Ухвала

від 24.10.2013 по справі 2а-1175/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/3702/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач), суддівПасічник С.С., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

з участю позивача та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України - правонаступника Державної податкової служби України та Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - правонаступника Державної податкової служби в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства доходів і зборів України - правонаступника Державної податкової служби України, Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - правонаступника Державної податкової служби в Івано-Франківській області, начальника Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області Рахміля Віктора Григоровича про визнання незаконними наказів, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 березня 2012 року її звільнено з посади заступника голови ДПС в Івано-Франківській області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ДПА в Івано-Франківській області. Вказує, що перед звільненням їй не запропонували вакантні посади за її спеціальністю та кваліфікацією. Крім того, відповідно до статті 42 КЗпП України мала переважне право на призначення на посаду заступника голови ДПС в Івано-Франківській області. Вважаючи своє звільнення незаконним, просила суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази голови ДПС України від 24 лютого 2012 року № 494-0 «Про звільнення ОСОБА_4», від 26 березня 2012 року № 719-0 «Про внесення змін до наказу ДПС України від 24 лютого 2012 року № 494-0». Визнано протиправним та скасовано наказ голови ДПС в Івано-Франківській області від 26 березня 2012 року № 111-0 «Про оголошення наказів ДПС України». Зобов'язано голову ДПС в Івано-Франківській області оформити та подати на розгляд голови ДПС України документи щодо призначення ОСОБА_4 на посаду заступника голови ДПС в Івано-Франківській області для прийняття ним відповідного рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах ДПС України та ДПС в Івано-Франківській області порушують питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначають, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема неправильно застосовано статтю 42 КЗпП України, яка фактично регламентує право залишитись роботі, а не право залишитись на посаді. Вказують, що суди не дали належної оцінки доводам ДПС в Івано-Франківській області щодо відмови позивача від усіх запропонованих їй посад перед звільненням в межах її спеціалізації та раніше очолювального напрямку роботи. Крім того, судові рішення містять лише формальні посилання на наявність переваг у позивача перед іншими особами, проте не наведено конкретних мотивів щодо переваг ОСОБА_4 у співставленні з іншими кандидатами.

В запереченнях на касаційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що ухвалені судами рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії ДПС в Івано-Франківській області неправомірні, оскільки відповідач належним чином не направив матеріали щодо призначення позивача на посаду заступника голови ДПС в Івано-Франківській області на розгляд до ДПС України, в наслідок чого питання щодо призначення ОСОБА_4 на посаду заступника голови ДПС в Івано-Франківській області не було розглянуто головою ДПС України. Суди вважали, що позивач мала переважне право залишення на посаді заступника голови ДПІ Івано-Франківської області порівняно з іншими кандидатами на посаду заступника голови ДПС в Івано-Франківській області, зокрема ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Проте, з такими висновками погодитись неможливо з таких підстав.

Судами встановлено, що з 01 серпня 1988 року ОСОБА_4 проходила публічну службу в державних податкових органах на різних посадах. Наказом ДПА України від 07 вересня 1998 року № 754-о позивача призначено на посаду заступника голови - начальника управління прямих і непрямих податків з юридичних осіб ДПА в Івано-Франківській області.

У зв'язку з проведенням реорганізації та скорочення штатної чисельності ДПА в Івано-Франківській області, наказом ДПС України від 24 лютого 2012 року № 494-о ОСОБА_4 звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, з виплатою середньомісячної заробітної плати.

Враховуючи, що на день звільнення позивач перебувала на лікуванні, наказом ДПС України від 26 березня 2012 року № 719-о внесено зміни до наказу ДПС України від 24 лютого 2012 року № 494-о «Про звільнення ОСОБА_4» у частині дати звільнення - з « 24 лютого на 26 березня 2012 року».

Наказом ДПС в Івано-Франківській області від 26 березня 2012 року № 111-о «Про оголошення наказів ДПС України» вказані накази про звільнення доведено до відома позивача.

Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частиною першою статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба особи може бути припинена, як з підстав визначених цим законом, так і за загальними підставами, визначеними Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому суди при вирішенні такого спору мають дати оцінку будь-яким допустимим нормами КАС України доказам, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Такими доказами можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Вирішуючи спір, суди перевіряють дотримання законодавства про порядок звільнення, у даному випадку чи вирішувалось питання щодо переважного права позивача на зайняття посади заступника голови ДПС в Івано-Франківській області. Проте висновки судів про переважне право ОСОБА_4 залишитись на посаді заступника голови ДПІ Івано-Франківської області порівняно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 необґрунтовані.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції не містять обґрунтування які переваги мала позивач у порівнянні з іншими кандидатами на посаду заступника голови ДПС в Івано-Франківській області, не дана оцінка і доводам відповідача про те, що подання на заняття цієї посади направлені голові ДПС України з урахуванням порівняльного аналізу кандидатур на вказану посаду.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

Підставою для скасування судового рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 227 КАС України).

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України - правонаступника Державної податкової служби України та Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - правонаступника Державної податкової служби в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді С.С. Пасічник Ю.К. Черпак