Рішення

від 22.10.2013 по справі 753/870/13

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/870/13

провадження № 2/753/2401/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"22" жовтня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Дубаса В.А.,

при секретарі: Ридзель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» про зміну формулювання причини звільнення, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» (код ЄДРПОУ 36851075, далі - НПМЦ «ІБІС»), у якому просила змінити формулювання причини її звільнення з НПМЦ «ІБІС»: визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 з НПМЦ «ІБІС» з 13 жовтня 2011 року за прогул, оскільки невихід ОСОБА_2 з 12 жовтня 2011 року на роботу до НПМЦ «ІБІС» не можна вважати прогулом без поважних причин; скасувати наказ НПМЦ «ІБІС» від 13 жовтня 2011 року № 104 про звільнення ОСОБА_2 з НПМЦ «ІБІС» з 13 жовтня 2011 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули); визнати розірваним з 11 жовтня 2011 року по ч. 3 ст. 38 КЗПП України трудовий договір, укладений між ОСОБА_2 та НПМЦ «ІБІС» на невизначений строк, з ініціативи працівника на підставі його письмової заяви від 10 жовтня 2011 року, про що видати наказ і внести запис до трудової книжки ОСОБА_2; судові витрати покласти на НПМЦ «ІБІС».

Позовну заяву подано з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗПП України, для подання позову про зміну формулювання причин звільнення.

Причини пропуску згаданого строку ОСОБА_2 пояснила у клопотанні про поновлення строку від 23 грудня 2012 року (уточнені представником позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні 23 травня 2013 року) наступним: 03 листопада 2011 року, у строк, передбачений ст. 233 КЗПП України, ОСОБА_2 вперше звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до НПМЦ «ІБІС» про розірвання з 11 жовтня 2011 року трудового договору, що укладений між нею та НПМЦ «ІБІС» на невизначений строк, по ч. 3 ст. 38 КЗПП України на підставі письмової заяви ОСОБА_2 від 10 жовтня 2011 року. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року у справі № 2-2837/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року (справа № 22-ц/2690/11949/2012), ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позову на підставі того, що трудовий договір між сторонами вже є розірваним з 13 жовтня 2011 року по ч. 4 ст. 40 КЗПП України (прогул) за ініціативою роботодавця ще до подання позову працівником.

В клопотаннях про поновлення строку ОСОБА_2 наполягала на тому, що про своє звільнення з 13 жовтня 2011 року з НПМЦ «ІБІС» по ч. 4 ст. 40 КЗПП України (прогул) вона дізналась лише під час розгляду справи №2-2837/2012 із письмового заперечення НПМЦ «ІБІС» та з поданої до суду копії наказу НПМЦ «ІБІС» від 13 жовтня 2011 року № 104, з яким працедавець її не ознайомив, що не спростовано матеріалами справи.

В своїх клопотаннях представника позивачки посилались на приписи ч. 2 ст. 264 ЦК України, якою позовна давність переривається, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Представники позивачки просили суд визнати, що враховуючи обставини справи та час постановлення ухвали апеляційним судом у справі № 22-ц/2690/11949/2012, керуючись ст. 69 та ч. 2 ст. 70 ЦПК України, перебіг позовної давності для подання позову про зміну формулювання причин звільнення закінчується 19 січня 2013 року та просили суд поновити ОСОБА_2 строк для звернення до суду з цими вимогами, встановлений ст. 233 КЗПП України.

Заслухавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що причини пропуску строку, зазначені заявником у клопотанні від 23 грудня 2012 року про поновлення строку (уточнені представником позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні 23 травня 2013 року), є поважними, а тому строк на подання указаного позову підлягає поновленню.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, яку занесено до журналу судового засідання, від 23 травня 2013 року заявнику поновлено строк на подання указаного позову.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про місце, день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, яку занесено до журналу судового засідання, від 23 травня 2013 року визнано за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення відповідно до ст.ст. 169 ч. 4, 224-226 ЦПК України, оскільки представники позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Заслухавши представників позивача, вивчивши матеріали цивільної справи, суд дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

Встановлено, що 01 липня 2010 року ОСОБА_2 уклала з НПМЦ «ІБІС» безстроковий трудовий договір, згідно якого обійняла посаду лаборанта на підставі наказу НПМЦ «ІБІС» № 21.

За весь час роботи в НПМЦ «ІБІС», ОСОБА_2 зарекомендувала себе як сумлінний працівник та кваліфікований спеціаліст, що підтверджено поданими до суду наказами НПМЦ «ІБІС» від 01 червня 2011 року № 80-к про призначення на посаду лікаря-лаборанта та від 31 травня 2011 року № 80 про оголошення подяки за сумлінну працю.

Водночас, адміністрація НПМЦ «ІБІС» тривалий час порушувала законодавство про працю та умови оплати праці відносно свого працівника ОСОБА_2

Так, усі порушення законодавства про працю та умов оплати праці відносно ОСОБА_2 встановлені Територіальною інспекцією праці у Одеській області (лист від 25 листопада 2011 року № 15-0780; 796/3638-023 за результатами розгляду її скарг до Мінпраці України від 20 жовтня 2011 року, до Територіальної інспекції праці у Одеській області від 17 жовтня 2011 року та від 20 жовтня 2011 року), на яку покладено завдання реалізації державної політики з питань державного нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю згідно з Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386/2011.

Зокрема, Територіальною інспекцією праці у Одеській області встановлено, що в порушення вимог ч. 3 ст. 32, ст.ст. 48, 95, 103, ч. 1 ст. 115 КЗПП України, ч. 2 ст. 30, ст.ст. 33, 24 Закону України «Про оплату праці», п. 3 постанови КМУ «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301, п.п. 1, 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, адміністрацією НПМЦ «ІБІС» неправомірно змінювались ОСОБА_2 істотні умови її роботи та оплати праці в бік погіршення, суми виплаченої їй заробітної плати не відповідають нарахованим, за липень 2011 року ОСОБА_2 взагалі не виплачена заробітна плата, 17 жовтня 2011 року ОСОБА_2 заведено нову трудову книжку та переслано поштою без її письмової згоди.

Оскільки адміністрація НПМЦ «ІБІС» не оскаржувало висновки Територіальної інспекції праці у Одеській області від 25 листопада 2011 року № 15-0780; 796/3638-023, вони є чинними і у суд не вбачає підстав ставитись до них критично та для їх відхилення.

Суд приходить до ґрунтовного висновку того, що позивач надала суду усі належні і допустимі письмові докази на підтвердження факів порушень адміністрацією НПМЦ «ІБІС» стосовно неї законодавства про працю, умов оплати праці та трудового договору виходячи з такого.

Згідно з ч. 3 ст. 38 КЗПП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Верховний Суд України в постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12 зазначив, що за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Судами повинно бути враховано, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення працедавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП), що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

За наявності факту порушень законодавства про працю працівник має підстави для реалізації передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП права на розірвання трудового договору.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, по справах про звільнення за ст. 38 КЗПП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

ОСОБА_2 та її представники наполягали на тому, що названі підстави примусили її вжити заходів з реалізації свого права, передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП України, подати заяву про розірвання трудового договору та шукати іншу роботу і ці підстави не спростовані матеріалами справи.

Судом встановлено, що 07 жовтня 2011 року ОСОБА_2 пройшла співбесіду з підстав прийняття її на конкурсній основі на посаду лікаря-лаборанта до ТОВ «Гемо Медика Одеса», а 10 жовтня 2011 року подала письмову заяву про прийняття на роботу, що підтверджується поданими до суду названою письмовою заявою про прийняття її на роботу до ТОВ «Гемо Медика Одеса», листом ТОВ «Гемо Медика Одеса» від 20 лютого 2012 року та довідкою про роботу з Пологового будинку № 2 м. Одеса від 29 лютого 2012 року.

За правилами, встановленими ст. 38 КЗПП України, працівник повинен письмово попередити роботодавця про розірвання за своєю ініціативою трудового договору.

10 жовтня 2011 року ОСОБА_2 подала за місцем роботи письмову заяву про звільнення з НПМЦ «ІБІС» з 11 жовтня 2011 року (останній робочий - день звільнення) на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України, яку директор відмовилась прийняти від неї.

Згідно роз`яснення Міністерства юстиції України «Про деякі аспекти звільнення з роботи працівників», письмова заява подається працівником роботодавцю за місцем роботи, а якщо той відмовляється прийняти її, працівник може відправити заяву поштою.

11 жовтня 2011 року ОСОБА_2 відправила директору НПМЦ «ІБІС» поштою за фактичним місцем своєї роботи письмову заяву від 10 жовтня 2011 року про своє звільнення з НПМЦ «ІБІС» з 11 жовтня 2011 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України, що підтверджено описом та квитанцією цінного поштового відправлення від 11 жовтня 2011 року за номером штрихкодового ідентифікатора 6500128870258.

Законодавством про працю не покладено на працівника обов`язок доведення факту відмови роботодавця прийняти від працівника його письмову заяву про звільнення за місцем роботи, як підставу для її відправлення поштою.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2011 року у справі № 6-7199св11 роз`яснено, що оскільки законодавцем на працівника покладено обов`язок саме по поданню роботодавцю письмової заяви про звільнення, а не його врученню останньому, то не отримання роботодавцем такої письмової заяви не може свідчити про наявність вини працівника у неналежному повідомленні роботодавця про своє звільнення.

Виходячи з матеріалів справи та доводів ОСОБА_2 суд вважає, що саме адміністрація НПМЦ «ІБІС» примусила позивача подати заяву про розірвання трудового договору через порушення відносно неї законодавства про працю, умов оплати праці та трудового договору, що підтверджено належними та допустимими письмовими доказами.

В межах наданих доказів суд приходить до обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2, як працівник, мала підстави для реалізації передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП України права з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з НПМЦ «ІБІС» на невизначений строк трудовий договір у визначений нею строк, не мала на меті уникнути відповідальності за будь-які свої винні дії при подачі цієї заяви, та не порушила вимоги ст. 38 КЗПП України щодо порядку попередження роботодавця про розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначений ним строк.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 було звільнено з НПМЦ «ІБІС» з 13 жовтня 2011 року по ч. 4 ст. 40 КЗПП України (прогул) на підставі наказу НПМЦ «ІБІС» від 13 жовтня 2011 року № 104 через її невихід з 12 жовтня 2011 року на роботу до НПМЦ «ІБІС» без поважних причин.

З досліджених даних та доказів суд дійшов висновку, що невихід ОСОБА_2 з 12 жовтня 2011 року на роботу до НПМЦ «ІБІС» пов'язаний з поданням нею поштою письмової заяви від 10 жовтня 2011 року про розірвання трудового договору з НПМЦ «ІБІС» з 11 жовтня 2011 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України та з її наміром працевлаштуватись з 12 жовтня 2011 року на іншу роботу до ТОВ «Гемо Медика Одеса».

Крім того, суд дійшов ґрунтовного висновку, що адміністрація НПМЦ «ІБІС» не виконала обов'язкові вимоги щодо процедури застосування дисциплінарного стягнення відносно свого працівника ОСОБА_2 та щодо процедури її звільнення за прогул з ініціативи роботодавця з наступних підстав.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Порядок застосування роботодавцем дисциплінарних стягнень відносно працівника (зокрема - звільнення працівника за прогул, як за порушення трудової дисципліни) та сама процедура звільнення працівника за порушення трудової дисципліни з ініціативи роботодавця визначені у ст.ст. 147, 148, 149 КЗПП України.

У відповідності до правил, встановлених ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до п. 22 Постани Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про звільнення за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема, за п. 4 ст.40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно з п. 18 Постановами Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗПП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Згідно з висновками Територіальною інспекції праці у Одеській області від 25 листопада 2011 року, адміністрація НПМЦ «ІБІС» не попередила ОСОБА_2 про те, що вона буде звільнена з роботи за прогули у випадку невиходу 12 жовтня 2011 року на роботу, в порушення вимог ст. 149 КЗпП України до застосування даного дисциплінарного стягнення не зажадала від позивача письмових пояснень, чому вона була відсутня на роботі, не ознайомила її з наказом НПМЦ «ІБІС» від 13 жовтня 2011 року № 104 та не видало їй копію названого наказу, зі змісту названого наказу не вбачається, який саме час роботодавець вважає прогулами.

Суд вважає чинні висновки Територіальної інспекції праці у Одеській області від 25 листопада 2011 року № 15-0780; 796/3638-023 обґрунтованими та законними.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обов'язок по доведенню обставин справи покладено на кожну із сторін , з огляду на лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2012 року «Щодо обов'язкових для всіх судів України правових позицій», суд приходить до висновку про неохідність застосування приписів ч. 3 ст. 235 КЗПП України стосовно зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з НПМЦ «ІБІС» на підставі наказу НПМЦ «ІБІС» від 13 жовтня 2011 року № 104, оскільки не можна вважати прогулом без поважних причин її невихід з 12 жовтня 2011 року на роботу до НПМЦ «ІБІС», що пов'язано з розірванням нею трудового договору з НПМЦ «ІБІС» з 11 жовтня 2011 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України та з її працевлаштуванням з 12 жовтня 2011 року на іншу роботу до ТОВ «Гемо Медика Одеса».

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позовну заяву задовольнити.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» (розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова, 5; код ЄДРПОУ 36851075), про що видати наказ і внести запис до трудової книжки ОСОБА_2: визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 з Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» з 13 жовтня 2011 року за прогул, оскільки невихід ОСОБА_2 з 12 жовтня 2011 року на роботу до Підриємства «НПМЦ «ІБІС» не можна вважати прогулом без поважних причин.

Скасувати наказ Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» від 13 жовтня 2011 року №104 про звільнення ОСОБА_2 з 13 жовтня 2011 року за прогул без поважних причин.

Визнати розірваним з 11 жовтня 2011 року трудовий договір, укладений між Підприємством заснованим на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» та ОСОБА_2 на невизначений строк, з ініціативи працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України.

Стягнути з Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково-практичний медичний центр «ІБІС» (розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова, 5; код ЄДРПОУ 36851075) на користь держави судовий збір у сумі 229 грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя: