Ухвала

від 29.10.2013 по справі 826/6740/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6740/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки і права» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Інститут економіки і права» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2012 року №0014622208, №0014632208 та від 01 квітня 2013 року №0003882208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 року № 0014632208 та від 01.04.2013 року № 0003882208. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адонісс».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Адонісс» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, за підсумками якої складено акт від 04.12.2012 року №1122/22-8/22973699 та виявлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 39418 грн. за період з ІІІ кварталу 2011 року по ІІІ квартал 2012 року; п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, ст. 185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 199579,87 грн. за вересень 2011 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 року №0014622208 та №0014632208.

У результаті адміністративного оскарження до Державної податкової служби у м. Києві, податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 року №0014622208 скасовано в частині нарахованих штрафних санкцій, у зв'язку із чим відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення з урахуванням скасованої частини - №0003882208 від 01.04.2013 року.

Таким чином, рішенням податкового органу від 18.12.2012 року №0014632208 позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 299370 грн., з них 199580 грн. - за основним платежем, 99790 грн. - за штрафними санкціями; податковим повідомленням-рішенням від 01.04.2013 року №0003882208 позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 46403 грн., в тому числі 39418 грн. - за основним платежем, 6985 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення позивачем коштів, витрачених за договорами купівлі-продажу товарів, укладеними з ТОВ «Адонісс» до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту, оскільки господарські відносини між зазначеними суб'єктами господарювання не підтверджені належними первинними документами, а договори є нікчемними.

Указані висновки податкового органу ґрунтуються на відібраних оперуповноваженим ГВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва старшим лейтенантом Лозою М.В. поясненнях директора ТОВ «Адонісс», який заперечував власну причетність до фінансово-господарської діяльності цього товариства.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між ТОВ «Інститут економіки і права», як покупцем, та ТОВ «Адонісс», як продавцем, укладено договори б/н від 25.08.2011 року та від 26.08.2011 року, згідно з якими продавець зобов'язувався передати у власність покупця технологічне обладнання, а останній зобов'язувався прийняти та опалити переданий товар.

У ході виконання вказаних договорів сторонами складено та підписано специфікації, у яких конкретизовано яке саме технічне обладнання підлягає купівлі-продажу, укладено акти приймання-передачі обладнання. За фактом приймання-передачі продавцем виписано позивачу податкові накладні.

На підтвердження проведення розрахунків за вищезазначеними договорами позивач надав копії банківських виписок та платіжні доручення.

Результати господарських операцій з придбання у ТОВ «Адонісс» товару були відображені позивачем у складі податкового кредиту (суми сплаченого ПДВ), а понесені витрати віднесено на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

У подальшому придбане у ТОВ «Адонісс» технологічне обладнання було передане позивачем в оренду ТОВ «Компанія «Кінотур», що підтверджується договором оренди та актом приймання-передачі обладнання. Дійсне знаходження цього товару за місцем здійснення господарської діяльності підтверджується протоколом огляду приміщення ТОВ «Компанія «Кінотур», проведеним головним оперуповноваженим інспектором ГУБОЗ МВС України Дегтяренком Р.В.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Адонісс», підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання відповідача на відібрані оперуповноваженим податкової міліції у директора ТОВ «Адонісс» пояснення, адже дані матеріали не є податковою інформацією, а можуть становити доказову базу за фактом вчинення відповідного кримінального правопорушення. Тобто такі докази підлягають дослідженню в рамках кримінального провадження.

У зв'язку із чим, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що зі змісту акту, складеного на підставі перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що укладені ним правочини суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів, позаяк умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини. Проте, як було встановлено колегією суддів, матеріали справи не містять доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача чи його контрагента.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Адонісс», а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Отже, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М