Рішення

від 05.11.2013 по справі 5015/5344/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2013 р. Справа № 5015/5344/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Ділай М.М.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Прокурора Сколівського району в інтересах держави в особі позивача: Коростівської сільської ради, Сколівський район, с. Коростів,

до відповідача : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, Львівська область, м. Жовква,

за участю: Прокуратури міста Львова, м. Львів,

про стягнення 7 815 грн. 39 коп.

Від прокурора: Леонтьєва Н. Т. (посвідчення від 24.09.2012 року №005508);

Від позивача: Жалівців І.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалах справи).

Прокурору та представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представники сторін не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора Сколівського району в інтересах держави в особі позивача - Коростівської сільської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за участю Прокуратури міста Львова про стягнення 7 815 грн. 39 коп.

Вищий господарський суд України Постановою від 15.08.2013 року касаційну скаргу прокурора Львівської області задоволив частково, Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013 року та рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2013 року у справі №5015/5344/12 скасував, а вказану справу направив на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 року прийнято справу до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.09.2013 року, про що прокурор та сторони були належним чином повідомлені під розписку: прокурор - 13.09.2013 року рекомендованою поштою №82600 0072804 8 та рекомендованою поштою №79005 0740970 5, позивач - 13.09.2013 року рекомендованою поштою №82667 0006808 0, відповідач - 13.09.2013 року рекомендованою поштою №80300 0336513 7 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи 24.09.2013 року відкладено на 10.10.2013 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Судове засідання 10.10.2013 року відкладено на 05.11.2013 року.

Прокурор в судове засідання 05.11.2013 року з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та поясненні по справі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив на позовну заяву (вх. №46656/13), у якому просить суд відмовити прокурору в інтересах держави в особі позивача в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування спливу строку позовної давності.

Спір розглядається у відповідності до поданої прокурором 24.09.2013 року за вх. №39151/13 заяви про зменшення позовних вимог,

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Коростівська сільська рада Сколівського району Львівської області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 04370461, знаходиться за адресою: 82630, Львівська область, Сколівський район, с. Коростів, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії від 05.12.2012 року №15294543 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, їй присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії від 05.12.2012 року №15294445 (докази в матеріалах справи).

12.08.2011 року між Коростівською сільською радою Сколівського району Львівської області (надалі - позивач, продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язувався передати за плату, а відповідач прийняти і оплатити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, надану для обслуговування риб дільниці і ставів площею 4,300 га без зміни її цільового призначення, кадастровий №4624583300:01:010:0032 (надалі - земельна ділянка).

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками юридичних осіб - сторін договору, посвідчено приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором купівлі-продажу відповідно до статті 655 ЦК України.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.08.2011 року станом на час розгляду справи в суді прокурором та сторонами не заявлено та не подано.

Розділом 2 договору встановлено ціну продажу земельної ділянки, строки і порядок оплати, розділом 3 - обов'язки сторін.

Так, згідно пункту 2.1. договору ціна продажу земельної ділянки за договором становить 688 000 грн. 00 коп.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що загальну суму від продажу земельної ділянки площею 4,3000 га направити на розрахунковий рахунок Коростівської сільської ради в трьохмісячний термін з дня укладення цього договору згідно з рішенням Коростівської сільської ради від 15.07.2011 року №153.

Пунктом 3.1.1. договору встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість земельної ділянки в строки та розмірах, що передбачені розділом 2 договору.

Розділом 4 договору встановлено відповідальність сторін.

Так, пунктом 4.1. договору встановлено, що у випадку невиконання покупцем умов цього договору продавець має право виконання покупцем своїх обов'язків належним чином, а також відшкодування завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, або має право розірвати цей договір у встановленому порядку і вимагати відшкодування збитків, спричинених його розірванням.

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що у разі порушення терміну оплати за земельну ділянку, передбачену розділом 2 договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,5 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочки, але не більше 100 відсотків від платежу.

Пунктами 8.1. та 8.2. договору встановлено, що всі спори, які виникають при виконанні умов договору або у зв'язку з тлумаченням його положень, вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторонами протягом місяця не досягнуто домовленості, то спір передається на розгляд судових органів в порядку, встановленому чинним законодавством України. У цьому випадку судові витрати несе сторона, що не виконала умови договору.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, передав, а відповідач прийняв земельну ділянку площею 4,300 га за адресою: АДРЕСА_2, надану для обслуговування риб дільниці і ставів.

Відповідач своїх зобов'язань з оплати купленої земельної ділянки належним чином не виконав, 18.11.2011 року сплатив 100 000 грн. 00 коп., 01.12.2011 року - 100 000 грн. 00 коп., 16.12.2011 року - 488 000 грн. 00 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи Виписками УДКСУ у Сколівському районі Львівської області з розрахункового рахунку позивача від 18.11.2011, від 01.12.2011 року та від 16.12.2011 року (належним чином завірена копія Виписок в матеріалах справи).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача Претензією від 20.09.2012 року №1 з вимогою про оплату пені за порушення строку виконання грошового зобов'язання з оплати купленої земельної ділянки. Відповідачем вказану претензію отримано 03.10.2012 року і залишено без відповіді та реагування (належним чином завірена копія претензії та доказів її отримання відповідачем в матеріалах справи).

З підстав порушення відповідачем строку оплати купленої за договором земельної ділянки прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 7 815 грн. 39 коп. пені, нарахованої у відповідності до пункту 4.2. договору (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 05.11.2013 року за вх. №46656/13, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача заперечує повністю з підстав того, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати купленої за договором земельної ділянки за період з 13.11.2011 року по 12.12.2011 року, так як позов подано до суду 12.12.2012 року. В частині стягнення суми пені за період з 13.12.2011 року по 15.12.2011 року відповідач позовні вимоги заперечує з підстав того, що відповідачем виконано грошове зобов'язання з оплати купленої ділянки в повному обсязі, а прострочення виконання зобов'язання на три дні на думку відповідача не спричинило жодних збитків для позивача.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів та умов договору.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.08.2011 року, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є різновидом неустойки, яка може встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання та як різновид неустойки, є відмінним від штрафу, оскільки штраф є сталою величиною, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В судовому засіданні 05.11.2013 року перераховано розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача за прострочення оплати поставленого за договором товару за період з 26.01.2013 року по 09.07.2013 року і вона становить:

за період з 13.11.2011 року по 18.11.2011 року:

688 000, 00 х 7,75% х 2 х 5 / 365 = 1 460,82;

за період з 18.11.2011 року по 01.12.2011 року:

588 000, 00 х 7,75% х 2 х 13 / 365 = 3 246,08;

за період з 02.12.2011 року по 16.12.2011 року:

488 000, 00 х 7,75% х 2 х 14 / 365 = 2 901,26;

Так, загальна сума пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача складає: 1 460,82 + 3 246,08 + 2 901,26 = 7 608 грн. 16 коп.

22.01.2013 року відповідачем за вх. №1677/13, а також 24.09.2013 року за вх. №39203/13 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у якій відповідач просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами наслідки спливу строку позовної давності і відмовити прокурору в інтересах держави в особі позивача в задоволенні позову в частині стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати купленої земельної ділянки за період з 13.11.2011 року по 12.12.2011 року.

Приписами частини першої статті 223 ГК України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною п'ятою вказаної статті визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що у випадку, коли відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін з приводу вказаних заяв відповідача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, суд дійшов до висновку про те, що заяви відповідача від 22.01.2013 року (вх. №1677/13) та від 24.09.2013 року (вх. №39203/13) є підставними і обґрунтованими, тому їх слід задоволити.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7 815 грн. 39 коп. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати купленої земельної ділянки за період з 13.11.2011 року по 15.12.2011 року підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 12.12.2011 року по 15.12.2011 року в розмірі 828 грн. 93 коп. (488 000,00 х 7,75% х 4 / 365 = 828,93)

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Згідно статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

При поданні прокурором позовної заяви, судовий збір не сплачувався, оскільки, відповідно до пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (із внесеними змінами і доповненнями), від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Із позовних заяв майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду ( ч. 1; п. 1 п. 2 ч. 2 статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»).

Нормою частини першої статті 13 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2012 рік» передбачено, що станом на 01.01.2012 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 073 грн. 00 коп.

Так, прокурором в інтересах держави в особі позивача у позовній заяві заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати купленої земельної ділянки.

Таким чином суд дійшов висновків, що судові витрати у справі в розмірі 1 609 грн. 50 коп. слід покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача в користь Державного Бюджету України, оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного із позивачем договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 80, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Коростівської сільської ради Сколівського району Львівської області (82630, Львівська область, Сколівський район, с. Коростів; код ЄДРПОУ 04370461) 828 грн. 93 коп. пені.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного Бюджету України 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

5. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

05.11.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 06.11.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.