ані безпосередньо винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особа, не повідомила позивача в установленому законом порядку про страховий випадок, позивач вважає, що до нього перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних витрат у розмірі 13 739,71 гривень.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02 вересня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 11 вересня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1;

- витребувано з Ворошиловського районного суду міста Донецька належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3/0508/1659/2012 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 30 вересня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 02 вересня 2013 року документів.

30 вересня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву б/н, в якому представник товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» просить відмовити в позові, оскільки:

- позивача повідомлено про спірну дорожньо-транспортну пригоду факсимільним зв'язком у строк, передбачений чинним законодавством;

- умовами укладеного полісу серії АА/0296742 від 16 червня 2011 року не встановлено обов'язкової форми письмового повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 09 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 02 вересня 2013 року документів.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 09 жовтня 2013 року у зв'язку зі знаходженням судді Фурсової С.М. у відпустці справу № 905/6133/13 передано на розгляд судді Зекунова Е.В.

За змістом пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 21 жовтня 2013 року у зв'язку з ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 02 вересня 2013 року документів.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 21 жовтня 2013 року у зв'язку з виходом з відпустки судді Фурсової С.М. справу № 905/6133/13 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Так, відповідно до приписів пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», перебіг строку вирішення спору розпочато заново.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21 жовтня 2013 розгляд справи відкладено на 30 жовтня 2013 року у зв'язку з ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 02 вересня 2013 року документів.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, надіслав телеграму про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача Іванченко А.І. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 02 вересня 2013 року не надав письмових пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

16 червня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» (далі по тексту - страховик або позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» (далі по тексту - страхувальник або відповідач) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом серії АА/0296742 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «ГАЗ» (застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 10).

Правовідносини сторін за вказаним полісом регулюються спеціальним законом, яким є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

23 квітня 2012 року на проспекті Богдана Хмельницького та вулиці Артема в місті Донецьку відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, автомобіля марки «Порше», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5.

Довідкою Відділу ДАІ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області № 8995853 підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 з автомобілем марки «Порше», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5 (а.с. 13-14).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Порше», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав чисельні механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Відділу ДАІ міста Донецька (а.с. 15).

Факт перебування ОСОБА_1, на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди в трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» підтверджується витягом з наказу № 7/1-к від 01 липня 2010 року (а.с. 95).

Строк дії Договору визначено з 16 червня 2011 року до 15 червня 2012 року включено ; страхова премія (платіж) за Договором визначена в сумі 673,62 гривень.

Наявна в матеріалах справи банківська виписка з рахунку позивача та реєстр платежів, свідчать про внесення страхувальником страхового платежу (премії), і, відповідно набрання чинності Договором (а.с. 102-107).

Постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 травня 2012 року у справі № 3/0508/1659/2012 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 76).

Відповідно до звіту № 784 від 12 червня 2012 року про оцінку транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля Porsche Carrera 4, державний номерний знак НОМЕР_1, на момент дослідження, складає 16 881,21 гривень (а.с. 17-24).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений оцінювачем товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт» Ковальовим Г.В.

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплено печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

За страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 23 квітня 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 9612 визначено суму страхового відшкодування у розмірі 13 739,71 гривень (а.с. 11-12).

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23 квітня 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою ОСОБА_4 - потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі сформованого страхового акту № 9612, платіжними дорученнями № 132 від 09 січня 2013 року, № 173 від 10 січня 2013 року, № 226 від 15 січня 2013 року перерахував 13 739,00 гривень страхового відшкодування (а.с. 36-38).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі постанови Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 травня 2012 року у справі № 3/0508/1659/2012 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 23 квітня 2012 року сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, при зміні напрямку руху не переконався в безпеці маневру внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Порше», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобілем марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_3, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом наведеної норми, особою, відповідальною за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є його володілець.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Як встановлено господарським судом, винним у скоєнні 23 квітня 2012 року дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до постанови Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 травня 2012 року у справі № 3/0508/1659/2012, є водій транспортного засобу марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, - громадянин ОСОБА_1, який на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди знаходився в трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс».

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АНС в„– 116254 , власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, є товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» (а.с. 98).

Позивач посилається на той факт, що відповідачем (страхувальником) застрахованого транспортного засобу марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, в порушенні вимог підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не було письмово повідомлено страховика (позивача) про настання дорожньо-транспортної пригоди, що й стало підставою для звернення останнього до господарського суду з регресним позовом в порядку статті 38 вказаного Закону.

Підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди), встановлено обов'язок водія транспортного засобу, причетного до такої пригоди, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику , з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

З аналізу наведеної норми слідує, що обов'язок повідомлення страховика (у встановленій формі) про дорожньо-транспортну пригоду покладено саме на водія транспортного засобу, причетного до такої пригоди, тобто на особу, яка керувала даним транспортним засобом, а не на страхувальника чи власника забезпеченого транспортного засобу (крім випадків, коли цими статусами наділена одна і та ж сама особа); при цьому положення цієї норми містить умову про те, що у разі, коли водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких страховик має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу.

Підпункт 38.1.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди) встановлює, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Тобто зазначена правова норма передбачає наявність, а не відсутність у страховика права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у випадку неповідомлення страхувальником про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Неузгодженість пунктів статей 33 та 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може бути підставою для відмови у позові, оскільки не заперечує встановлене статтею 38 вказаного Закону право страховика подати регресний позов у разі недотримання строків і умов повідомлення його про дорожньо-транспортну пригоду.

Господарський суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних зі стягненням страхового відшкодування в порядку регресу (постанови від 26.12.2012 у справі № 5011-22/10427-2012, від 22.04.2013 у справі № 5011-12/15483-2012, від 18.06.2013 у справі № 910/2041/13).

Статтями 626, 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 5 частини першої статті 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що позивача було повідомлено про дорожньо-транспортну пригоду за допомогою факсимільного зв'язку, що, на думку відповідача, є належним повідомленням про страховий випадок.

Дійсно, матеріалами справи підтверджено, що 24 квітня 2012 року на адресу позивача засобом факсимільного зв'язку надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» про настання події з забезпеченим транспортним засобом (а.с. 41-42).

Проте, господарським судом враховано положення підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», умовами якого передбачено обов'язок відповідача (страхувальника) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику (позивачу) відомості про дорожньо-транспортну пригоду, що відповідачем зроблено не було.

У претензії за вихідним № 954 від 15 лютого 2013 року, позивач повідомляв про проведений ним платіж на підставі Договору, та просив сплатити суму в розмірі 14 089,71 гривень, оскільки страхувальник (відповідач) не повідомив письмово про настання дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 39-40).

Сукупність вищевикладених обставин спростовує наявні заперечення відповідача, оскільки, по-перше, сторонами не зафіксовано в Договорі можливість повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду за допомогою телефонного, факсимільного зв'язку або електронною поштою, по-друге, положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено обов'язок саме письмового (у встановленій формі) повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, в той час відповідач таких доказів не надав, по-третє, факсограма - це одержана на папері копія документа, що передається через канали телекомунікативного зв'язку, по-четверте, факсограма взагалі не є документом, та в розумінні статей 34 та 36 ГПК України не є належним та допустимим доказом при вирішення господарського спору; тому такий документ не має юридичної сили та не породжує права та обов'язки для сторін.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Складений страховим актом № 9612 визначено суму страхового відшкодування у розмірі 13 739, 71 гривень (а.с. 11-12).

Наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 132 від 09 січня 2013 року на суму 5 739,00 гривень, № 173 від 10 січня 2013 року на суму 3 000,00 гривень та № 226 від 15 січня 2013 року на суму 5 000,00 гривень, свідчать про виплату ОСОБА_4 страхового відшкодування на загальну суму 13 739, 00 гривень (а.с. 36-38).

Матеріали справи не місять інших доказів, що підтверджують виплату страхового відшкодування.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем та/або третьою особою в установлений законом строк та порядку про настання страхового випадку, та іншого відповідачем не доведено, позивач набув право вимоги сплати відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 13 739,00 гривень; в решті позовних вимог в частині стягнення 0,71 гривень слід відмовити.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» (83122, місто Донецьк, вулиця Артема, будинок № 206; код ЄДРПОУ - 25110669, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок № 145; код ЄДРПОУ - 23734213, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 13 739,00 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,33 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 30.10.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2013.

Суддя С.М. Фурсова