Постанова

від 04.11.2013 по справі 11/215-нм

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. Справа №11/215-НМ

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Бригинець Л.М. ,

судді Розізнана І.В.

при секретарі Головченко Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - Яшан О.Р. (довіреність №21/1-920 від 22.08.2012 року)

прокурор - Гіліс І.Р. (посвідчення №001248 від 20.08.2013 року)

відповідача - не з'явився

третіх осіб - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та Першого заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2013 року у справі №11/215-НМ

Позивач: Перший заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області (м.Житомир)

Відповідач: Державне підприємство Міністерство Оборони України "Укрвійськбуд" в особі "75 Управління начальника робіт" філії ДП МОУ "Укрвійськбуд" (м.Житомир)

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Управління капітального будівництва та інвестицій Міністерства внутрішніх справ України (м. Київ);

2. Відділ капітального будівництва УМВС України в Житомирській області (м.Житомир);

3. НАК "Нафтогаз" (м. Київ);

4. ЗАТ "Мегаполіс ХХІ" (м. Київ)

про зобов'язання вчинити певні дії

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області №11/215-НМ від 10.06.2013 року (суддя Давидюк В.К.) в задоволенні позовних вимог відмовлено та стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в доход Державного бюджету України - 9010,25 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що позивач не здійснював перерахування коштів відповідно до вартості будівництва, а тому відповідно до п. 3.4 угоди №41 він не набув права власності на квартири. Окрім того, враховуючи загальну позовну давність тривалістю у три роки, прокурор та позивач мали право звернутись до суду з даним позовом до 07.12.2008 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Житомирської області та Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області (м.Житомир) оскаржили його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі прокурор та позивач просять суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянти посилаються на те, що УМВС внесло передбачену договором долю, а саме замовнику було поставлено в рахунок оплати будівельні матеріали. Окрім того, Перший заступник прокурора Житомирської області посилається на те, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли прокуратурі стало відомо про порушення прав позивача та про наявність підстав для його представництва в суді.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду №11/215-НМ від 08.07.2013 року прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження апеляційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та Першого заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2013 року у справі №11/215-НМ.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду №11/215-НМ від 08.07.2013 року, від 14.08.2013 року, від 20.08.2013 року, від 16.10.2013 року розгляд апеляційних скарг відкладався.

"75 Управління начальника робіт" філії ДП МОУ "Укрвійськбуд" подано суду відзив на апеляційній скарги, в якому відповідач просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, неодноразово заслухала представників сторін, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та прийшла до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2001 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду №1/10 про дольову участь у фінансуванні будівництва 48 квартирного житлового будинку на 9 поверхів по вул.Київській, 54 у м.Житомирі, предметом якої було фінансування та будівництво житла для працівників УМВС України в Житомирській області (а.с.7-8, т.1).

В подальшому вказана угода була переукладена та 24.05.2001 року між сторонами укладено нову угоду №41 про дольову участь у фінансуванні будівництва 48 квартирного житлового будинку на 9 поверхів по вул.Київській, 54 у м.Житомирі (а.с.9-10).

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 зазначеної угоди, позивач (дольовик) вносить частку у розмірі 538,8 тис. грн. в будівництво 48 квартирного житлового будинку на 9 поверхів по вул.Київській, 54 у м.Житомирі, а відповідач (замовник) після завершення будівництва передає позивачу 9 квартир загальною площею 549,8 м 2 згідно адресного переліку квартир, що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.1 даної угоди сторони визначили, що відповідач (замовник) зобов'язується побудувати за рахунок коштів позивача (дольовика) 9 квартир та передати останньому на протязі 10 днів після затвердження в установленому порядку акту Державної комісії на введення в експлуатацію 9 квартир.

Позивач фінансує передбачене для нього будівництво за вартістю 1 м 2 загальної площі, яка на момент укладення угоди становить 980,00 грн. (п. 2.2 угоди).

Згідно з п. 2.4 угоди, термін введення в експлуатацію - 4 квартал 2001 року.

Позивач та прокурор в обґрунтування позову зазначають, що на виконання умов даної угоди позивачем було внесено передбачену угодою частку, а саме, замовнику було поставлено в рахунок оплати будівельні матеріали.

