Рішення

від 14.04.2009 по справі 3/57-пд-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/57-ПД-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

14.04.2009                                                                Справа №  3/57-ПД-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Людоговської В.В. при секретарі Єпіфанцевій Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу             

за позовом Приватного підприємства "Суднобудівна компанія "Марина груп", м. Херсон до Акціонерного комерційного банку "Трансбанк" в особі Херсонської філії"Херсон-Трансбанк", м.Херсон   

про витребування суми вкладу в розмірі 15884 грн. 22 коп.

за участю представників сторін:

від  позивача –Ніколаєва М.М., дов.№36 від 06.04.2009 р., представник;

від  відповідача   - Ліхута І.О., дов.№45 від 06.04.2009 р., представник;

Приватне підприємство «Суднобудівна компанія «Марина груп»(позивач) звернулось до суду з позовом про витребування суми вкладу з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»в особі Херсонської філії «Херсон-Трансбанк»(відповідач), а також стягнення пені  в сумі 182,82 грн. та судових витрат. Заявою №37 від 09.04.09. позивач збільшив розмір вимог щодо стягнення пені до суми 372,96 грн.

Відповідач позов не визнає, протягом судового засідання надавав письмові та усні заперечення проти позовних вимог, які полягають у наступному: з 2 березня 2009 року в АКБ «Трансбанк»призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком до 1 вересня 2009 року, що регламентовано Постановою Національного банку України №97 від 28 лютого 2009 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  -  суд

в с т а н о в и в:

25 січня 2006 року між АКБ «Трансбанк»в особі директора філії «Херсон-Трансбанк»(далі –відповідач, банк) та Приватним підприємством «Суднобудівна компанія «Марина груп»(далі –позивач, підприємство)  укладено договір банківського рахунку (далі –Договір), за умовами якого відповідач відкриває позивачу поточний рахунок №26000301000501 у гривні.  

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Згідно з п.1.1., п.1.3. Договору, який кореспондується з ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, послуги відповідача, що надаються позивачеві за договором банківського рахунку, полягають фактично в прийнятті і зарахуванні на рахунок позивача грошових коштів, що йому надходять, виконанні розпоряджень позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком, передбачених законодавством та ліцензією Відповідача. Користуючись правами володільця рахунку, позивач 23 лютого 2009 року надав відповідачеві для виконання платіжне доручення№46 від 23.02.09. на перерахування 15701,40 грн. ВАТ «Херсонгаз»(відповідно до умов Договору на постачання і надання послуг з транспортування природного газу для промислових споживачів та інших суб»єктів господарювання №1-5572К від 25.12.06. –а.с.14-16).

Зазначене вище платіжне доручення позивача було прийняте відповідачем до виконання, однак, кінцевому отримувачу кошти до цього часу не перераховані. Відповідно до п.2.2. Договору відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування позивача у межах операційного часу, встановленого банком. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, виконуються не пізніше наступного дня або цього ж дня, за наявності технічних можливостей банку.

Аналогічні норми щодо строків виконання банками переказу коштів за розрахунковим документом клієнта закріплені в п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України N 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N377/8976.

Таким чином, в день подання позивачем платіжного доручення про перерахування 15701,40 грн. банк зобов'язаний був провести таке перерахування, але цього не зробив, чим порушив договірні зобов'язання.

3 березня 2009 року позивач звернувся до банку з листом (а.с.17) з проханням пояснити невиконання платіжного доручення, але це звернення підприємства залишено відповідачем без відповіді та реагування, чим порушено умови п.3.3.9. Договору щодо інформування підприємства про виконання розрахункового документа.

Згідно банківської виписки (а.с.13) на розрахунковому рахунку позивача знаходилось 15727,32 грн., тобто матеріалами справи підтверджується факт достатності грошових коштів на рахунку підприємства.

Відповідно до ч.2 ст.1066 Цивільного кодексу України банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися коштами на рахунку останнього.

Відповідно до ч.3 ст.1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку,  не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Матеріали справи свідчать, що Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 28.02.2009 р. № 97, за якою в АКБ "Трансбанк" з 02.03.2009 р. призначена тимчасова адміністрація строком на один рік та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 02.03.2009 по 01.09.2009.

Поняття та зміст мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного Національним банком України стосовно комерційного банку, регулюються  ст..2 та ст..85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, відповідно до визначення термінів, що вживаються у ст..2 вищезазначеного закону, мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 85 Закону встановлено, що мораторій вводиться Національним банком України під час здійснення тимчасової адміністрації, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку та на строк не більше шести місяців.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час   здійснення тимчасової адміністрації банку.

Із наведених вище норм чітко вбачається, що за своїм змістом мораторій є спеціальним заходом, що спрямований на відновлення фінансового стану банку за рахунок тимчасового припинення останнім виконання майнових зобов'язань перед кредиторами.

Відповідно до визначень, наведених в ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (очевидно, під "боржником" в даному випадку розуміється власне банк). Натомість, клієнт банку - це будь-яка фізична  чи юридична особа, що користується послугами банку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що власники поточних (не депозитних) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового стану банку", адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Отже, зупинення виконання банком  майнових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів означає, що з метою відновлення власної платоспроможності банк тимчасово, на строк, встановлений Національним банком України, припиняє розраховуватися за власними боргами, за рахунок чого акумулює власні кошти та власне майно, запобігаючи у такий спосіб подальшого банкрутства і ліквідації.

Саме таке розуміння поняття мораторію повністю кореспондується з наведеними вище нормами Цивільного кодексу України, що регулюють  договір банківського рахунку, а також ч.3 ст.85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якій чітко зазначено, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Статтями 80 та 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність»вичерпно встановлені права та обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

З огляду на викладене, помилковими є посилання відповідача на те, що він є «боржником»у зобов'язанні (за договором банківського рахунку), а позивач –«кредитором»- особою, на користь якої зобов'язаний виконати певні дії, оскільки зобов'язальні правовідносини пов'язані з правом (речовим правом) та виконання майнових зобов'язань призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності, чого не відбувається між сторонами у зобов'язаннях за договором банківського рахунку. Таким чином, вимоги позивача та зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах не є такими, на які поширюється мораторій у розумінні ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення суми вкладу є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Безпідставним, на думку суду, є твердження відповідача щодо того, що строк виконання платіжного доручення позивача настав до дня введення мораторію в строк до 2 березня 2009 р. Зобов'язання виконати доручення підприємства виникло у банка з моменту укладення договору банківського рахунку від 25 січня 2006 року та діє до припинення договору (до закриття рахунка підприємства).

Відповідно до п.5.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність згідно із умовами Договору та вимогами чинного законодавства України.

Вимогу про стягнення пені за порушення строків виконання платіжного доручення в розмірі 372,96 грн., нарахованої за період з 23.02.09.  по 14.04.09. позивач помилково обґрунтовує нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Дія цього Закону не поширюється на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відносно нарахування позивачем пені в розмірі 372, 96 грн. суд констатує, що пунктом 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором.

Проте нарахування такої пені унеможливлене приписами статті 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, за змістом якої з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, котрий поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, а в період його дії, серед іншого, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).  

Оскільки судом встановлено, що Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 28.02.2009 р. № 97, за якою в АКБ "Трансбанк" з 02.03.2009 р. призначена тимчасова адміністрація строком на один рік та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 02.03.2009 по 01.09.2009. , - нарахування пені є неправомірним, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Господарським судом не приймається до уваги усне посилання позивача на недотримання порядку державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств та інших органів влади, передбачений відповідним Указом Президента України №493/92 від 03.10.92., під час видання зазначеної вище постанови Правління Національного банку України від 28.02.09. №97, оскільки остання носить характер акта індивідуальної дії.

За згодою сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі викладеного, Закону України «Про банки і банківську діяльність»та керуючись, ст.ст.  49,  82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»в особі Херсонської філії «Херсон-Трансбанк»(73000, м.Херсон, вул.. 21 Січня, 37, р/р 39012901000002 в АКБ «Трансбанк»м.Київ, МФО 352822,  код ЄДРПОУ 24949476) на користь Приватного підприємства  «Суднобудівна компанія «Марина груп»(73000, м.Херсон, вул..Комсомольська, 20, кв.5, р/р 26000301000501 в Херсонській філії АКБ «Транс банк», МФО 352822, ЄДРПОУ 33725826)  15701,40 грн. суми вкладу, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі  157,01 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

     В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

   3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

         Суддя                                                                                      В.В.Людоговська

           Дата підписання рішення  оформленого

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК України                                              "16" квітня 2009р.