Ухвала

від 04.11.2013 по справі 2/206/11/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8165/13 Справа № 2/206/11/13 Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А.О. Доповідач - Глущенко Н.Г. Категорія 19/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Колодяжної Н.Є., Осіяна О.М.

при секретарі - Біленькій О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння і земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.06.2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивачка вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи / т. 2 а. с. 36-40 /.

Рішенням суду від 13.03.2013 року ОСОБА_2 відмовлено в її позові / а. с. 28-32 /.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 була власницею земельної ділянки та домоволодіння АДРЕСА_1 згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 02.10.2002 року після смерті її чоловіка ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 / т. 1 а. с. 12 /.

Згідно договору дарування земельної ділянки від 11.11.2005 року та договору дарування житлового будинку від 11.11.2005 року, що посвідчені державним нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі відповідно за № 3-3541 та № 3-3539, - ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_7 земельну ділянку площею 429 кв.м по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:09:264:0006) та житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 / т. 1 а. с. 22,23 /.

Дарувальник ОСОБА_2 особисто була присутня при укладенні та підписанні цих договорів, як і був присутній обдаровуваний ОСОБА_7

Відповідно п. 10 договору дарування земельної ділянки, вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договору, що укладаєтьсясторонами, їм розяснено нотаріусом. Зокрема, зміст ст. ст.90,91.103,116,120,125 ЗК України, ст. ст. 15,17 ЗУ «Про оплату за землю», - нотаріусом розяснено. Сторони підтверджують, що цей договір вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах та не є фіктивним і удаваним. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної з сторін .

Відповідно до п. 9 договору дарування житлового будинку сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину, а згідно п.10 цього договору - вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків правочину що укладається, зокрема ст. ст. 726,727 ЦК України, сторонам нотаріусом розяснено.

Крім того, згідно п. 11 договору дарування житлового будинку - дарувальник свідчить, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам його малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Сторонам нотаріусом розяснено зміст ст. 203 ЦК україни, а відповідно п. 13 цього договору - дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Згідно Акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» № 19 від 14.06.2012 року та Акту повторної комісійної судово-психіатричної експертизи Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України № 6 від 04.04.2013 року - ОСОБА_2 в період часу з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року, зокрема, станом на 11.11.2005 року, страждала на «органічне ураження головного мозку внаслідок пухлини сконевої ділянки головного мозку з незначним інтелектуально-мнестичним розладом та змінами особистості», але ОСОБА_2 могала усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними в період часу з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року, зокрема, станом на 11.11.2005 року, і у цей період часу не перебувала у тимчасовому хворобливому стані / т. 1 а. с. 121-124, т. 2 а. с.10-18 /.

Згідно копії виписки з Реєстру права власності на нерухоме майно ОСОБА_7 зареєстрував своє право власності на спірне нерухоме майно 14.12.2005 року / т. 1 а. с. 24 /, а 24.06.2010 року зареєструвався в спірному житловому будинку по АДРЕСА_1 / т. 1 а. с.18-20 /.

ОСОБА_7, який був сином позивачки ОСОБА_2, помер 25.07.2011 року / т. 1 а. с. 8 /, після його смерті відкрилася спадщина, спадкоємцями якої за законом є його мати - позивачка ОСОБА_2, дружина - відповідачка ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 (нині ОСОБА_4.), які зверулися у встановлений закономом строк до нотаріальної контори з заявами про прияняття спадку після померлого ОСОБА_7 /т. 1 а. с. 44-46,48-51/.

Доказів того, що при укладенні договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку позивачка ОСОБА_2 мала намір укласти договір довічного утримання, а не договори дарування, тобто що вона помилилася в об'єкті та обставинах, - позивачка суду не надала.

За таких обставин суд, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_2, в силу ст. ст. 203,209,215,229,717-719 ЦК України, слід відмовити в її позовних вимогах / т. 2 а. с. 28-32 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував прав і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями свідків та самих сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що в силу ст. ст. 203,209,215,717-719,727 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Справа розглянута судом першої інстанції у відповідності з вимогами ч.1 ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі доказів, що були надані суду сторонами.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачка пояснила, що оскільки син, якому вона подарувала будинок та землю, помер, тому вона хоче щоб це майно було повернене їй, тобто позивачка чітко розуміла і розуміє, що нею були укладені договори дарування.

Крім того, при проведенні стаціонарної судово-психіатричної експертизи, як вбачається з Акту № 19 від 14.06.2012 року, позивачка ОСОБА_2 експертам пояснювала, що вона думала, що син догляне її до старості, тому переписала на нього будинок, але він раптово помер, а тому вона хоче щоб знову весь будинок належав їй / т. 1 а. с. 124 /.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 209,303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: