Постанова

від 09.10.2013 по справі 804/12058/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 р. Справа № 804/12058/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія «ДАФІ» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним наказу, визнання протиправними дії та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

13.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія «ДАФІ» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), з наступними позовними вимогами:

1. Визнати протиправним Наказ «Про організацію здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ БІК «Дафі» (код ЄДРПОУ 32228680)» від 26.04.2013р. №604.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ДПС по призначенню та проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ БІК «Дафі» від 26.04.2013р. на підставі Наказу «Про організацію здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ БІК «ДАФІ» (код ЄДРПОУ 32228680)» від 26.04.2013р. №604.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ДПС від 04.06.2010 р. № 0000442204 щодо збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та штрафних санкцій.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає прийнятий відповідачем Наказ «Про організацію здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ БІК «Дафі» від 26.04.2013р. №604 та винесене податкове повідомлення-рішення протиправними, оскільки не ґрунтується на законі, а дії відповідача щодо призначення та проведення перевірки проведено з порушенням норм чинного законодавства.

Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмовому провадження, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Заперечень до позову не надав.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, 22.11.2012 р. відповідачем було направлено запит до ТОВ БІК «Дафі» № 30597/10/153-17 від 22.11.2012р. про надання пояснень та копій документів щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, задекларованих у декларації з ПДВ за вересень 2012 р.

10.12.2012 р. у відповідь на даний запит ТОВ БІК «ДАФІ» із супровідним листом № 10/12-1 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Державної податкової служби було надано копії наявних станом на поточну дату підтверджуючих документів (в тому числі договорів, актів виконаних робіт, банківських виписок, податкових накладних) щодо фінансово-господарських операцій, які брали участь у формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ у вересні 2012 року.

26.04.2013 р. відповідачем на підставі наказу в.о. начальника «Про організацію здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ БІК «ДАФІ» від 26.04.2013р. №604, повідомлення від 26.04.2010 р. № 9597/10/22-11-20 була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ БІК «ДАФІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Віктрікс» (код ЄДРПОУ 37070686) за період вересень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №1434/224/32228680 від 26.04.2013 р. (надалі - Акт перевірки), у якому встановлено:

- нереальність здійснення господарських відносин з ТОВ БІК «ДАФІ», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ БІК «ДАФІ» операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ «Віктрікс» (код ЄДРПОУ 37070686) за вересень 2012 року.

- порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 155 000, 00 грн. у вересні 2012 року.

24.05.2013 р. позивачем було подано до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ДПС письмові заперечення до Акта перевірки (лист вих.№66), а також скаргу до Державної податкової служби у Дніпропетровській області (лист вих.№65).

31.05.2013 р. листом № 11924/10/22-4-20 «Про надання інформації стосовно розгляду заперечення» відповідач повідомив, що визнав висновки, зазначені в акті правомірними.

За результатами Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000442204 від 04.06.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 232 500,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 155 000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 77 500,00 грн.

13.06.2013 р. позивачем подано до Державної податкової служби у Дніпропетровській області Державної податкової служби скаргу (лист вих. № 76) на Акт перевірки.

За результатами розгляду скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок органами державної податкової служби передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів ДПС, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності до пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п 79.1. та 79.2 чт.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що Наказом про організацію здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки від 26.04.2013 р. №604 призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Віктрікс» за період вересень 2012 р. в термін з 26.04.2013 р. на 2 робочі дні.

Як зазначено в Наказі та повідомленні про проведення перевірки підставою для проведення перевірки від 26.04.2013 р. наведені положення пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до якого документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем надіслано до позивача запит про надання документів та пояснень від 22.11.2012 р. №30597/10/153-17, позивач отримав зазначений запит 03.12.2012 р. на якій надав відповідь, який отриманий відповідачем 10.12.2012 р. разом із копіями необхідних документів.

Таким чином, на думку позивача, останній своєчасно надав копії необхідних документів. Тому відповідач не мав правових підстав для призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Проте, суд зазначає, що ніяких належних доказів у підтвердження зазначених обставин до суду не надано.

Також позивач наголошує, що Наказ №604, повідомлення та Акт перевірки датований однією датою, і отримано позивачем за допомогою кур'єрської пошти 15.05.2013 р., що підтверджується накладною 011023.

Проте, у зазначеній накладній не заповнений опис вкладення, тому ідентифікувати які саме документи надійшли до позивача 15.05.2013 р не має можливості.

Таким чином, враховуючи відсутність належних доказів, суд не має підстав для визнання протиправним Наказу 26.04.2013 р. №604 та дій відповідача по призначенню та проведенню документальної позапланової перевірки на підставі Наказу від 26.04.2013 р. №604.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з Акту перевірки, при проведенні перевірки податковим органом використано наступні документи: договори, податкові накладні, картка рахунку 631, супровідний лист, бази даних ДПІ у Бабушкінському районі м Дніпропетровська: АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України»; БД «Бест - Звіт»; АІС РПП.

В Акті перевірки встановлено, що підставою проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ БК «Дафі» стало те, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми по операціях із ТОВ «Віктрікс», тоді як, на думку відповідача, не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу ТОВ БК «Дафі» - ТОВ «Віктрікс».

Судом встановлено, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ «Віктрікс» згідно Договору купівлі-продажу № М-03/09/12 від 01.09.2012 р та відповідними йому додатками та специфікаціями.

За умовами Договору ТОВ «Віктрікс» (Продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ БК «Дафі» (Покупець), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали (товар).

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються Сторонами у Специфікації, що є додатком №1 до цього Договору.

Поставка товару здійснюється за рахунок Продавця, на умовах FCA (Інкотермс 2000 р.), місце поставки визначене як на складі Покупця.

Загальна ціна товару за цим Договором вказана в Специфікації до цього Договору.

Відвантаження товару провадиться Продавцем.

Вартість відвантаження товару включається у загальну ціну товару і провадиться за рахунок Покупця.

Розвантаження товару та пов'язані з ним операції здійснюються Покупцем самостійно за власний рахунок.

Транспортні витрати, пов'язані з транспортуванням товару від складу Продавця до місця поставки, входять до ціни товару вказаного в специфікації.

Розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом переказу відповідних грошових коштів на банківський рахунок Продавця, який визначений у цьому Договорі.

З урахуванням п.11.2. даного договору купівлі-продажу № М-03/09/12 від 01.09.2012 р. Додатковою угодою від 21.09.2012 р. визначено, що розрахунки між Сторонами здійснюються шляхом 100% попередньої оплати (авансу) суми, погодженої Сторонами у Специфікації до Договору, протягом 30 днів після підписання Специфікації. Згідно Додаткової угоди від 01.02.2013 р. передання товарів від Продавця до Покупця здійснюється в строк п'ятнадцяти місяців, тобто до 31.12.2013 р. Згідно Додаткової угоди від 06.02.2013 р. передання товарів від Продавця до Покупця здійснюється виключно після одержання Продавцем заявки Покупця на передання товарів у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було здійснено оплату за визначені у Специфікації будівельні матеріали шляхом 100% передоплати (авансу) в сумі 930000,00 грн., в т.ч. ПДВ 155000, 00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями № 448 та № 449 від 28.09.2012 р. та випискою по рахунку 26009000014197.

За наведених обставин вбачається, що на даний час зазначений Договір належним чином виконаний позивачем шляхом перерахування на рахунок продавця грошові кошти, а передбачений Договором та відповідним його додатками строк виконання зобов'язань ТОВ «Віктрікс» з відвантаження товарів не настав.

Судом не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, інше), які були досліджені, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує господарські відносини з ТОВ «Віктрікс».

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та ТОВ «Віктрікс» свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору купівлі-продажу, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в Акті перевірки первинних документів податковим органом жодних зауважень висловлено не було.

Крім того, позивачем до суду надано доповнення до позову на підтвердження ділової мети та економічної доцільності укладених правочинів з ТОВ «Віктрікс», що свідчить про наміри позивача об'єктивно та повно вирішити спір по даній справі.

Суд звертає увагу, що у період укладення договорів з ТОВ «Віктрікс» і на час подання даного позову відбувається проведення ремонтно-будівельних робіт на об'єкті, що перебуває у власності позивача за адресою: просп. Зоряний, 1А, м. Дніпропетровськ.

Цей факт також відображений у Акті перевірки.

Дані роботи виконуються за Договором генпідряду №09/04 від 09.04.2012 р. між ТОВ БК «Дафі» та ТОВ БК «Будтехінжиніринг», згідно якого окремі замовлення виконуються поступово, їх виконання відображається у відповідних актах виконаних робіт, заявках на комплекс робіт, тощо, наявних в матеріалах справи.

ТОВ БК «ДАФІ» постійно здійснює проведення ремонтно-будівельних робіт за підрядними договорами, що знаходить своє відображення також у інших первинних документах, в тому числі і довідках за формою № КБ-3, актах виконаних робіт.

Згідно з умовами даних договорів такі роботи ведуться як з використанням матеріалів замовника, так і з використанням матеріалів підрядника.

Позивач пояснює, ті види робіт з матеріалів замовника, що передбачають використання будівельних матеріалів, які мали бути придбані згідно зі Специфікацією №1 до договору купівлі-продажу М-03/09/12 від 01.09.12р., ще не можуть бути виконані, а тому ТОВ БІК ДАФІ» не здійснює замовлення доставки (відвантаження) оплачених будівельних матеріалів у ТОВ «Віктрікс» згідно з п. 3.3. Договору купівлі-продажу М-03/09/12 від 01.09.12 р. (в редакції з урахуванням Додаткової угоди від 06.02.2013р.), за яким, як вже зазначалося судом, передання товарів від Продавця до Покупця (відвантаження товару) здійснюється виключно після одержання Продавцем відповідної заявки Покупця у письмовій формі.

Також позивач зазначив, що між ТОВ «Віктрікс», як Покупцем та ТОВ «Єднання» як Продавцем укладено договір купівлі-продажу №КП-28/08 від 28.08.2012р., згідно з яким у разі подання заявки на передання будівельних матеріалів, ТОВ «Віктрікс» в свою чергу на обумовлений у заявці перелік будівельних матеріалів здійснить їх замовлення у ТОВ «Єднання».

А отже, придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Щодо висновку відповідача про нереальність здійснення господарських відносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів, суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджена практикою (Постанови ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11). Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Як вбачається з матеріалів справи та відображено у Акті перевірки, відповідачем складено довідку про результати проведення зустрічної перевірки ТОВ «Віктрікс» (ЄДРПОУ 37070686) щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за вересень 2012 р. та повноти їх відображення в податковому обліку за №72/224/37070686 від 25.04.2013 р.

У відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справ № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Суд зазначає, що, процедурні порушення контролюючим органом при проведенні перевірки, не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, а отже не є виключною підставою для визнання противоправними таких рішень.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити частково адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія «ДАФІ» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним наказу, визнання протиправними дії та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія «ДАФІ» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним наказу, визнання протиправними дії та скасування податкового повідомлення - рішення, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ДПС 04.06.2010 р. № 0000442204 щодо збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та штрафних санкцій.

В іншій частині позову відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія «ДАФІ» судовий збір в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя В.С. Парненко