Рішення

від 05.11.2013 по справі 910/17396/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17396/13 05.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-Пром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСФУД"

про стягнення 14 691,09 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Дзюба І.С. за довіреністю б/н від 19.08.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекс-Пром" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСФУД" (далі - відповідач) про стягнення 14 691,09 грн., в тому числі: 13 800,00 грн. основного боргу та 891,09 грн. пені. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/17396/13, розгляд справи призначено на 09.10.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2013 р. в порядку приписів ст. 89 ГПК України в ухвалі господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/17396/13 від 09.09.2013 р. виправлено описку допущену в ціні позову.

Представник позивача в судовому засіданні 09.10.2013 р. позов підтримав в повному обсязі, 04.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва та в судовому засіданні подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 09.10.2013 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/17396/13 від 09.09.2013 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 05.11.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 05.11.2013 р. позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 05.11.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір постачання продукції № 48, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю вироби з гофрокартону (далі - продукція), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору, найменування продукції, її кількість за одиницю і по позиціях та загальна вартість продукції, вказується в рахунках-фактурах чи накладних, які постачальник надає покупцю.

Відповідно до п. 2.4. Договору, оплата за поставлену продукцію, проводиться банківським переказом покупця на розрахункових рахунок постачальника на підставі рахунка-фактури у розмірі 50 відсотків його вартості та 50 відсотків після отримання партії продукції. Під партією продукції розуміється обсяг, що поставляється в один день.

Згідно з п. 3.3. Договору, датою поставки продукції покупцеві постачальником є дата підписання сторонами або уповноваженими представниками сторін товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п. 10.1. Договору, він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим Договором. У разі, якщо жодна із сторін не заявить письмово за 20 днів про припинення дії Договору, він вважається пролонгованим (продовженим) на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Так, на виконання умов Договору, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 15 від 03.11.2012 р. на суму 17 821,87 грн.

При цьому, позивач поставив відповідачу товар на суму 17 821,87 грн. на підставі видаткової накладної № 15 від 03.11.2012 р.

Слід зазначити, що наведена вище видаткова накладна не містить посилань на Договір постачання продукції № 48 від 24.10.2012 р., однак судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, не заперечує проти факту поставки товару саме на виконання умов Договору та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Крім того, з метою встановлення підстави відповідних господарських операцій судом досліджено зміст податкової накладної, яку складено позивачем відносно поставки продукції: та встановлено, що в графі "Вид цивільно-правового договору" вказано: Договір постачання продукції від 25.10.2012 р. № 48.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Відповідачем було отримано вказаний товар через свого представника - Федченко Людмилу Анатоліївну, повноваження якої підтверджені Довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 03.11.2012 р.

Як зазначає позивач та не спростовано і не заперечується відповідачем, останній за отриманий товар розрахувався лише частково, сплативши 4 021,87 грн., а саме: 1 500,00 грн. - 22.01.2013 р., 2 000,00 грн. - 25.02.2013 р., 321,87 грн. - 20.03.2013 р., 200,00 грн. - 22.03.2013 р., що підтверджується, наявними в матеріалах справи, банківськими виписками по особовому рахунку позивача, кожна з яких містить посилання на Договір № 48 від 25.10.2012 р.

Зважаючи на те, що в подальшому відповідач так і не провів остаточний розрахунок з позивачем, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з п. 2.4. Договору, оплата за поставлену продукцію, проводиться банківським переказом покупця на розрахункових рахунок постачальника на підставі рахунка-фактури у розмірі 50 відсотків його вартості та 50 відсотків після отримання партії продукції. Під партією продукції розуміється обсяг, що поставляється в один день.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг в сумі 13 800,00 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 891,09 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної вартості замовленого товару.

Позивачем нараховано відповідачу 1 724,40 грн. пені за обраний ним період, при цьому, враховано умови п. 6.2. Договору, в зв'язку з чим, заявлено до стягнення 5 % від загальної вартості замовленого товару (17 821,87 грн. * 5%), зокрема 891,09 грн., розрахунок якої є правильним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСФУД» (02139, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Курнатовського, будинок 28, квартира 23, код ЄДРПОУ 36688117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс-Пром» (04211, м. Київ, Оболонський район, вул. Лайоша Гавро, будинок 5-А, квартира 235, код ЄДРПОУ 22855133) 13 800 (тринадцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 891 (вісімсот дев'яносто одну) грн. 09 коп. пені та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака