Постанова

від 01.11.2013 по справі 826/15436/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/279

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

01 листопада 2013 року 10:30 № 826/15436/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Астра Трейд" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2013 № 0004412205 та № 0004402205, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Астра Трейд" (далі - позивач, ТОВ "ТК Астра Трейд") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському р-ні м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2013 № 0004412205 та № 0004402205 (далі - ППР № 0004412205, ППР № 0004402205).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2013 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15436/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2013 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/15436/13-а і призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 11.10.2013 прибула представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 11.10.2013 не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 11.10.2013 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 01.06.2013 по 06.06.2013 ДПІ у Оболонському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Укртехномас-Сервіс" (код за ЄДРПОУ 37144600) за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 10.06.2013 № 23/22.5-07/34345563 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004402205, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 200 000,00 грн. (за основним платежем - 160 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40 000,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток було заниження позивачем податку на прибуток на суму 160 000,00 грн., в т.ч. за ІV квартал 2010 року.

Крім цього, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004412205, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 320 430,00 грн. (за основним платежем - 256 344,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 64 086,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 256 344,00 грн., в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 135 511,00 грн., за листопад 2010 року на суму 75 699,00 грн., за грудень 2010 року на суму 45 134,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Разом з тим, оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV); Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР); Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

ТОВ "ТК Астра Трейд" зареєстровано 17.04.2006 за № 10691020000007336 Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією (код за ЄДРПОУ 34345563). Місцезнаходження позивача: 04209, м. Київ, вул. Лебединська, 3-б.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 19.04.2006 за № 7931. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основними видами діяльності позивача є інші види оптової торгівлі; оптова торгівля радіотелевізійною апаратурою та засобами звуко- та відеозапису; видання звукозаписів; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; тиражування звукозаписів; розповсюдження фільмів.

Основними видами діяльності контрагента позивача - ТОВ "Укртехномас-Сервіс" є діяльність у сфері інжинірингу (основний); посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля будівельними матеріалами; інші види оптової торгівлі; консультування з питань комерційної діяльності та управління; рекламна діяльність.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Укртехномас-Сервіс" за жовтень - грудень 2010 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаним контрагентом за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Cудом встановлено, що 04.10.2010 між позивачем від імені директора Свірка Ю.С. та ТОВ "Укртехномас-Сервіс" від імені директора ОСОБА_2 було укладено договір поставки № 0410 (Т. 1, арк. 50 - 52).

Предметом вказаного договору було зобов'язання ТОВ "Укртехномас-Сервіс" (Постачальник) передати у встановлені строки другій стороні - Покупцеві товар, маркований контрольними марками, а саме: аудіокасети з записом, диски для лазерних систем зчитування (у форматі CD, DVD, VCD, MP-3 тощо), та зобов'язання позивача (Покупець) прийняти вказаний товар і оплатити його вартість.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказаний товар від ТОВ "Укртехномас-Сервіс", було надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень (Т. 1, арк. 53 - 128).

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним були включені позивачем до складу податкового кредиту у жовтні - грудні 2010 року та відображені у Додатках № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду жодних доказів транспортування вищевказаного товару та наявності складу, на якому зберігався вказаний товар (згідно наявної в матеріалах справи первинної документації вказаний товар нібито поставлявся у великій кількості), не надав довіреності, видані відповідним особам на отримання відповідного товару, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт того, куди саме, звідки, ким конкретно та яким транспортним засобом здійснювалося перевезення відповідного товару з виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт.

Позиція відповідача ґрунтується на постанові Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012 у справі № 1-167/1 (Т. 1, арк. 246 - 247), відповідно до якої дії гр. ОСОБА_2 - засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ "Укртехномас-Сервіс" у 2010 році, кваліфіковані ст. 205 ч. 2 Кримінального кодексу України.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що гр. ОСОБА_2 у травні 2010 року з метою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду створив ТОВ "Укртехномас-Сервіс" шляхом реєстрації вказаного підприємства на його ім'я в органах державної влади. Внаслідок створення гр. ОСОБА_2 протиправним шляхом вказаної юридичної особи без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, невстановлені особи здійснювали незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу ТОВ "Укртехномас-Сервіс".

Як директор та головний бухгалтер підприємства, фактично займатися діяльністю ТОВ "Укртехномас-Сервіс" він не збирався.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ТОВ "Укртехномас-Сервіс" гр. ОСОБА_2 в копіях податкових та видаткових накладних виконані іншою особою.

Відтак, по взаємовідносинам з ТОВ "Укртехномас-Сервіс" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні (не відповідають вимогам ПК України та Закону № 996-XIV).

Крім цього, в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність у контрагента позивача автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності. Суд зазначає, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Зі змісту Акту перевірки позивача вбачається, що підприємство ТОВ "Укртехномас-Сервіс" фактично є "транзитним" підприємством, яке надавало послуги по незаконному формуванню податкового кредиту з ПДВ для інших підприємств України.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов до висновку про те, що документи по взаємовідносинам ТОВ "ТК Астра Трейд" з ТОВ "Укртехномас-Сервіс" складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "ТК Астра Трейд" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості поставленого товару, оформленого як придбаний у ТОВ "Укртехномас-Сервіс".

Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведенного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаним правочином.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийняті оспорювані ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочину між позивачем та контрагентом доречним є застосування доктрини «ділова мета» (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

«Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного».

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ» звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічно згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, віднесення на валові витрати відповідних сум, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, позивачем не доведено.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР (діяв до прийняття ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідний товар ТОВ "Укртехномас-Сервіс" позивачу не поставлявся і не був використаний у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів поставки відповідного товару та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого товару, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

Судом не отримано належних доказів поставки позивачу відповідного товару ТОВ "Укртехномас-Сервіс" та використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності. Також встановлено, що податкові накладні підписані невстановленою особою.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленою особою, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є обґрунтованими, а оскаржувані ППР № 0004412205 та ППР № 0004402205 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "ТК Астра Трейд" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Астра Трейд" повністю.

2. Судові витрати стягненню не підлягають.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова