Рішення

від 04.11.2013 по справі 905/7070/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 04.11.2013                                                                                                      Справа № 905/7070/13                                Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Михайловій Ю.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекспорт», м. Бровари Київської області до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «АЛЬТАІР», м.  Донецьк про: стягнення суми боргу у розмірі 22000,00грн. За участю уповноважених представників: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився. СУТЬ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноекспорт», м. Бровари Київської області звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «АЛЬТАІР», м. Донецьк про стягнення суми боргу у розмірі 22000,00грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за рахунком-фактурою № 1 від 13.08.2013р. На підтвердження вказаних обставин позивач надав: платіжне доручення № 23 від 27.08.2013р.; рахунок-фактуру № 1 від 13.08.2013р.; лист-вимогу № 395 від 11.09.2013р.; фіскальний чек №6415 від 19.09.2013р.; лист-вимогу № 400 від 17.09.2013р.; правоустановчі документи. Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи: супровідний лист № 433 від 18.10.2013р.; акт звірки взаєморозрахунків від 18.10.2013р. з доказами його направлення на адресу відповідача; виписка банку від 27.08.2013р. Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву  та доказів слати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.10.2013р. серії АВ № 916692. Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи, адже з огляду на тривіальність розгляду справи подальше зволікання із вирішенням спору є несумісним із приписами ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. Наразі, відповідачеві було надано достатньою часу для доведення своєї позиції до відома суду,  а встановлення правової визначеності у розглядуваному спорі не може перебувати у залежності від бажання учасника справи здійснювати свої процесуальні права. Розглянувши матеріали справи, суд ВСТАНОВИВ: Як вбачається з матеріалів справи відповідач шляхом виставлення рахунку-фктури № 1 від 13.08.2013р. запропонував позивачу придбати пелети деревинні (8мм) у кількості 22 за ціною 833,33 шт., з доставкою на загальну суму 22000,00грн. (а.с. 6). Зазначений вище товар був оплачений позивачем відповідно до платіжного доручення № 23 від 27.08.2013р. у сумі 22000,00грн. (а.с. 5). Це підтверджується також випискою банку від 27.08.2013р. (а.с. 25). Позивач неодноразово звертався до відповідача з листом-вимогою про поставку товару № 395 від 11.09.2013р., № 400 від 17.09.2013р., яка була надіслана відповідачу, проте не була задоволена останнім. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).     Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає  вимоги позивача до відповідача  такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне: Як вбачається із матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи по суті, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача суми попередньої оплати за платіжним дорученням № 23 від 27.08.2013р. Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач направив на адресу позивача рахунок-фактуру №1 від 13.08.2013р., в якому визначено предмет поставки, кількість, ціна та загальна сума поставки. За правовою природою виставлений рахунок-фактура №1 від 13.08.2013р. –  є пропозицією укласти договір, яка в установлені строки не була відкликана оферантом. Також, позивач оплатив виставлений йому рахунок, тобто вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, що підтверджується випискою банку від 27.08.2013р. (а.с. 24). При цьому, в подальшому відповідач не скоїв дії, направлені на відкликання своєї пропозиції укласти договір, що кореспондується з приписами статті 641 Цивільного кодексу України. Таким чином, між сторонами відбулось укладення договору поставки у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України. Суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 3 глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-268 Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами. Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з поставки товару. Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо  продавець,  який  одержав  суму  попередньої  оплати товару,  не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати  передання  оплаченого   товару   або   повернення   суми попередньої оплати. З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 22000,00грн. Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 626, 638, 640, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекспорт», м. Бровари Київської області (ЄДРПОУ 24890524) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «АЛЬТАІР», м. Донецьк (ЄДРПОУ 38470600) про стягнення 22000,00грн. задовольнити у повному обсягу. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «АЛЬТАІР» (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 94, ЄДРПОУ 38470600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекспорт» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 290, ЄДРПОУ 24890524) 22000,00грн., судовий збір у розмірі 1720,50грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано. У судовому засіданні 04.11.2013р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст  рішення складено та підписано 06.11.2013р.                   Суддя                                                                                                           Я.О. Левшина                                                                                                                                                                                                                                                               Вх: 26284/13 надруковано   3 прим.: 1 -  ГСДО,           1 -  позивачу 1 – відповідачу