Рішення

від 01.11.2013 по справі 926/975/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"01" листопада 2013 р. Справа № 926/975/13

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир-1»

про стягнення заборгованості - 123978,08 грн.

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Дарчук О.І.

Представники:

від позивача - ОСОБА_3

від відповідача - Новокщонова О.М., Мичка С.В.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мир-1» про стягнення заборгованості у сумі 123978,08 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 01 липня 2012 року між сторонами було укладено договір перевезення № 1, згідно якого він зобов'язувався за плату і за рахунок відповідача забезпечити оптимальне транспортне обслуговування та організувати перевезення вантажу власним або зафрахтованим вантажним автомобільним транспортом автомобільними дорогами України. Позивач вказує, що на виконання умов укладеного договору перевезення виконав свої зобов'язання належним чином та без застережень, про що свідчать підписані між сторонами акти прийому-передачі виконаних робіт. Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання по сплаті за виконані перевезення згідно укладеного між сторонами договору не виконав, а тому у нього станом на 12 серпня 2013 року існує заборгованість у сумі 113067,81 грн. та за неналежне виконання зобов'язання нараховані пеня у сумі 8456,85 грн., а також три процента річних у сумі 2453,42 грн., що позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

16 жовтня 2013 року відповідач подав суду відзив на позов, в якому вказав, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено наявність в нього реальної можливості надавати послуги перевезення; не доведено, що перевезення дійсно були замовлені відповідачем, узгоджені сторонами та здійснені позивачем; не доведено, що договір перевезення був направлений на настання реальних правових наслідків, і послуги перевезення дійсно були надані; не доведено відповідність наданих рахунків актам прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами та належність зазначених документів до договору перевезення.

29 жовтня 2013 року позивач подав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що для максимально повного виконання зобов'язання по договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року згідно договору оренди транспортних засобів орендував у ФГ «Макос» три автомобіля, а саме марки ЗШ-431412 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 рік випуску 1992, КАМАЗ-5320 державний реєстраційний номер НОМЕР_5 рік випуску 1989, ЗІЛ-ММЗ державний реєстраційний номер НОМЕР_6 рік випуску 1986, а також маючи у користуванні вказані транспортні засоби та власні КАМАЗ і ЗІЛ, для своєчасного перевезення вантажу ТОВ «МИР-1», додатково уклав з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договори перевезення. Також у поданих поясненнях позивач вказує, що перевезення по договору № 1 від 01 липня 2012 року було виконане належним чином без зауважень та застережень замовника та вантажоодержувача, про що свідчать акти виконаних робіт, для підписання яких слугували товарно-транспортні накладні, подорожні листи та накладні (внутрішньогосподарські), які є підтвердженням того, що перевезення здійснювалося вчасно і без порушень, а тому твердження відповідача, що позивачем не доведено наявність в нього реальної можливості надавати послуги перевезення є безпідставним, оскільки у власності та у розпорядженні позивача перебувало 9 транспортних засобів, які здатні були належним чином виконати замовлення відповідача щодо перевезення вантажу. Позивач також у своїх поясненнях посилається на те, що відповідач прагне уникнути виконання вказаного зобов'язання та свідомо затягує розгляд справи в суді. Позивач у поданому поясненні також звертає увагу суду на те, що з відповідача рішеннями господарського суду Чернівецької області у справах № 926/458/13, № 926/459/13, №926/462/13, № 926/460/13, № 926/461/13 стягнуто заборгованість перед ним за 2009-2011 роки в сумі понад 210000 гривень, що також свідчить про не бажання та свідоме затягування розрахунку з позивачем за надані послуги.

У судовому засіданні 29 жовтня 2013 року було оголошено перерву до 01 листопада 2013 року.

01 листопада 2013 року відповідач подав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що вважає надані позивачем документи (накладні, шляхові листи, талони, договори оренди та перевезення) такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та складені з метою ввести суд в оману, а також ці документи були складені колишнім директором відповідача та позивачем без реального здійснення господарських операцій. Відповідач у поданих суду поясненнях також вказує, що господарська операція по договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року фактично не відбулась, а первинні документи складені позивачем та колишнім директором ТОВ «Мир-1» на підтвердження такої операції не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін фактів щодо реального здійснення господарської операції, а отже, надані позивачем в якості доказу надання ним послуг акти прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами не відображають реальність операції, а тому не свідчать про використання даних робіт (послуг) у власній господарській діяльності відповідача, а тому підстави для здійснення будь-яких розрахунків з позивачем у відповідача відсутні.

