Рішення

від 30.10.2013 по справі 918/1339/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2013 р. Справа № 918/1339/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Половки Михайла Михайловича (далі - Підприємець) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАВТРАНС" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 86 490 грн. 35 коп.,

за участі представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Мазура Р.В. за дов. від 18 вересня 2013 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2013 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі заявок від 29 травня 2013 року № 53 та № 54, підписаних між ним та Товариством, останньому були надані послуги по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні на загальну суму 86 490 грн. 35 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаними заявками зобов'язання по оплаті вартості наданих йому послуг не виконав, позивач, посилаючись на статті 530, 610, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193, 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2013 року порушено провадження у справі № 918/1339/13, розгляд якої було призначено на 11 вересня 2013 року.

Ухвалою суду від 11 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 25 вересня 2013 року.

23 вересня 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 19 вересня 2013 року (а.с. 58-60), в якому останнє просило суд відмовити Підприємцю у задоволенні його позовних вимог з огляду на те, що будь-яких правовідносин, предметом яких було перевезення спірного вантажу, між сторонами у справі не було. Відтак, підстави для стягнення з Товариства 86 490 грн. 35 коп. заборгованості відсутні. Крім того, відповідач у вказаному відзиві просив суд стягнути з Підприємця 4 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Ухвалою суду від 25 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 9 жовтня 2013 року.

Ухвалою суду від 9 жовтня 2013 року на підставі клопотання представника відповідача строк розгляду спору у справі № 918/1339/13 було продовжено на 15 днів - до 11 листопада 2013 року.

У судовому засіданні 9 жовтня 2013 року було оголошено перерву до 30 жовтня 2013 року.

Підприємець про дату, час та місце судового засідання 30 жовтня 2013 року був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його уповноваженого представника у протоколі судового засідання від 9 жовтня 2013 року. Проте у призначене судове засідання позивач явку свого повноважного представника не забезпечив, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки на адресу суду не направив.

Представник відповідача у судовому засіданні 30 жовтня 2013 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 19 вересня 2013 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Товариства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Підприємець посилався на те, що на його поштову електронну адресу від Товариства надійшли заявки-договори від 29 травня 2013 року № 53 та № 54 на перевезення вантажу - кондиціонерів, у міжнародному сполученні за маршрутом Liberec (Чехія) - п. Эсто-Садок, Северный склон хребта Аигба, Красная Поляна, Адлерский район (Росія). Вказаними заявками було обумовлено, що датою завантаження є 31 травня 2013 року, розвантаження - протягом 5-7 днів. Загальна вартість перевезення за даними заявками становить 8 350 євро (з урахуванням оплати парому та вартості замитнення вантажу), що за офіційним курсом Національного банку України становить 86 490 грн. 35 коп. Вказані заявки були підписані позивачем, скріплені його печаткою та направлені на електронну адресу відповідача.

Підприємець зазначив, що він здійснив перевезення обумовленого у вищенаведених заявках вантажу за вказаним у них маршрутом, що підтверджується наданими копіями міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 10 червня 2013 року № 0037740, від 7 червня 2013 року № 0037739, від 7 червня 2013 року № 0037742, від 5 червня 2013 року № 0037741, копіями заявок від 13 червня 2013 року № 36595/1 та № 36594/1, копіями рахунків на оплату від 13 червня 2013 року № 8109, № 8110 та від 15 червня 2013 року № 8221, № 8222, копіями платіжних доручень від 14 червня 2013 року № 10292 та № 10293, копіями прибуткових касових ордерів від 14 червня 2013 року № 19983, № 19984, № 19985, № 19986, а також копіями квитанцій від 25 червня 2013 року № 00137 та № 00134 (а.с. 10-27).

Пунктом 6 спірних заявок було передбачено, що обов'язковою умовою повної оплати є надання виконавцем замовнику оригіналів договору, заявки на перевезення, акта виконаних робіт, рахунка, податкової накладної, ТТН/CMR/TIR.

На виконання вищезазначеного пункту заявок 11 липня 2013 року позивач направив на адресу відповідача оригінали даних документів для підписання, а також листи від 9 липня 2013 року № 01 та № 02 з вимогою у 10-денний термін сплатити суму спірної заборгованості за перевезення вищезазначеного вантажу. Проте Товариство відповіді на вказані претензії не надіслало, оригінали документів не підписало та позивачу не повернуло, суму боргу в добровільному порядку не погасило.

У той же час, у відзиві на позовну заяву Товариство зазначило, що будь-яких договірних відносин з вантажовідправником, експедитором чи вантажоодержувачем, зазначеними у позовній заяві, у відповідача не було. Крім того, заявок від 29 травня 2013 року № 53 та № 54 Товариство на поштову електронну адресу Підприємця не надсилало, оскільки будь-якого відношення до товару, що перевозився за вказаними заявками, відповідач не має. Про вказані обставини представник Товариства також зазначав у судовому засіданні 9 жовтня 2013 року, про що у протоколі даного судового засідання було зроблено відповідний запис.

