Ухвала

від 25.09.2013 по справі 820/4757/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р.Справа № 820/4757/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Губарь А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2013р. по справі № 820/4757/13-а

за позовом Виробничо-комерційного підприємства "Форпост" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2013р. позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0001122220 та № 0001112220 від 29.04.2013 року.

В апеляційній скарзі відповідач, Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, в порушення норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 500374, виробничо-комерційне підприємство "Форпост" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ідентифікаційний код юридичної особи 24278734, зареєстровано як суб'єкт господарювання 21.07.1997 року.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 29285588, виробничо-комерційне підприємство "Форпост" у формі товариства з обмеженою відповідальністю зареєстровано як платник податку на додану вартість 09.03.2004 року.

Фахівцями державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова проведена документальна позапланова виїзна перевірка ВКП "Форпост" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Інтако" за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року.

Результати перевірки оформлені актом № 1493/2220/24278734 від 16.04.2013 року, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток за 3 квартал 2012 року на загальну суму 1678 грн.; пунктів 198.4, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість за липень 2012 року на загальну суму 1598 грн.

На підставі висновку акту перевірки № 1493/2220/24278734 від 16.04.2013 року, податковим органом винесені податкове повідомлення-рішення № 0001112220 від 29.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 2397 грн., з яких: основний платіж - 1598 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 799 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001122220 від 29.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 2517 грн., з яких: основний платіж - 1678 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 839 грн.

Висновок про порушення позивачем норм Податкового кодексу України ґрунтується на судженні, що правочини, вчинені позивачем з ТОВ "Інтако" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Зазначений висновок зроблений відповідачем у зв'язку з отриманням від Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС акту від 25.10.2012 року № 504/22-417/36371642 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтако" щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень, серпень 2012 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за якість здійснення господарської діяльності своїми контрагентами з іншими суб'єктами господарської діяльності. Позивачем доведено реальне вчинення господарських операцій з його контрагентом, оскільки ними виконані умови укладених договорів, що підтверджується документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ ВКП "Форпост" (Покупець) та ТОВ "Інтако" (Продавець) укладено договір куплі-продажу № Б/Н від 01.03.2012 року, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність товар, у відповідності з заказом на поставку товару, Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах вказаного договору.

Факт виконання умов договору про надання послуг підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: податковими накладними № 100 від 10.07.2012 року, № 213 від 20.07.2012 року; видатковими накладними № 1007-2 від 10.07.2012 року, 2007-4 від 20.07.2012 року; прибутковими накладними № ПН-003485 від 10.07.2012 року, № ПН-003487 від 20.07.2012 року.

Транспортування товарно-матеріальних цінностей відбувалося автотранспортом ВКП "Форпост", що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями подорожних листів та виписками з журналу реєстрації довіреностей.

Крім того, факт виконання договору підтверджується звітами повторної перевірки електронних компонентів згідно договору № 09/02/12 від 10.02.2012 року. (а.с. 117-154).

Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується виписками з банку за особовим рахунком ВКП "Форпост" за 10.07.2012 року та 19.07.2012 року.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до підпункту 201.6 вказаної статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 Податкового Кодексу України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 вищевказаного кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, договірні правовідносини між ВКП "Форпост" та ТОВ "Інтако" оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагентом чи відносно його посадових осіб відповідач під час судового розгляду не навів.

Твердження відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на факті отримання податкової інформації по контрагенту позивача, а саме: акту від 25.10.2012 року № 504/22-417/36371642 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтако" щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень, серпень 2012 року.

Позивач не може і не повинен нести відповідальність за якість здійснення господарської діяльності своїми контрагентами з іншими суб'єктами господарської діяльності.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням статті 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки дійшов помилкового висновку про те, що господарські відносини позивача з ТОВ "Інтако" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальне вчинення господарських операцій з його контрагентом, оскільки ними виконані умови укладених договорів, що підтверджується документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2013р. по справі № 820/4757/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О. Судді (підпис) (підпис) Бондар В.О. Донець Л.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 01.10.2013 р.