Також, 01 листопада 2013 року відповідач подав суду письмове клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, в якому вказує, що без використання спеціальних знань не можуть бути встановлені обставини, які мають значення для прийняття рішення у справі, а саме: щодо можливості віднесення наданих документів (подорожніх листів, накладних, талонів) до первинних бухгалтерських документів, які підтверджують надання послуг перевезення; щодо достатності інформації, яка міститься в наданих документах, для здійснення бухгалтерського та податкового обліку; щодо законності та правильності використання наданих документів при розрахунку вартості послуг перевезення; щодо наявності підстав вважати, що вказані документи відображають фактичне виконання робіт (наданих послуг) та відповідають реальним обставинам справи, складені правильно, законно та відповідно до вимог, що ставляться до створення документів первинного бухгалтерського обліку; щодо правомірності використання наданих документів при складанні актів приймання-передачі наданих послуг, які, по суті, акумулюють в собі інформацію щодо здійснених перевезень за певний період.

Представник позивача заперечив проти поданого відповідачем клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Так, після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів відповідача щодо необхідності призначення і проведення у справі судово-бухгалтерської експертизи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача, оскільки, за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, а також доказів, які були витребувані судом, при вирішенні даного спору у суду не виникають питання, роз'яснення яких потребують спеціальних знань.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01 липня 2012 року між сторонами було укладено договір перевезення № 1, згідно умов якого позивач зобов'язувався за плату і за рахунок відповідача забезпечити йому оптимальне транспортне обслуговування та організувати перевезення вантажу відповідача власним та/або зафрахтованим вантажним автомобільним транспортом автомобільними дорогами України, а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати послуги позивача.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року даний договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2012 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Пунктами 1.2., 1.4., 1.5. договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року сторони встановили, що видом вантажу сторони визнають згідно додатку до договору перевезення. Конкретне найменування вантажу та його розмір у ваговому еквіваленті вказується у замовленнях - додатках до даного договору. Замовлення на перевезення надається відповідачем в письмовому вигляді/електронною поштою не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу. Позивач не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу письмово/електронною поштою підтверджує приймання замовлення чи відмовляє в такому підтвердженні. З моменту підтвердження замовлення позивачем, замовлення стає невід'ємною частиною даного договору.

Так, на виконання вищевказаних умов договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року відповідач надав а позивач прийняв замовлення на перевезення № 1 від липня 2012 року, від серпня 2012 року, вересня 2012 року, жовтня 2012 року, листопада 2012 року, які стали невід'ємною частиною договору, а саме додаток № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 2/13, 9/14, 16, 17, 10/21, 1/26, 38, 39, 40, 41, 42, 11, 12, 15, 2/18, 2/19, 11/20, 10/22, 2/23, 1/24, 1/25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 55/37 до договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року.

Пунктом 9.1. договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року сторони передбачили, що транспортні засоби, а також їх кількість, якими повинен перевозитись вантаж, вибирає позивач, який може застосовувати для цього як власні, так і орендовані транспортні засоби, або транспортні засоби інших перевізників відповідно до укладених позивачем договорів перевезення вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме товарно-транспортних накладних, внутрішньогосподарських накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля, договору оренди транспортного засобу, договорів перевезення, копії посвідчень водіїв та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, а також встановлено сторонами в укладених між ними актах прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами № 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 14 від 31 липня 2012 року, № 16 від 08 серпня 2012 року, № 17, 18 від 03 вересня 2012 року, № 21, 22, 23, 24, 25 від 10 вересня 2012 року, № 27, 29, 30, 31, 32, 33, 34 від 30 вересня 2012 року, № 36, 37, 38, 39, 40, 43, 44, 50, 51, 52, 53, 54 від 31 жовтня 2012 року, № 55 від 01 листопада 2012 року, № 56, 57, 58, 59, 60 від 30 листопада 2012 року, на вищевказані замовлення позивачем надано відповідачу власними та орендованими транспортними засобами, а також транспортними засобами інших перевізників послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 113067,81 грн. Вказані акти прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами містять в собі відомості щодо виду виконаних робіт, об'єму виконаної роботи та її вартості. Також, сторни встановили у вказаних актах прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, що замовник підтверджує отримання послуг у повному обсязі та заявляє про відсутність будь-яких претензій, застережень чи зауважень щодо наданих послуг та їх вартості. Сторони також зазначили у вказаних актах прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, що дані акти є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами. Вказані акти прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами підписані позивачем, директором та головним бухгалтером відповідача, а також скріплені печатками сторін.

Пунктами 5.4., 5.5. договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року сторони встановили, що відповідач здійснює розрахунки з позивачем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від позивача рахунку на сплату коштів. Вартість кожного окремого перевезення та сума оплати послуг перевезення визначається згідно узгоджених тарифів і зазначається у рахунках за перевезення.

Так, на виконання укладеного між сторонами договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року позивачем було надано, а відповідачем отримано рахунки № 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 14 від 31 липня 2012 року, № 16 від 08 серпня 2012 року, № 17, 18 від 03 вересня 2012 року, № 21, 22, 23, 24, 25 від 10 вересня 2012 року, № 27, 29, 30, 31, 32, 33, 34 від 30 вересня 2012 року, № 36, 37, 38, 39, 40, 43, 44, 50, 51, 52, 53, 54 від 31 жовтня 2012 року, № 55 від 03 листопада 2012 року, № 56, 57, 58, 59, 60 від 30 листопада 2012 року на сплату коштів за отримані послуги на загальну суму 113067,81 грн. Вказані рахунки підписані позивачем, директором та головним бухгалтером відповідача, а також скріплені печатками сторін.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг позивача згідно укладеного між сторонами договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість у сумі 113067,81 грн., яка також підтверджується наявним в матеріалах справи актами звіряння розрахунків від 12 грудня 2012 року, 18 квітня 2013 року та від 12 серпня 2013 року. Вказані акти звіряння розрахунків підписані сторонами без заперечень та скріплені їхніми печатками.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частинами 1, 2 статті 180 Господарського Кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено договір перевезення № 1 від 01 липня 2012 року, надано відповідачу послуги з перевезення по даному договору, за які останній не розрахувався.

Тобто, відповідач порушуючи умови укладеного між сторонами договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року не оплатив вартість наданих позивачем йому послуг, а тому зобов'язаний сплатити позивачу існуючу заборгованість у сумі 113067,81 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.6. укладеного між сторонами договору перевезення № 1 від 01 липня 2012 року встановлено, що у випадку прострочення оплати за послуги позивача відповідно до статті 5 даного договору, позивач має право вимагати від відповідача, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

За прострочення оплати послуг перевезення, передбачених договором перевезення № 1 від 01 липня 2012 року, позивачем за період з 11 грудня 2012 року по 10 червня 2013 року нарахована відповідачу пеня у сумі 8456,85 грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, за розрахунком суду розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача виходячи з шестимісячного строку нарахування пені від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, становить суму у розмірі 4394,49 грн.

Тому, з урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 4062,36 грн., яка нарахована за межами шестимісячного строку.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання має сплатити позивачу три проценти річних у сумі 2453,42 грн.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21 лютого 2013 року передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Тобто, відшкодування витрат з оплати послуг адвоката на підставі статті 44 Господарського процесуального кодексу України можливе лише при наявності: по-перше, підтвердження статусу адвоката; по-друге, укладеної угоди між адвокатом або адвокатським об'єднанням; по-третє, оплати послуг саме адвоката або адвокатського об'єднання згідно вищезазначеного договору про надання послуг адвоката.

Так, позивачем по справі понесені судові витрати у вигляді оплати послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме договором про надання правової допомоги від 11 березня 2013 року, додатком № 2 до даного договору, актом виконаних робіт № 2 від 11 вересня 2013 року, квитанцією № 2 від 11 вересня 2013 року на суму 5000,00 грн., копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 499 від 02 грудня 2011 року.

Відповідно позивачем було витрачено суму 5000,00 грн., пов'язану з оплатою послуг адвоката за надання правової допомоги та ведення справи у суді.

Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, в тому числі витрати пов'язані зі сплатою судового збору та оплати послуг адвоката.

Керуючись статтями 4 2 , 4 3 , 22, 43, 49, 69, 82, 82 1 , 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мир-1» - Чернівецька область, Хотинський район, село Клішківці, вул. Й. Кліща, 74, код 35248977 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - Чернівецька область, Хотинський район, село Клішківці, код НОМЕР_4 - борг у сумі 113067,81 грн., три процента річних у сумі 2453,42 грн., пеню у сумі 4394,49 грн., судовий збір у сумі 2398,32 грн. та витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у сумі 4836,17 грн.

3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 4062,36 грн.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 01 листопада 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення підписане та оформлене відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України 06 листопада 2013 року.

Суддя О.С. Тинок