Рішення

від 29.10.2013 по справі 910/15988/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15988/13 29.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія Вектор»

про стягнення 102 194,93 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Гайсенюк О.В. за довіреністю № 6015 від 03.01.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія Вектор» (далі - відповідач) про стягнення 102 194,93 грн., в тому числі 85 710,36 грн. основного боргу, 6 340,22 грн. пені, 10 144,35 грн. 24 % річних. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 2 043,90 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/15988/13 та призначено її до розгляду на 17.09.2013 р.

Представник позивача 17.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/15988/13 від 21.08.2013 р.

При цьому, в судовому засіданні 17.09.2013 р. судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є інша адреса, ніж та, що зазначена в позовній заяві. Вказане підтверджується поданим позивачем витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія Вектор" є: 03164, м. Київ, Святошинський район, вулиця Булаховського, будинок 2, офіс 11.

Представник відповідача в судове засідання 17.09.2013 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/15988/13 від 21.08.2013 р. не виконав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07.10.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 07.10.2013 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 07.10.2013 р. представником позивача позов підтримано в повному обсязі, надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, при цьому, подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/15988/13 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2013 р. задоволено клопотання позивача, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/15988/13 на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 29.10.2013 р.

В судовому засіданні 29.10.2013 р. представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 29.10.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотання не подав та не надіслав.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.01.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір на поставку товару № 38/12-КК на умовах відстрочення оплати (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в заявці та погодженої сторонами письмово, в тому числі за допомогою факсимільного або електронного зв'язку. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару за видатковою накладною або за актом приймання передачі, які після їх підписання сторонами мають юридичну силу специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 2.1. Договору, його орієнтовна сума складає 500 000,00 грн. та розраховується з урахуванням податку на додану вартість. Сукупна вартість товару, вказана в видаткових накладних (актах приймання-передачі), складає суму Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору, покупець повинен здійснити оплату вартості товару у термін 30 календарних дня з моменту отримання замовленого товару від постачальника.

Згідно з п. 11.1. Договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2012 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Позивач поставив на виконання умов Договору товар відповідачу на суму 85 710,36 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: № П033183 від 23.01.2012 р. на суму 70 179,24 грн., № П033525 від 24.02.2012 р. на суму 15 531,12 грн.

Слід зазначити, що наведені вище видаткові накладні не містять посилань на Договір на поставку товару на умовах відстрочення оплати № 38/12-КК від 06.01.2012 р., однак судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, не заперечує проти факту поставки товару саме на виконання умов Договору та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Крім того, з метою встановлення підстави відповідних господарських операцій судом досліджено зміст податкових накладних № 35 від 01.11.2012 р., № 448 від 20.11.2012 р., № 541 від 23.11.2012 р., які складено позивачем відносно поставки товару та встановлено, що в графі "Вид цивільно-правового договору" вказано: Договір постачання від 06.01.2012 р. № 38/12-КК.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

До матеріалів справи також долучені довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 8 від 23.02.2012 р. та № 4 від 20.01.2012 р., що видавались відповідачем, для отримання товару за вказаним накладними.

Зважаючи на те, що відповідач так і не провів розрахунок з позивачем, останній Листом від 21.05.2013 р. направив відповідачу претензію № 0094/05-13, якою вимагав сплатити основний борг, пеню та 24 % річних.

Оскільки відповіді на вказану претензію позивач не отримав, як і задоволення його вимог, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони п. 2.2. визначили, що оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець, у першу чергу, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати та, відповідно до статті 625 ЦК України, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 24 % річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення, а потім сплатити суми основного боргу.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 6 340,22 грн. пені та 10 144,35 грн. 24 % річних, розрахунок яких є невірним, оскільки ним невірно визначено дату, з якої відбулось прострочення зобов'язання з оплати.

Так, у відповідності до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Разом з тим, по окремим платежам останній день строку зобов'язання з оплати припав на вихідний день, з огляду на що у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем в таких випадках необхідно вважати перший робочий день, який слідує за вихідними.

Отже, за накладною від 23.01.2012 р. прострочення відбулось (+ 30 календарних днів) починаючи з 23.02.2012 р., за накладною від 24.02.2012 р. - з 27.03.2012 р.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір пені має становити 7 264,71 грн., а розмір 24 % річних - 11 605,79 грн.

Таким чином, позивач мав право заявити про стягнення сум пені та 24 % річних більших від заявлених ним.

Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд задовольняє позов в цій частині в заявленій позивачем сумі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум пені та 24 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія Вектор» (03164, м. Київ, Святошинський район, вулиця Булаховського, будинок 2, офіс 11, код ЄДРПОУ 37164674) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» (02088, м. Київ, Дарницький район, вулиця Першого Травня, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 30722204) 85 710 (вісімдесят п'ять тисяч сімсот десять) грн. 36 коп. основного боргу, 6 340 (шість тисяч триста сорок) грн. 22 коп. пені, 10 144 (десять тисяч сто сорок чотири) грн. 35 коп. 24 % річних та 2 043 (дві тисячі сорок три) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака