Рішення

від 30.10.2013 по справі 910/17766/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17766/13 30.10.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК»

до Асоціації виробників паркету України

про стягнення заборгованості в розмірі 860 067,94 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" (далі - позивач) до Асоціації виробників паркету України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 860 067,94 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/17766/13, розгляд справи призначено на 16.10.2013 р.

16.10.2013 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва Бойка Р.В. від 16.10.2013 р., приймаючи до уваги те, що суддя Нечай О.В. знаходиться у відрядженні, справу № 910/17766/13 передано для розгляду судді Гавриловській І.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2013 р. справу № 910/17766/13 було прийнято суддею Гавриловською І.О. до свого провадження, розгляд справи призначено на 30.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 30.10.2013 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відрядження, справу № 910/17766/13 передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2013 р. справу № 910/17766/13 було прийнято суддею Нечаєм О.В. до свого провадження.

У судове засідання 30.10.2013 р. представники сторін не з'явилися.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» (далі - кредитодавець, позивач) та Асоціацією виробників паркету України (далі - позичальник, відповідач) було укладено Кредитний договір № 110/11-КЛ (далі - Кредитний договір), відповідно до якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим Договором та Додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору (п. 1.1. Кредитного договору).

Пунктом 7.4.1. Кредитного договору передбачено, що у разі недосягнення сторонами згоди усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору (правочину) або у зв'язку з ним, або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають остаточному вирішенню виключно у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Захисту справ споживачів фінансових послуг».

Як вбачається з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" від 10 січня 2008 року (у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) встановлено, що згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 р. у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) встановлено, що третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). З аналізу положень Закону випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до статті 7 Закону третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору. Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Третейське застереження, викладене у п. 7.4.1. Кредитного договору, не може обмежувати позивача у зверненні з відповідним позовом до господарського суду, оскільки господарський суд відноситься до системи державних судів, рішення яких є обов'язковим на всій території держави України.

Так як право на захист своїх законних прав та інтересів Конституцією України, як Основним законом держави, не обмежено, позивач, навіть, у випадку наявності третейського застереження у Кредитному договорі, має право на звернення з позовом до суду загальної юрисдикції.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України від 09.01.2013 р. № 4 відкликано ліцензію та розпочато ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.01.2013 р. № 3 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» призначено Куреного О.В.

У відповідності до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Таким чином, на момент звернення позивача до господарського суду міста Києва з вищезазначеним позовом позивач діяв не як самостійна юридична особа, а безпосередньо як організація в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 4 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» даний спір не може бути переданий на вирішення третейського суду.

Враховуючи вищенаведене, даний спір підлягає розгляду в господарському суді м. Києва.

Відповідно до п. 1.1.1. Кредитного договору кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в сумі 800 000,00 грн. Максимальний ліміт кредитування впродовж дії цього Договору залишається без зміни або зменшується згідно з графіком.

Згідно з п. 1.1.2. Кредитного договору термін остаточного повернення кредиту 13.06.2013 р. включно.

Пунктом 1.1.3. Кредитного договору встановлена процентна ставка за користування кредитом в розмірі 19 % річних.

Позивач у позовній заяві стверджує, що свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредитні кошти в сумі, встановленій Кредитним договором, в свою чергу, відповідач порушив вищезазначені положення Кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до п. 4.4. Кредитного договору сторони погодились, що кредитодавець має право у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, визначених цим Кредитним договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, інших належних платежів згідно з цим Договором, а позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, що вказані кредитодавцем у письмовій вимозі.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача вбачається, що позивач, як кредитодавець свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит у належному розмірі.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додані позивачем до позовної заяви банківські виписки по особовому рахунку відповідача є первинними документами, а відповідно і належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, тому приймаються до уваги судом.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 800 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Позивач зазначає, що у відповідача крім заборгованості по поверненню кредитних коштів також існує прострочена заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в наступних розмірах:

- 7 641,86 грн. - несплачені відсотки за період з 13.06.2013 р. по 30.06.2013 р.;

- 26 321,97 грн. - несплачені відсотки за період з 01.07.2011 р. по 31.08.2011 р.

Позивачем були долучені до матеріалів справи виписки по особовому рахунку відповідача, якими підтверджується заборгованість відповідача по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у вищезазначених розмірах.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в загальному розмірі 33 963,83 грн. підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочену заборгованість по поверненню кредиту в розмірі 26 104,11 грн. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим Кредитним договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3. цього Договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем.

Судом здійснено перерахунок заявленого позивачем розміру пені та встановлено, що зазначений показник розраховано вірно.

З огляду на вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 26 104,11 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором в розмірі 833 963,83 грн. та пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 26 104,11 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача (оскільки відповідач не звільнений від сплати судового збору) в дохід бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Асоціації виробників паркету України (03040, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, будинок 88; ідентифікаційний код: 31303887) на користь Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, будинок 10/5, літера А; ідентифікаційний код: 34817907) заборгованість по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом в розмірі 833 963 (вісімсот тридцять три тисячі дев'ятсот шістдесят три) грн. 83 коп., а також пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 26 104 (двадцять шість тисяч сто чотири) грн. 11 коп.

3. Стягнути з Асоціації виробників паркету України (03040, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, будинок 88; ідентифікаційний код: 31303887) в дохід бюджету судовий збір в розмірі 17 201 (сімнадцять тисяч двісті одна) грн. 36 коп.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя О.В. Нечай