Рішення

від 09.04.2009 по справі 6/52

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/52

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.09                                                                                 Справа № 6/52

За позовом

Приватного підприємства “Хіммет Плюс”, м. Горлівка Донецької області

до Товариства  з обмеженою відповідальністю “Хімвуглепостачання”, м. Алчевськ Луганської області

про стягнення 32 799 грн. 40 коп.

          Суддя Василенко Т.А.,  

за участю представників сторін:

від позивача - Бєломєстнов А.Ю., дов.б/н від 20.01.09;

від відповідача -Парчевський В.Ю., дов. № 47 від 18.02.09;

В судовому засіданні 06.04.09 оголошено перерву до 09.094.09

Обставини  справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача  32 799 грн. 40 коп., в тому числі: борг у сумі 25 319 грн. 54 коп., пеня у сумі  3 691 грн. 74 коп., інфляційні нарахування у сумі 3 321 грн. 54 коп. та 3% річних у сумі 466 грн. 58 коп.

          Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву № 01/09-гс від 03.04.09, за яким останній визнає позовні вимоги частково в сумі боргу  та зазначає, що частково борг був сплачений в сумі 10 000 грн. 00 коп. окрім цього відповідач вказує на те, що не мав змоги виконати зобов'язання перед позивачем через кризові явища в України.

Позивач надав до суду заперечення на відзив відповідача та зазначає.

Також, позивачем  була надана заява про зменшення позовних, яка прийнята до розгляду відповідно до ст. 22 ГПК України, за якою останній просить стягнути з відповідача борг в сумі 15 319 грн. 54 коп., пеню в сумі 4 684 грн. 41 коп., інфляційні в сумі 4 127 грн. 58 коп., 3% річних в сумі 590 грн. 31 коп. З огляду на викладене позовними вимогами слід вважати наведені вище вимоги, викладені у заяві про зменшення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши доводи представників  сторін, суд

                       в с т а н о в и в:

          16.10.08 між ПП «Хіммет плюс»(позивач по справі) та ТОВ «Хімвуглепоставка»завод»(відповідач по справі) був укладений договір № 16/10, за умовами якого позивач -  «Постачальник»- зобов'язується поставити та передати у власність, а  відповідач прийняти та оплатити відповідну продукцію, кількість, ціна та технічні умови якої викладені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на умовах зазначених в ньому.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу певний товар на загальну суму 105 319 грн. 54 коп., який останній в повній мірі не оплатив, у зв'язку з чим позивач  звернулося до суду із даним позовом, за яким просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 15 319 грн. 54 коп. Окрім цього, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні нарахування у сумі 4 127 грн. 58 коп. і 3% річних у сумі 590 грн. 31 коп., а також, на підставі п. 6.3 договору –пеню в сумі 4 684 грн. 41 коп.

Відповідач позовні вимоги визнав частково.

Оцінивши матеріали справи та доводи позивача,  суд, прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, між сторонами у справі укладено договір № 16/10 від 16.10.08 з додатками до нього, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу відповідну продукцію.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили що, позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача, а останній - прийняти і оплатити бензол сирий на умовах договору та специфікацій до нього.

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що відповідач здійснює авансову оплату за товар у розмірі 100% його вартості.  

В той же час, пунктом 4.16 договору сторони узгодили, що кінцеві розрахунки за фактично поставлений товар здійснюються відповідачем на протязі 3 банківських днів після дати поставки продукції.

Із матеріалів справи, в тому числі: видаткової накладної № 000000289 від 16.10.08, довіреності на ім'я Гуришкіна О.Г. (арк. справи 13, 28,29), а також розрахунку позивача вбачається, що ним, на виконання умов договору, поставлено товар відповідачу на  загальну суму  105 319 грн. 54 коп., який останній оплатив частково у сумі 80 000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим, залишилась заборгованість на  суму 25 319 грн. 54 коп.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення позивачем до суду за відповідачем рахувалась заборгованість на вказану суму. В той же час, після подачі позову, відповідач частково сплатив заборгованість в сумі 100 000 коп., що  підтверджується платіжними дорученнями №№ 131 від 26.03.09 і 134 від 27.03.09

Відповідач вказані обставини не спростував та підтвердив, що має перед позивачем  заборгованість по вказаному договору в сумі 15 319 грн. 54 коп.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі  15 319 грн. 54 коп. є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи, їх слід задовольнити. Щодо стягнення з відповідача за період з 16.10.08 по  05.04.09  інфляційних в сумі 4 127 грн. 58 коп. та 3% річних за період з 01.11. по 29.12.08 в сумі 590 грн. 31 коп. слід визначити наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

  При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Матеріалами справи підтверджено та визнано відповідачем, що останнім було припущено прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару в сумі  25 319 грн. 54 коп., у зв'язку з чим нарахування з боку позивача інфляційних та 3% річних є обґрунтованими. Але вказані нарахування слід робити з 22.10.08, у зв'язку з чим 3% річних за вказаний період  складає 535 грн. 57 коп. У зв'язку чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних слід задовольнити в сумі  4 127 грн. 58 коп., а 3% річних в сумі 535 грн. 57 коп. (згідно доданого розрахунку)

Щодо стягнення з відповідача пені за період  з 16.10.08 по 05.04.09 в сумі 4 681 грн. 41 коп. слід визначити наступне.

Пунктом 6.3 договору сторони узгодили, що у випадку не оплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня.

Як було наведено вище відповідачем був припущений факт порушення зобов'язань щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим позивач, з урахуванням положень договору та діючого законодавства має право вимагати сплати штрафних санкцій.

В силу ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.  

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлюється загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора. Проте, частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Тобто, нарахування пені з боку позивача є обґрунтованим, але розрахунок пені повинен бити здійснений з 22.01.08 по 05.04.09 і сума пені складає 4 285 грн. 03 коп. (згідно доданого розрахунку). У зв'язку з викладеним позовні вимоги в частині стягнення пені слід задовольнити частково в сумі 4 285 грн. 03 коп., в решті відмовити.

Разом з цим, доводи відповідача щодо виникнення обставин, що перешкоджали виконанню зобов'язань перед позивачем, а саме кризисних явищ в Україні слід вказати на таке.

Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Положення  цієї статті застосовуються до боржника, у разі порушення ним грошового зобов'язання, в незалежності від наявності вини у його діях.

Крім того, відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність у відповідача необхідних  коштів в силу ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважається обставиною, що звільняє правопорушника від відповідальності.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача відхиляються як необґрунтовані.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача борг  у сумі 15 319 грн. 54 коп., інфляційні в сумі 4 127 грн.58 коп., 3% річних в сумі 535 грн. 57 коп., пеню в сумі 4 285 грн. 03 коп.

Відповідно до ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

В той же час, відповідно до декрету КМУ «Про державне мито», позивачу слід повернути з Державного бюджету України зайво сплачене за платіжним дорученням №42 від 26.01.09 державне мито в сумі 22 грн. 01 коп.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 22,44,49,82,84,85 ГПК України, суд

                                                            В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвуглепостачання», м. Алчевськ Луганської області, вул. Московська, б.4, кв.3, код 30755727, на користь:

- Приватного підприємства «Хіммет плюс», м. Горлівка Донецької області, пр. Перемоги, 104 кв.38, код 34032040, борг  у сумі 15 319 грн. 54 коп., інфляційні в сумі 4 127 грн.58 коп., 3% річних в сумі 535 грн. 57 коп., пеню в сумі 4 285 грн. 03 коп. , витрати по сплаті державного мита в сумі  242 грн. 67 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  87 грн. 30 коп., видати наказ позивачу.

Повернути «Приватному підприємству «Хіммет плюс»з Державного бюджету України зайво сплачене за платіжним дорученням №42 від 26.01.09 державне мито в сумі 22 грн. 01 коп. Підставою для повернення державного мита є дане рішення, скріплене печаткою господарського суду Луганської області.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання -  10.04.2009.

Суддя                                                                                               Т.А.Василенко

             Помічник судді                                                                                            Т.В.Шкуть