Зокрема, позивач вказує, що третя особа у справі - Відділ капітального будівництва УМВС України в Житомирській області, який відповідно до свого положення являється структурним підрозділом апарату УМВС в області, має статус юридичної особи і виконує функції замовника будівництва об'єктів житлово-комунального, військового, соціального та спеціального призначення, здійснює інвестиційний процес у галузі капітального будівництва, а також формує та реалізує на практиці із застосуванням сучасних економіко-ринкових відносин і програмно-технічних комплексів капітальне будівництво в системі органів внутрішніх справ, на виконання умов вказаної угоди 20.06.2001 року поставив відповідачеві скло на суму 277 132,90 грн., що на думку позивача, підтверджується накладною №42 від 20.06.2001 року, довіреністю ЯДГ №493909 від 20.06.2001 року, актом звірки взаємних розрахунків та актом КРУ в Житомирській області від 26.10.2004 року (а.с.34-41, т.1).

Крім того, позивач зазначає, що у відповідності до Указу Президента України від 01.07.1993 року №240 "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей" із змінами та доповненнями і постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 року №568 "Про методологію визначення цін і процедури зменшення податкових зобов'язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестується ними на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей і порядок використання коштів, що спрямовуються на будівництво такого житла, та здійснення бюджетного контролю за їх цільовим використанням" дочірня компанія "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" (інвестор) відповідно до акту приймання-передачі векселів від 27.06.2001 року (а.с.18, т.1) передала Управлінню капітального будівництва МВС України два векселі на загальну суму 3 000 000 грн..

В подальшому УКБ МВС України передав вказані два векселі закритому акціонерному товариству "Мегаполіс - XXI" (оператору) для деномінації.

Після проведення деномінації ЗАТ "Мегаполіс - XXI" повернув чотири векселі УКБ МВС, серед яких був вексель на суму 249 998,72 грн. №713223020080 (а.с.20, т.1).

У свою чергу, УКБ МВС відповідно до акту приймання-передачі векселів та акту вексельного платежу від 29.06.2001 року (а.с.21-22, т.1) передав зазначений простий вексель №713223020080 ВКБ УМВС України в Житомирській області на суму 249 998,72 грн..

Прокурор та позивач вказують, що даним актом згідно акту вексельного платежу від 29 червня 2001 року засвідчено що в рахунок виконання своїх зобов'язань, які випливають з угоди від 14.12.1999 року №19/674 (а.с.13-14, т.1), третя особа передала вексель за всіма характеристиками, як засіб платежу.

Одночасно, відповідно до акту приймання-передачі (до договору №29/2001 від 21.05.2001 року) від 29.06.2001 року ЗАТ "Мегаполіс XXI" передав, а відповідач прийняв у власність металопродукцію, яка знаходиться на складі ВАТ "Єнакіївський металургійний завод" на суму 249 988,72 грн..

Обґрунтовуючи свої вимоги вищевикладеними обставинами, позивач зазначає, що на виконання умов укладеної між сторонами угоди №41 УМВС України в Житомирській області було поставлено відповідачеві в рахунок оплати будівельні матеріали на загальну суму 527 088,72 грн. (скло та металопродукцію).

Разом з тим, відповідно до умов угоди від 24.05.2001 року №41 позивач вносить частку у розмірі 538 800,00 грн., та отримує 9 квартир загальною площею 549,8 м 2 .

Різниця в грошовому еквіваленті між умовами угоди та фактично виконанням угоди зі сторони УМВС складає 11 711,28 грн. (538 800,00 грн. - 527 088,72 грн.), різниця в метражах складає 11,95 м 2 .

Тому, на думку прокурора, позивач мав право відповідно до вкладеної частки у фінансуванні будівництва 48 квартирного житлового будинку по вул. Київській, 54 у м.Житомирі отримати 9 квартир загальною площею 537,85 м 2 (549,8 м 2 -11,95 м 2 ).

Прокурор та позивач вважають, що відповідач умови угоди належно не виконав, і після закінчення будівництва передав позивачеві лише 1 двокімнатну квартиру, загальною площею 60,92 м 2 .

На підставі вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача виконати умови угоди №41 від 24.05.2001 року в частині зобов'язання відповідача передати у власність позивача 8 квартир загальною площею 476,93 м 2 на загальну суму 450 512,28 грн., що знаходяться в м.Житомирі по вул.Київській, 54.

Рішенням господарського суду Житомирської області №11/215-НМ від 10.06.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

До такого ж висновку прийшла колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 3.1 угоди №41 від 24.05.2001 року сторони визначили, що позивач сплачує відповідачу на розрахунковий рахунок внески у розмірі, передбаченому п.1.2 угоди та графіком фінансування об'єкту після підписання даної угоди.

Остаточний розрахунок позивачем проводиться за фактичною вартістю будівництва, що склалася на момент здачі об'єкта в експлуатацію, але не вище середньорегіональної вартості 1 м 2 загальної площі житла, що встановлюється Держбудом щокварталу (п.3.3 угоди).

Згідно з п.3.4 даної угоди, перехід права власності на 9 квартир відбувається після остаточного надходження коштів від дольовика (позивача) на розрахунковий рахунок замовника (відповідача) за вартість будівництва, визначеною відповідно до п.3.3 угоди.

А тому, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що усі розрахунки за вказаною угодою позивач повинен був проводити виключно в грошовій формі.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Пунктом 6.1 угоди сторони передбачили, що при виникненні непередбачених умов, зміні потреб дольовика, ускладнення умов будівництва та ін. сторони мають право укладати додаткову угоду.

Відповідно до ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Прокурор та позивач зазначають, що УМВС України в Житомирській області розрахувалось з відповідачем шляхом поставки скла та металопродукції.

Разом з тим, жодних доказів укладення між сторонами додаткових угод щодо проведення розрахунків за угодою №41 від 24.05.2001 року у товарно-матеріальній формі сторонами не надано і таких угод сторони не укладали, про що не заперечували представник позивача та прокурор в засіданні суду.

Прокурором в позовній заяві також зазначено, що відповідно до акту приймання-передачі ЗАТ "Мегаполіс ХХІ" передав відповідачу металопродукцію, яка знаходиться на складі ВАТ "Єнакіївський металургійний завод" на суму 249 988,72 грн..

Однак, ЗАТ "Мегаполіс ХХІ" не є стороною у зобов'язанні по угоді №41 від 24.05.2001 року.

Статтею 528 ЦК України встановлено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Натомість, угодою №41 не передбачено можливості виконання зобов'язання позивача іншою особою.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не має відношення до вексельних розрахунків по угоді №41, оскільки не є стороною будь-яких угод з цього приводу.

Зокрема, в матеріалах справи знаходиться договір №10/1 від 07.05.1997 року (а.с.11-12, т.1), предметом якого є передача векселів як інвестицію для будівництва житла військовослужбовців та членам їх сімей в м.Києві, у житловому масиві Троєщина (2-й мікрорайон), б. №1,5, заг.площею 47 960 м 2 .

Пунктом 2.2 вказаного договору передбачено, що замовник (внутрішні війська Міністерства внутрішніх справи України) бере на себе зобов'язання доручити виконавцю (ЗАТ Загальноєвропейський дім") побудувати в межах виданих коштів і згідно з терміном їх надходження житло для військовослужбовців у м.Києві, використати як платіжний засіб вексель.

14.12.1999 року Управлінням капітального будівництва МВС України та інвестором НАК "Нафтогаз України" укладено додаткову угоду №19/674 від 14.12.1999 року, яка є додатком №1 до договору №10/1 від 07.05.1997 року, п.1.2. якої передбачено, що передача і освоєння інвестицій здійснюється у вигляді матеріальних цінностей, векселів, грошових коштів та інших активів, які передає Інвестор уповноваженій особі, що діє на підставі угоди та доручення НАК "Нафтогаз України" за погодженням з начальником Управління капітального будівництва МВС України.

Уповноважена особа (оператор) отримані матеріальні цінності та активи на основі відповідних специфікацій, переданих замовником, та актів приймання-передачі матеріальних активів, погоджених із замовником або за його розпорядженням генеральному підряднику, які використовуються виключно для будівництва або придбання житла для військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Позивач не надав суду угод відповідно до яких передача і освоєння інвестицій повинна була здійснюватися у вигляді матеріальних цінностей, векселів.

Головним контрольно-ревізійним управлянням в Житомирській області в ході ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності по виконанню інвестиційної програми по будівництву житла для осіб рядового і начальницького складу в ВКБ УМВС України в Житомирській області (акт ревізії від 26.10.2004 року №06-24/080) встановлено, що згідно вексельного платежу від 29.06.2001 року, який підписано Управлінням капітального будівництва МВС України та Відділом капітального будівництва УМВС України в Житомирській області, цим актом засвідчено, що в рахунок виконання своїх зобов'язань, які випливають з угоди від 14.12.1999 року №19/674, передав вексель за всіма характеристиками як засіб платежу (а.с. 40 том 1).

А тому, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вексель на який посилається прокурор та позивач вважається погашеним в рахунок виконання вимог договору від 07.05.1997 року та додаткової угоди 14.12.1999 року, у яких позивач не є стороною.

Враховуючи вищевказане, позивач відповідно до договору №41 від 24.05.2001 року зобов'язаний був усі розрахунки проводити виключно в грошовій формі.

Однак позивач не здійснював перерахування коштів відповідно до вартості будівництва, а тому відповідно до п.3.4 угоди №41 він не набув права власності на квартири.

А відтак, прокурором та позивачем не доведено факту належного виконання позивачем своїх зобов'язань по угоді №41 від 24.05.2001 року щодо фінансування будівництва на суму 538,8 тис. грн..

Також, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з правильністю застосування господарським судом першої інстанції строків позовної давності з огляду на таке.

26.04.2013 року відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с.100-101, т.3).

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Однак, сторонами не надано доказів в підтвердження збільшення позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Вимогами ч.1 ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор у письмових поясненням від 16.05.2013 року (а.с.108, т.3) зазначає, що про порушення прав позивача та про наявність підстав для його представництва в суді стало відомо 09.09.2009 року зі звернення заступника начальника УМВС України в Житомирській області (а.с. 71, т.2), та за результатами розгляду якого було заявлено даний позов.

Разом з тим, з вказаними доводами прокурора не можна погодитись з наступних підстав.

Пунктом 2.1 угоди сторони визначили, що відповідач (замовник) зобов'язується побудувати за рахунок коштів позивача (дольовика) 9 квартир та передати останньому на протязі 10 днів після затвердження в установленому порядку акту Державної комісії на введення в експлуатацію 9 квартир.

З акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (житловий будинок на 48 квартир №54 по вул.Київській у м.Житомирі) вбачається, що його затверджено 20.10.2005 року (а.с. 49-52, т.1).

07.12.2005 року позивач звертався до Житомирського обласного бюро по технічній інвентаризації з приводу оформлення права власності на спірні квартири (а.с. 61 том 2), тобто позивач знав, що житловий будинок на 48 квартир по вул.Київській, 54 було введено в експлуатацію.

Відповідно до п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Як встановлено судом, позивач з 07.12.2005 року знав, що житловий будинок на 48 квартир по вул.Київській, 54 було введено в експлуатацію, а тому саме з вказаної дати розпочинається перебіг позовної давності як для позивача так і для прокурора.

Враховуючи загальну позовну давність тривалістю у три роки, прокурор та позивач мали право звернутись до суду з даним позовом до 07.12.2008 року.

Разом з тим, прокурор звернувся з позовом до суду 30.10.2009 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції діловодної служби господарського суду Житомирської області.

Згідно вимоги ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судова колегія вважає, що посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржники, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довели тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні покладаються на позивача на підставі ст.49 ГПК України.

Відповідно до п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

За таких обставин, з позивача, визначеного прокурором підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1% від ціни позову за кожну апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2013 року у справі №11/215-НМ - залишити без змін, а апеляційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та Першого заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2013 року у справі №11/215-НМ - залишити без задоволення.

2. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, 10008, м. Житомир, Старий Бульвар, 5/37, код ЄДРПОУ 23316314 - в дохід Державного бюджету України - 9010,25 грн. судового збору за подання апеляційних скарг.

3. Видачу наказу доручити господарському суду Житомирської області

4. Справу №11/215-НМ повернути до господарського суду Житомирської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Бригинець Л.М.

Суддя Розізнана І.В.