Рішення

від 30.10.2013 по справі 910/11382/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11382/13 30.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ла Маре Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»

про стягнення 211 479, 90 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Ліщенко Т.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ла Маре Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт -Україна" про стягнення заборгованості за договором № К-434 від 06.12.2012 р. у розмірі 211 479, 90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2013 р. (суддя Чебикіна С.О.) порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.07.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/11382/13 та передано її на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2013 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 910/11382/13 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» в межах суми 211 479, 90 грн.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 11.10.2013 р. у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці справу № 910/11382/13 передано судді Коткову О.В.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 р. у зв'язку з виходом судді Пригунової А.Б. із відпустки справу № 910/11382/13 передано їй для подальшого розгляду.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову повинна здійснюватися з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Тож, оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Тож, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до змісту п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовано необхідності вжиття заходів до забезпечення позову та, відповідно, не надано доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову, зокрема, доказів на підтвердження наявності підстав вважати, що грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача, можуть зникнути до моменту прийняття рішення у даній справі.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 12 та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.10.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ла Маре Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» укладено договір № К-434, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти, а відповідач - приймати та оплачувати товару за ціною та в асортименті, погоджених в специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до п. 3.11. договору відповідач має право повернути позивачу товари, зокрема, у разі, якщо товар не користується попитом у споживачів та не реалізовується більше ніж 21 календарний день.

Відповідно до п. 4.3. договору відповідач оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 7 календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам. За письмовою згодою позивача відповідач складає один раз у квартал звіт квартальних залишків та надсилає його позивачу електронною поштою, факсом або іншим способом, що дозволяє зафіксувати момент його передачі.

Позивач стверджує, що він повністю виконав зобов?язання за договором № К-434 від 06.12.2012 р., поставивши товар на суму 451 760, 75 грн., в той час як відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов'язання в частині оплати вартості поставленого товару та перерахував на користь позивача лише частину його вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості № 12/04-1 від 12.04.2013 р., № 22/05/13-2 від 22.05.2013 р.

Крім того, 27.05.3013 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» з повідомленням про розірвання договору № К-434 від 06.12.2012 р. в односторонньому порядку відповідно до п. 4.3. договору.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № К-434 від 06.12.2012 р. щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 211 479, 90 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 11.12.2012 р. до 01.03.2013 р. позивачем на виконання умов договору № К-434 від 06.12.2012 р. поставлено, а відповідачем - прийнято товар на загальну суму 451 760, 75 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

Також матеріалами справи підтверджується (банківські виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ла Маре Трейд») перерахування відповідачем грошових коштів на загальну суму 195 000, 00 грн. та повернення товару на суму 45 280, 85 грн.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Тож, виходячи з вищенаведеного, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо якості товару та його повернення, приймаючи до уваги, що з моменту останньої поставки товару пройшов тривалий час, враховуючи принципи цивільного законодавства України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості товару є таким, що настав.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував та доказів належного виконання зобов'язань за договором № К-434 від 06.12.2012 р. або доказів наявності об'єктивних причини неможливості їх виконання не надав.

Тож, виходячи із наявних у справі первинних документів, зважаючи на її належність та допустимість, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» за договором № К-434 від 06.12.2012 р. на суму 211 479, 90 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Ла Маре Трейд» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12, код ЄДРПОУ 35847906), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Ла Маре Трейд» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, 2/4, код ЄДРПОУ 36591877) заборгованість у розмірі 211 479, 90 (двісті одинадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять грн. 90 коп.) грн. та 4 229, 60 (чотири тисячі двісті двадцять дев?ять грн. 60 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.