Рішення

від 31.10.2013 по справі 910/19037/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19037/13 31.10.13

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) «Київреклама»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвер Інвест»

Про стягнення 268 849,85 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Борисюк О.В. - по дов. № 196-13749/КР від 01.11.2012

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвер Інвест» про стягнення 268 849,85 грн., з яких: 202 217,80 грн. основного боргу, 16 569,65 грн. пені, 50 062,40 грн. - 15% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва № 171/767/10 від 01.12.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2013 порушено провадження у справі № 910/19037/13 та призначено справу до розгляду на 22.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19037/13 від 22.10.2013, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 03.10.2013, розгляд справи був відкладений на 31.10.2013.

Позивач в судовому засіданні 31.10.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 31.10.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 03.10.2013 та ухвали від 22.10.2013 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Червоноармійська, 43, оф. 31 та на адресу: м. Київ, вул. Лебединська, 3-Б, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 01.09.2013 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 31.10.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.12.2010 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алвер Інвест» (розповсюджувач) було укладено договір № 171/767/10 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.09.2010 № 767, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено кошти за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 202 217,80 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 16 569,65 грн., 15% річних в сумі 50 062,40 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 3.1. договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про базовий тариф.

З адресної програми № 1 від 01.12.2010 до договору вбачається, що розповсюджувачу ЗР надано право на тимчасове користування місцем за такими адресами:

1. Печерський район, вул. Кутузова, 16/19 (конструкція на даху будинку (будівлі), споруди, розміри 20.000х5.000 загальною площею 100.0000 кв. м., кількість площин 1 № 14082-07-П-1 (27205-П-1);

2. Печерський район, вул. Червоноармійська, 23а (конструкція на даху будинку (будівлі), споруди, розміри 12.000х5.000 загальною площею 60.0000 кв. м., кількість площин 1 № 14081-07-П-1 (27736-П-1);

3. Печерський район, вул. Шота Руставелі, 1/2 (конструкція на даху будинку (будівлі), споруди, розміри 15.000х3.400 загальною площею 60.0000 кв. м., кількість площин 1 № 14083-07-П-1 (27365-П-1);

4. Шевченківський район, пл. Льва Толстого/вул. Червоноармійська, 22 (щит, що стоїть окремо, розмірі 4.600х3.400 загальною площею 31.800 кв. м., кількість площин 2 № 15189-07 (27114);

5. Шевченківський район, пл. Льва Толстого/вул. Червоноармійська, 22 (щит, що стоїть окремо, розмірі 4.600х3.400 загальною площею 15.6400 кв. м., кількість площин 1 № 15190-07 (27115);

6. Шевченківський район, бул. Тараса Шевченка, 1-А (конструкція на даху будинку (будівлі), споруди, розміри 12.000х5.000 загальною площею 60.0000 кв. м., кількість площин 1 № 14927-07 (27647);

7. Шевченківський район, бул. Тараса Шевченка, 1-А (конструкція на даху будинку (будівлі), споруди, розміри 12.000х5.000 загальною площею 60.0000 кв. м., кількість площин 1 № 14928-07 (27648).

За умовами п. 4.1.2. договору підприємство має право на підставі відповідних рішень дозвільного органу та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визначати розмір плати за право тимчасового користування, змінювати розмір плати за право тимчасового користування, у разі змін в технологічній (конструктивній) РЗ, площі рекламного засобу, зонального коефіцієнту та базового тарифу.

Відповідно до п. 4.2.1. та 5.2.3. договору підприємство зобов'язане формувати рахунки на оплату за право тимчасового користування, інших платежів та компенсації витрат підприємства на організацію та проведення демонтажу РЗ, а розповсюджувач в свою чергу зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Отже, за умовами договору обов'язок по отриманню щомісяця рахунків на оплату права за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ покладено на відповідача .

Позивачем на виконання умов договору сформовано наступні рахунки: № 45686 від 09.11.2011 на суму 37 584,00 грн., № 45688 від 09.11.2011 на суму 18 144,00 грн., № 49777 від 12.12.2011 на суму 37 584,00 грн., № 47978 від 12.12.2011 на суму 18 144,00 грн., № 49791 від 10.01.2012 на суму 18 144,00 грн., № 50409 від 13.01.2012 на суму 1 212,38 грн., № 51208 від 09.02.2012 на суму 18 144,00 грн., № 52762 від 14.03.2012 на суму 18 144,00 грн., № 54142 від 13.04.2012 на суму 18 144,00 грн., № 55218 від 10.05.2012 на суму 16 973,42 грн., загалом на суму 202 217,80 грн.

Згідно п. 5.2.5. договору розповсюджувач зобов'язався у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, скоригований розмір несплаченої суми плати за право тимчасового користування з урахуванням індексу інфляції, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав своїх обов'язків щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ, в результаті чого виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача, що не оспорена відповідачем, становить 202 217,80 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу за місця для розміщення зовнішньої реклами в сумі 202 217,80 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за право розміщення реклами не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7.2. договору за несвоєчасне або не повне внесення плати підприємство має право застосувати до розповсюджувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за розміщення ЗР відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 16 569,65 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 16 569,65 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 15% річних в розмірі 50 062,40 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування - 15 відсотків річних від простроченої суми.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 7.3. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 15% річних в розмірі 50 062,40 грн. (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвер Інвест» (м. Київ, вул. Лебединська, 3-Б, код ЄДРПОУ33782580) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (м. Київ, вул. Боричів узвіз, 8, код ЄДРПОУ 26199714) 202 217 (двісті дві тисячі двісті сімнадцять) грн. 80 коп. основного боргу, 16 569 (шістнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) 65 коп. пені, 50 062 (п'ятдесят тисяч шістдесят дві) грн. 40 коп. - 15% річних, 5 377 (п'ять тисяч триста сімдесят сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 04.11.2013.

Суддя В.В.Сівакова