Згідно з частиною 1статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1-3 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Слід зазначити, що воля сторін на укладення правочину може бути виражена також за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, але за умови наявності достатніх ознак їх приналежності стороні даного правочину. Основні правові засади електронного документообігу, у тому числі в сфері договірних відносин, визначаються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу (частина 1 статті 6 Закону).

За приписами статті 11 Закону електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 2 квітня 2013 року у справі № 5008/587/2012.

Частиною 1 статті 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частина 1 статті 930 ЦК України).

Проте позивач у порушення імперативних приписів вищезазначених норм чинного законодавства, не надав суду належних доказів, які б могли свідчити про наявність належним чином укладеного між сторонами договору перевезення спірного вантажу на замовлення відповідача. У той же час суд критично оцінює посилання позивача на заявки від 29 травня 2013 року № 53 та № 54, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт відправлення цих заявок на електронну пошту Підприємця саме відповідачем, та скріплення їх сторонами шляхом накладення цифрового підпису.

Слід також зазначити, що позивачем не було надано суду ані укладеної між сторонами окремої письмової згоди на факсимільне вчинення підпису, ані зразків аналогу власноручного підпису підписанта договору з боку Товариства з тим, щоб можна було допустити факсимільну копію договору (у якій факсимільно відтворено підпис), як доказ його дійсного укладення у письмовій формі саме з відповідачем у справі відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас Підприємець не надав суду належних доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо перевезення спірного товару на замовлення відповідача, а відтак і наявності боргу Товариства перед позивачем.

Крім того, слід зазначити, що пунктом 6 спірних заявок був передбачений обов'язок позивача надати Товариству оригінали договору, заявки на перевезення, акта виконаних робіт, рахунка, податкової накладної, ТТН/CMR/TIR.

У той же час з наданих Підприємцем описів вкладення в поштовий конверт (а.с. 31-32) вбачається, що останній направив відповідачу не весь пакет вищезазначених документів, зокрема, не надіслав останньому податкову накладну. Вказаний факт свідчить про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірними заявками, що також виключає можливість виникнення у Товариства обов'язку по сплаті спірної суми боргу.

Оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами своїх вимог до відповідача, господарський суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У відзиві на позовну заяву від 19 вересня 2013 року Товариство просило суд стягнути з Підприємця 4 000 грн. 00 коп. понесених відповідачем витрат на послуги адвоката.

Частиною 5 статті 49 ГПК України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові у позові покладаються на позивача.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Пунктом 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За частиною 1 статті 30 вказаного Закону формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При визначенні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина 3 статті 30 цього Закону).

Судом встановлено, що 16 вересня 2013 року між Товариством та адвокатом Домецьким О.І. був укладений договір про надання правової допомоги, відповідно до якого останній зобов'язався надати правову допомогу, а саме: здійснити дії з попереднього опрацювання документів у справі, провести консультації та обрати правову позицію, опрацювати законодавчу базу, що регулює спірні відносини, та підготувати відзив у справі № 918/1339/13, а відповідач, у свою чергу, - сплатити адвокату гонорар у вигляді фіксованої суми у розмірі 4 000 грн. 00 коп. (а.с. 80-82).

До матеріалів справи Товариством також було долучено копію свідоцтва № 899 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Домецькому Олексію Ігоровичу (а.с. 85), інформаційний акт (додаток до договору про надання правової допомоги від 16 вересня 2013 року), в якому зазначено розмір коштів, що підлягає сплаті адвокату з урахуванням витрачених останнім кількості годин при наданні правової допомоги, ордер на надання правової допомоги серії РН-119 № 013 (а.с. 84), квитанцію про оплату вказаних адвокатських послуг в сумі 4 000 грн. 00 коп. від 19 вересня 2013 року № 54 (а.с. 83), а також витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, що містить відомості про включення до нього адвоката Домецького Олексія Ігоровича (а.с. 86-87).

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаної вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Водночас пунктом 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини 5 статті 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на ціну позову, тривалість розгляду і складність даної справи, а також беручи до уваги те, що витребувані судом документи відповідачем подавалися несвоєчасно і адвокат Домецький Олексій Ігорович не приймав участі у судових засіданнях, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4 000 грн. 00 коп. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи вищезазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення вищезазначеної суми до 1 000 грн. 00 коп.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Половки Михайла Михайловича (90132, Закарпатська область, Іршавський район, село Білки, вулиця Набережна, будинок 83, ідентифікаційний код: 2891013839) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАВТРАНС" (35703, Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця 8 березня, будинок 50, ідентифікаційний код: 38305973) 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 4 листопада 2013 року

Суддя Є.В. Павленко