Рішення

від 07.11.2013 по справі 906/1381/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "07" листопада 2013 р. Справа № 906/1381/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Шахрай В.В., довіреність від 30.08.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Логістик" (с.Станишівська, Житомирський район, Житомирська область)

до Приватного акціонерного товариства "Лугинський хлібозавод" (смт.Лугини, Житомирська область)

про стягнення 6697,59грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 6697,594грн. заборгованості за поставлений товар. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно договору він здійснив поставку товару відповідачу, за який відповідач в повному обсязі не розрахувався.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, на виконання вимог ухвали господарського суду надав довідку, в якій повідомляє, що станом на 07.11.2013р. заборгованість відповідача перед позивачем не змінилась та складає 6697,59грн.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання (а.с.24).

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14 квітня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акріс Логістик" (продавець, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Лугинський хлібозавод", який в подальшому змінив назву на ПАТ "Лугинський хлібозавод" (покупець, відповідач), укладено Договір №140, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його у строки та на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору розрахунки по даному договору за кожну партію товару здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця з моменту передачі товару від продавця до покупця.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар згідно видаткових накладних №1306051007 від 06.06.2013р. та №1306121034 від 13.06.2013р. на загальну суму 6697,59грн. (а.с.10-11).

Однак, відповідач в порушення умов договору, розрахунків за отриманий товар не провів.

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 07.08.2013р. за №161 про погашення заборгованості (а.с.20), проте останній залишив її без відповіді та задоволення.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за отриманий товар в сумі 6697,59грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд визнає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню , враховуючи наступне:

Згідно положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема з договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, за своєю правовою природою є відносинами поставки товару.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Як передбачено ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, у зв'язку з тим, що п. 2.2 договору строк виконання зобов'язання з оплати за товар не встановлений, відповідачу була вручена вимога про сплату боргу.

Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за отриманий товар не провів. Наявність заборгованості в сумі 6697,59грн. (станом на 02.08.2013р.) не заперечується відповідачем, що вбачається із акту звірки розрахунків, підписаного представниками та скріпленого печатками обох сторін (а.с.12-19), оригінал якого оглянуто в судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідач в порушення умов договору №140 від 14.04.2009р. не провів розрахунки з позивачем, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 6697,59грн. заборгованості за отриманий товар обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заперечень проти позовну не надав, доводів позивача не спростував.

Приписами ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 6697,59грн. заборгованості за поставлений товар.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Лугинський хлібозавод" (11301, Житомирська область, смт.Лугини, вул.Донського, 56, код 00378796)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Логістик" (12430, Житомирська область, Житомирський район, сільрада Станишівська, комплекс будівель і споруд, будинок №4, код 36330737)

- 6697,59грн. боргу;

- 1720,50грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 2 прим.

1- в справу

2- відповідачу (рек. з повід.)