Рішення

від 05.11.2013 по справі 911/4006/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. Справа № 911/4006/13

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого приватного підприємства «АСВА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСА СЕРВІС» про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Побережник А.О. (дов. б/н від 28.10.2013);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Малого приватного підприємства «АСВА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСА СЕРВІС» про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 7400,00 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.10.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.11.2013.

01.11.2013 через канцелярію господарського суду Київського області позивачем було подано клопотання про збільшення розміру позовних вимог у частині судових витрат, а саме позивач просить стягнути з відповідача 122,40 грн, що сплатив позивач при отриманні витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на виконання ухвали господарського суду Київської області від 25.10.2013 як судових витрат. Вказане клопотання прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 05.11.2013 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між Малим приватним підприємством «АСВА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛСА СЕРВІС» була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

З позовної заяви вбачається, що на виконання умов домовленості позивачем на адресу відповідача була здійснена поставка товару відповідно до видаткових накладних № А1-04869 від 03.12.2012 та А4-0000138 від 19.02.2013 на загальну суму 10600,00 грн.

Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на вказані видаткові накладні.

Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затв. наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

• найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

• назву документа(форми);

• дату і місце складення документа;

• зміст та обсяг господарської операції;

• одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

• посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданими до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписані та засвідчені печатками як з боку позивача так і відповідача, тобто, документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалі суду про порушення провадження у справі відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що він заперечує факт отримання товару, зазначеного у видаткових накладних.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, про факт поставки та прийняття товару відповідачем свідчать часткові оплати останнього на загальну суму 3200,00 грн. Факт оплати підтверджується довідкою № ИСХ15-3-3/1823-ЦРД від 31.10.2013, виданою ПУАТ «Фідобанк» (копія довідки міститься в матеріалах справи).

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом частини першої ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та містить ознаки поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару у повному обсязі не сплатив, протилежного суду не надав.

Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковими накладними становить 7400,00 грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладними, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Проте, доказів сплати відповідачем вартості отриманого товару, в розумінні статей 1087, 1088 Цивільного кодексу України та пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 7400,00 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про включення до складу судових витрат та стягнення з відповідача 122,40 грн, що сплатив позивач при отриманні витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на виконання ухвали господарського суду Київської області від 25.10.2013 як судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою (аналогічна правова позиція викладена в Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

З аналізу даної норми вбачається, що суми сплачені відповідачем за отримання витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не є судовими витратами в розумінні розділу VI Господарського процесуального кодексу України. Отже, вказана сума не може бути включена судом до суми судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСА СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38336381) на користь Малого приватного підприємства «АСВА» (код ЄДРПОУ 16399501) 7400,00 грн боргу, а також 1720,50 грн судового збору.

3. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз