Постанова

від 05.11.2013 по справі 2а-479/11/4/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2013 р. о 09:18 Справа №2а-479/11/4/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представників сторін: від позивача - Компанейцев С.В., Салменкова В.С.; від відповідача - Ліпницька Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Чорномор"

до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Чорномор" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до ДПІ в м. Євпаторії АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від №0002072302/0 від 03.12.2010 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість при ліквідації основних фондів, оскільки позивачем не було придбано основні фонди, а лише здійснювались ремонт та поліпшення, що не підпадає під визначення операції по поставці товарів, тому об'єкта оподаткування відсутній. Також позивач заперечує проти висновків про заниження податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ТФ «Борістен», вважаючи необґрунтованим твердження відповідача про нікчемність укладених з зазначеним контрагентом правочинів. Зменшення контролюючим органом податкового кредиту по операціях з утримання орендованого приміщення після дострокового повернення цього приміщення орендодавцю позивач оскаржує з підстав фактичного знаходження документів та бухгалтерії позивача за такою адресою. Крім того, вважає безпідставним застосування санкції по пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при відсутності вироків та кримінальних справ щодо ухилення від сплати податків.

Ухвалами суду від 11.01.2011 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду від 16.06.2011 року у справі призначена судова економічна експертиза та зупинено провадження по справі у зв'язку з призначенням експертизи до одержання її результатів.

Ухвалою суду від 29.07.2013 року провадження по справі поновлено з 10.10.2013 року.

Ухвалою суду від 10.10.2013 року відповідача - Державну податкову інспекцію у м.Євпаторії АР Крим замінено на правонаступника - Євпаторійську об'єднану державну податкову інспекцію ГУ Міндоходів в АР Крим.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, погоджуючись із висновком судової експертизи, надали додаткові пояснення (т.7 а.с.144-145) зокрема зазначивши, що до закінчення перевірки, 14.10.2010 року, позивачем подана податкова декларація з ПДВ за вересень 2010 року з корегуванням податкових зобов'язань за травень 2010 року, рядок 8.1 як самостійно виявлені помилки на суму ПДВ 1758704 грн. відповідно до розрахунку корегування сум ПДВ (додаток №1 до декларації) підставою корегування було списання основних засобів. Зазначена декларація не була прийнята ДПІ. Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2011 року по справі №2а-71/11/17/0170, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2011, було зобов'язано ДПІ у м. Євпаторія прийняти декларацію за вересень 2010 року. Отже, дані такої декларації мали бути враховані відповідачем під час перевірки, а тому донарахування контролюючим органом суми ПДВ по операціях списання основних засобів є протиправним.

Представники відповідача проти позову заперечували, вважають, що податкове повідомлення-рішення винесено у відповідності до вимог діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов (т. 1 а.с.119-123, т.7 а.с.122-130).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 34192871, узятий на податковий облік в органах державної податкової служби 04.04.2006 року, у періоді, що перевірявся, зареєстрований як платник податку на додану вартість (т.1 а.с. 62; т.7 а.с.146-147).

Посадовими особами ДПІ в м. Євпаторія з 20.10.2010 року по 16.11.2010 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт №2038/23-2/34192871 від 22.11.2010 року (далі - Акт) (т. 1 а.с.17-61). Як вбачається з Акту, у журналі перевірок позивача зроблено запис від 25.10.2010 року за №34.

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.1.32 ст.1, пп.4.1.1, пп.4.1.4, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1, пп.5.2.5 п.5.2, пп.5.3.9, пп.5.5.3, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.8.1. п.8.2., пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.4.4, пп.8.4.8 п.8.4, пп.8.8.2 п.8.8 ст.8, пп.11.2.1, пп.11.3.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР, зі змінами та доповненнями, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 28 381 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року заниження в сумі 31731 грн., за півріччя 2010 року заниження в сумі 28381 грн.;

- п.1.7 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 п.4.2, п.4.9 ст.4, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97 «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 1486382 грн. у тому числі по періодах: січень 2010р. на суму 3744 грн., березень 2010р. на суму 1459841 грн., квітень 2010р. на суму 17545 грн., травень 2010р. на суму 5251 грн., червень 2010р. на суму 1 грн. Встановлено завищення від'ємного значення по рядку 22 Декларації на суму 6862 грн. за червень 2010 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002072302/0 від 03.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2972764 грн. (у тому числі 1486382 грн. за основним платежем та 1486382 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. 1 а.с.9).

Судом встановлено, що визначена позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ на 1486382,00 грн. склалася по періодах:

- за січень 2010 року у сумі 3744,00 грн. - у результаті не нарахування податкового зобов'язання при ліквідації позивачем власних основних фондів;

- за березень 2010 року у сумі 1459841 грн. як результат заниження суми податкового зобов'язання на 1456848 грн. (не нараховані податкові зобов'язання 1454765,75 грн. при списанні невід'ємних поліпшень достроково повернутих орендодавцю основних фондів та 2082 грн. - при ліквідації власних основних фондів) та завищення податкового кредиту на 2993 грн. (з оплати послуг, які пов'язані з обслуговуванням орендованих основних фондів, здійснені після повернення таких фондів орендодавцю);

- за квітень 2010 року у сумі 17545 грн. як результат заниження податкових зобов'язань на 14765 грн. (у результаті не нарахування податкових зобов'язань 14585 грн. при ліквідації власних основних фондів та 180 грн. розбіжності даних бухгалтерського та податкового обліку по операціях реалізації кінцевому споживачу) та завищення податкового кредиту на 2780,00 грн. (з оплати електроенергії, які пов'язані з обслуговуванням орендованих основних фондів, здійснені після повернення таких фондів орендодавцю);

- за травень 2010 року у сумі 5251 грн. як результат завищення податкового зобов'язання на 90 грн. розбіжності даних бухгалтерського та податкового обліку позивача (по операціях реалізації кінцевому споживачу) та завищення позивачем податкового кредиту на 5341 грн. (з оплати послуг, які пов'язані з обслуговуванням орендованих основних фондів, здійснені після повернення таких фондів орендодавцю);

- за червень 2010 року у сумі 1 грн. як результат завищення податкового зобов'язання на 2663 грн. розбіжності даних бухгалтерського та податкового обліку позивача та завищення позивачем податкового кредиту на 9526 грн. (2696 грн. з оплати послуг, які пов'язані з обслуговуванням орендованих основних фондів, здійснені після повернення таких фондів орендодавцю, та 5833 грн. по «нікчемній угоді» з придбання ТМЦ у ТОВ «Бористен»); з урахування від'ємного значення рядка 22 Декларації з ПДВ за червень 2010 року («Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду») у сумі 6862 грн.

Суд зазначає, що порушення позивачем податкового законодавства встановлено відповідачем за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року.

На час спірних правовідносин порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, (далі - Закон №168); порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР, із змінами та доповненнями (далі - Закон №334).

Відповідно до пп. 3.1.1 п.3.1.ст.3 Закону №168 об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону №168 база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Пунктом 1.6 ст.1 Закону №168 визначено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі - Наказ №88).

Відповідно до п.1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з п.2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні валових витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Перевіряючи правомірність здійснених контролюючим органом донарахувань та обґрунтованість доводів сторін судом окремо по кожному встановленому під час перевірки порушенню встановлено наступне.

За фактом завищення позивачем податкового зобов'язання на суму 2573 грн:

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем в порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168 завищено податкове зобов'язання на суму 2573 грн., у тому числі:

- за квітень 2010 року занижено податкове зобов'язання на суму 180 грн.;

- за травень 2010 року завищено податкове зобов'язання на суму 90 грн.;

- за червень 2010 року завищено податкове зобов'язання на суму 2663 грн.

Завищення виникло внаслідок невідповідності даних податкових декларацій позивача з реєстрами податкових накладних та відомостями бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що при співставленні даних, які відображені в реєстрах податкових накладних, з показниками декларацій з ПДВ, а показників декларацій з ПДВ - з даними бухгалтерського обліку, було встановлено розбіжності. Так, за даними бухгалтерського обліку (Дебет рахунків 702, 703, 704, 71, 28, 20, 79, 97, 361 та Кредит рахунку 64) для включенні до рядку 9 декларації податкові зобов'язання склали у сумі 1891070 грн., а за даними реєстрів податкових накладних податкове зобов'язання за перевіряємий період склало у сумі 1889646 грн. Однак за даними декларацій (рядок 9) позивачем відображена сума податкового зобов'язання 1893666 грн.

Отже, позивачем завищено податкове зобов'язання з ПДВ за період з січня по червень 2010 року на загальну суму 2596 грн. (1891070 - 1893666). Зазначені обставини підтверджуються також висновком судової експертизи.

Суд підкреслює, що визначена відповідачем за результатами перевірки сума завищення податкового зобов'язання (2573 грн.) не заперечується позивачем. Доказів, які б спростовували висновок акту перевірки в цієї частині, сторонами не надано, а судом - не встановлено.

Згідно з ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Щодо заниження податкових зобов'язань позивача на суму 1454766 грн. при списанні невід'ємних поліпшень достроково повернутих орендодавцю основних фондів:

Судом встановлено, що позивач протягом всього періоду діяльності не мав власних основних засобів 1 групи, тобто будинків та споруд. Для ведення господарської діяльності позивачем щорічно укладалися договори оренди на такі об'єкти з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1). Зазначені обставини не заперечуються сторонами, підтверджуються Актом перевірки.

04.01.2010 року між позивачем (Орендар) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (Орендодавець) укладено договір оренди нежитлових приміщень (склад-магазин площею 1196,13 кв.м; підвальне приміщення площею 360 кв.м; навантажно - розвантажний майданчик площею 652 кв.м; нежитлове приміщення (офіс) площею 300 кв. м) за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до умов зазначеного договору (т.3 а.с.153-154):

- (п.2.2.1) Орендар проводить капітальний ремонт за власний рахунок;

- (п.2.2.4) Орендар своєчасно за рахунок власних коштів проводить поточний та косметичний ремонти;

- (п.2.4) Орендар проводить за власний рахунок поліпшення будинку (встановлення пожежної сигналізації, проведення комунікацій, таке інше);

- (п.3.4) у випадку залишення Орендарем приміщень до закінчення строку оренди або у зв'язку із закінченням строку дії договору, він зобов'язаний сплатити Орендодавцю суму вартості не проведеного ним та такого, що він зобов'язаний зробити, косметичного або поточного ремонту;

- (п.4.1) строк оренди встановлюється з 04.01.2010 року по 31.12.2010 року.

Договір оренди від 04.01.2010 року б/н було розірвано 28.02.2010 року, про що укладені відповідні угоди щодо повернення складу-магазину з підвальним приміщенням загальною площею 1556,13 кв.м; навантажно - розвантажного майданчику площею 652 кв.м; офісу площею 300 кв.м. (т.3 а.с.158-160).

Всі приміщення передані власнику (орендодавцю) актами прийому-передачі від 28.02.2010 року (т.3 а.с.155-157).

Судом встановлено, що 04.01.2010 року між позивачем (Орендар) та ТОВ «Фірма Югмаркет ЛТД» (Орендодавець) укладено договір оренди транспортних засобів (т.3 а.с.164-165), відповідно до якого за актом від 04.01.2010 року (т.3. а.с.166) Орендодавець передав Орендарю транспортні засоби: «ЗИЛ 4331» держ. номер АК14-29АВ; «G3302» держ. номер АК1869ВК; «ГАЗ» держ. номер АК18-96АМ, «ГАЗ 330210-СПГ» держ. номер АК21-42АІ, «ГАЗ 3306» держ. номер АК21-78АІ, «ЗИЛ 138» держ. номер АК25-08АС, «G3302» держ. номер АК49-54ВН, «ЗИЛ 431412» держ. номер АК60-39АЕ, «ЗИЛ 130» держ. номер АК66-85АІ.

Згідно з п.2.2.2 договору Орендар проводить капітальний та поточний ремонт транспорту. Відповідно до п.6.2. договір укладений на невизначений строк.

За період з січня по лютий 2010 року актами прийому-передачі (т.3 а.с.167-170) орендовані транспортні засоби було повернуто Орендодавцю, а саме: «ЗИЛ 130» держ.номер АК66-85АІ - повернуто 29.01.2010 року; «ЗИЛ 4331», держ.номер АК14-29АВ, - повернуто 16.02.2010 року; «G3302» держ. номер АК49-54ВН 24.02.2010 року; «G3302» держ.номер АК1869ВК; «ГАЗ» держ.номер АК18-96АМ, «ГАЗ 330210-СПГ» держ.номер АК21-42АІ, «ГАЗ 3306» держ.номер АК21-78АІ, «ЗИЛ 138» держ.номер АК25-08АС, «ЗИЛ 431412» держ.номер АК60-39АЕ - повернуто 26.02.2010 року.

Матеріали справи свідчать про те, що Орендар за час оренди здійснював ремонт (поліпшення) орендованих основних фондів.

Поліпшення орендованого майна здійснювались за згодою зазначених орендодавців, відповідно до умов договорів з ТОВ «Фірма Югмаркет ЛТД» та з ПП ОСОБА_4

Сума ремонтних робіт (поліпшень) орендованих у ПП ОСОБА_4 основних фондів відображена на рахунку 103 «Будівлі та споруди» за перевіряємий період склала 7748372,90 грн. (дебет рах.103, кредит рах.152).

Відповідно до п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 року №181, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.08.2000 року за №487/4708 (далі - П(С)БО-14), на суму поліпшень позивачем створені власні основні фонди, які відображені в бухгалтерському обліку на рахунку 103 як основні засоби.

Згідно з даними бухгалтерського обліку позивачем нараховано знос на поліпшення орендованого майна у сумі 592210,84 грн. (Дебет рах.131/Кредит рах.977), а саме: орендований офіс - 78201,55 грн.; майданчик для під'їзду вантажівок - 136255,41 грн.; приміщення для дизельної - 25912,17 грн; ремонт під'їзного майданчику, бетонування вимощення - 10763,85 грн.; ремонт під'їзного майданчику, укладання керамічної плиткі - 94928,69 грн.; ремонт підлоги офісу - 9266,27 грн.; мережа зовнішнього освітлення з освітлювачем - 3381,67 грн.; орендований магазин «Закрома» - 86427,05 грн.; оздоблення фасаду - 33682,77 грн.; обладнання електроустаткування, реконструювання освітлення торгівельного залу - 41758,30 грн.; ремонт орендованих складів - 51763,25 грн.; орендованого складу №1 - 817,62 грн.; ремонт бетонної основи складу №1, укладання плитки - 19092,24 грн.

Таким чином, сума остаточної вартості поліпшень орендованих будинків та споруд на момент розірвання Договору з ПП ОСОБА_4 склала 7156162,06 грн. (7748372,90 грн. - 592210,84 грн.), де: 7748372,90 грн. сума поліпшень по дебету рахунку 103; а 592210,84 грн. - сума нарахованого зносу, кредит рахунку131.

Сума ремонтних робіт (поліпшень) орендованих у «ТОВ «Фірма Югмаркет ЛТД» транспортних засобів за перевіряємий період склала 175782,49 грн. (дебет рахунку 105/ кредит рахунку 1522), що підтверджується даними бухгалтерського обліку позивача та висновком судової експертизи.

Відповідно до п.8 П(С)БО-14 на суму поліпшень позивачем створені відповідні групи основних фондів, які відображені в бухгалтерському обліку на рахунку 105 «Транспортні засоби».

Згідно з даними бухгалтерського обліку позивача на суму поліпшень орендованих транспортних засобів позивачем нарахована амортизація в сумі 58115,78 грн. (дебет рахунку 131/ кредит рахунку 831), а саме: «ЗИЛ 4331» держномер АК14-29АВ - 7494,64 грн.; «G3302» держномер АК1869ВК - 542,27грн.; «ГАЗ» держномер АК18-96АМ - 6259,03 грн., «ГАЗ 330210-СПГ» держномер АК21-42АІ - 9641,76 грн., «ГАЗ 3306» держномер АК21-78АІ - 3734,58 грн., «ЗИЛ 138» держномер АК25-08АС - 9418,67 грн., «G3302» держномер АК49-54ВН - 575,81 грн., «ЗИЛ 431412» держномер АК60-39АЕ - 8125,44 грн., «ЗИЛ 130» держномер АК66-85АІ - 12323,58грн.

Таким чином, остаточна вартість поліпшень орендованого транспорту на момент розірвання Договору оренди склала у сумі 117666,71 грн. (175782,49 грн. - 58115,78 грн.), де: 175782,49 грн. - сума поліпшень по дебету рахунку 105, а 58115,78 грн. - сума нарахованого зносу поліпшень, рахунок 131. Зазначені обставини підтверджуються даними бухгалтерського обліку позивача та висновком судової експертизи.

Після повернення орендованого майна витрати на поліпшення орендованих фондів орендодавцями орендарю не компенсувались.

Судом встановлено, що позивач остаточну вартість поліпшень орендованих основних фондів після дострокового розірвання договорів оренди списав в березні 2010 року на витрати в сумі -7273829 грн. без нарахування податкового зобов'язання з ПДВ (дебет рах.977/кредит рах.103, 105). Зазначені обставини підтверджуються даними бухгалтерського обліку позивача та висновком судової експертизи.

Визначення основних фондів та їх груп дається у п. 8.2. ст.8 Закону №334.

Термін "основні фонди" зазначається як матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (пп.8.2.1. п.8.2. ст.8 Закону №334).

Згідно з пп.8.2.2. п.8.2. ст.8 Закону №334 основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Термін "комп'ютерна програма" розуміється у значенні, наведеному у законодавстві з питань охорони авторських та суміжних прав.

Відповідно до п.4.9 ст.4 Закону №168 якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Згідно з до пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3 Закону №168 об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

- передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

- передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

- в інших випадках, визначених цим Законом;

Відповідно до п.1.4. ст.1. Закону №168 поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Отже, при повернення орендованого майна зі зробленим капітальним ремонтом (невід'ємними поліпшеними) відбулась безоплатна передача їх власникові, що підпадає під визначення постачання товарів (робіт, послуг).

Виходячи з наведеного, суд відхиляє висновок судового експерта в частині ствердження про необґрунтованість висновків акту перевірки від 22.11.2010 року №2038/23-2/34192871 про заниження податкового зобов'язання ТОВ «ТД «Чорномор» в сумі 1454766 грн. при повернення поліпшень орендованого майна (рахунок 103), транспорту (рахунок 105) в березні 2010 року, та погоджується із доводами відповідача стосовно того, що позивач, відповідно до п.4.9 ст.4 Закону №168, при списанні зазначених поліпшень повинен був нарахувати податкове зобов'язання на загальну суму 1454766 грн. (7273829 х 20% / 100%).

При цьому суд звертає увагу на те, що збільшення податкового зобов'язання по зазначений операції мало бути відображено саме у березні 2010 року, оскільки у березні 2010 року відбулось остаточне списання всіх поліпшень орендованого майна, на суму яких відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку позивачем раніше було створено відповідні групи основних фондів, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин суд вважає посилання позивача на самостійне виправлення помилок шляхом подання у жовтні 2010 року декларації з ПДВ за вересень 2010 року з корегуванням податкових зобов'язань за травень 2010 року на 1758704 грн. по списанню основних засобів таким, що не має юридичного значення для вирішення спору, враховуючи податковий період, в якому виникли такі зобов'язання (березень 2010 року, а не травень 2010 року). Крім того, судове рішення, яким ДПІ було зобов'язано прийняти зазначену декларацію відповідача, набрало законної сили 19.09.2011 року. Перевірка проводилась з 20.10.2010 року по 16.11.2010 року. Отже, дані такої декларації безумовно не могли бути враховані відповідачем під час перевірки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає збільшення контролюючим органом податкового зобов'язання на суму 1454766 грн. при списанні невід'ємних поліпшень достроково повернутих орендодавцю основних фондів обґрунтованим та таким, що відповідає законодавству.

Щодо нарахування податкового зобов'язання у зв'язку із ліквідацією позивачем власних основних фондів:

Судом встановлено, що позивачем за період з січня по червень 2010 року на валові витрати також була списана остаточна вартість власних основних фондів по рах.104,103,106. Відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача та висновку судової експертизи первинна вартість основних засобів ТОВ «ТД «Чорномор», які було в подальшому ліквідовано за рішенням власника (дебет рах.976 «Списання необоротних активів»), склала 236042,32 грн., у тому числі по рахунку 104 - 219107,32 грн.; по рахунку 103 - 14000 грн.; по рахунку 106 - 2935 грн.

Згідно з даними, відображеними в актах на списання основних фондів позивача (т.3 а.с.172-173; т.4 а.с.234-250; т.5 а.с.2-21), а також рахунку 131 «Знос основних фондів» та висновку судової експертизи (т.1 а.с.192-228), знос основних фондів склав 133987,81 грн. (дебет 131/кредит 10), у т.ч. по рах.104 - 129617,13 грн., по рах.103 - 3589,69 грн., по рах.106 - 780,99 грн.

Остаточна вартість, за відрахуванням зносу ліквідованих основних фондів, склала 102054,51 грн. (дебет рах.976/ кредит 10), у т.ч. по рах.104 - 89490,19 грн., по рах.103 - 10410,31 грн., по рах.106 - 2154,01 грн.

Списання остаточної вартості ліквідованих власних основних фондів позивача на загальну суму 102054,51 грн. відбувалось по періодах: в січні 2010 року у розмірі 18717,67 грн. (у т.ч. по рах.104 - 16563,66 грн., по рах.106 - 2154,01 грн.); в березні 2010 року по рах.103 у розмірі 10410 грн.; в квітні 2010 року по рах.104 у розмірі суму 72927 грн.

Відповідно до п.4.9 ст.4 Закону №168 якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Таким чином, позивачу відповідно до п.4.9 ст.4 Закону №168 при списанні остаточної (недоамортизованої) вартості ліквідованих власних основних фондів належало нарахувати податок на додану вартість. Однак, таке нарахування не було здійснено, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Згідно з висновком судової експертизи, з яким суд в цій частині погоджується, підтверджується заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 20411 грн. при ліквідації власних основних фондів (кредит рах.104,103,106/ дебет рах.976) у тому числі: в січні 2010 року на суму 3744 грн., в березні 2010 року на суму 2082 грн., в квітні 2010 року на суму 14585 грн.

Отже, збільшення відповідачем за результатами перевірки податкового зобов'язання позивачу з ПДВ у зв'язку з ліквідацією (списанням остаточної вартості) власних основних фондів за січень 2010 року на суму 3744 грн., за березень2010 року на суму 2082 грн., за квітень 2010 року на суму 14585 грн. (усього на загальну суму 20411 грн.) являється правомірним.

Щодо завищення податкового кредиту на суму 14807 грн., сформованого у зв'язку з витратами на утримання повернутих орендодавцю орендованих приміщень (оплата електроенергії, вивезення відходів, послуги охорони магазину):

Як зазначено судом вище, для ведення господарської діяльності позивачем було укладено договір б/н від 04.01.2010 року з ПП ОСОБА_4 на оренду нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Договір оренди достроково розірвано 28.02.2010 року, та всі об'єкти передані власнику за актами прийому - передання від 28.02.2010 року.

Таким чином, дані приміщення не використовувались в подальшому у господарської діяльності позивача, але при цьому витрати з придбання електроенергії, вивезенню відходів (ТБО) і послуг з охорони магазину позивач продовжував здійснювати, включаючи сплачені при цьому суми ПВД до складу податкового кредиту.

У зв'язку з тим, що позивачем розірвано договір оренди та передано все майно власникові, зазначені витрати після 28.02.2010 року не пов`язані з веденням господарської діяльності, в наслідок чого відповідачем зафіксовано в акті перевірки порушення позивачем вимог пп.7.4.1., пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168 та встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 14807 грн., у тому числі: за березень 2010 року - в сумі 2993 грн.; за квітень 2010 року в сумі 2780 грн., за травень 2010 року в сумі 5341 грн., за червень 2010 на суму 3693 грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо зазначеного порушення та правомірність визначених відповідачем сум завищення податкового кредиту в цій частині судом встановлено наступне.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що за період з 01.03.2010 року по 30.06.2010 року (тобто за період після повернення орендованих приміщень) позивачем до декларації з ПДВ було включено до складу податкового кредиту з ПДВ по операціях з контрагентами ВАТ «Крименерго», КП «Автотранспортна санітарна очистка», УДСО при ГУМВС України в АР Крим, КП «Міськсвітло» на загальну суму 12027,52 грн., що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновком судової експертизи.

При цьому не підтверджується визначення відповідачем завищення податкового кредиту в сумі 2779,65 грн. за квітень 2010 року по контрагенту ВАТ «Крименерго» за податковою накладною №9920/058 від 20.04.2010 року, оскільки така сума не була задекларована позивачем по рядку 10.1 декларації. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами: декларацією позивача з ПДВ за квітень 2010 року, з додатками (т.7 а.с.28-31), та висновком судової експертизи.

Крім того, судом встановлено, що позивачем до додатку №5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларації з ПДВ за березень 2010 року (т.5 а.с.110-112) включено за порядковим номером 41 до складу податкового кредиту за постачальником ВАТ «Крименерго», індивідуальний податковий номер 1314001096, включено ПДВ у розмірі 2799,51 грн., у тому числі: податкова накладна №5176/058 від 17.03.2010 року на суму ПДВ 144,62 грн.; податкова накладна №5684/058 від 19.03.2010 року на суму ПДВ 26545,89 грн. (включені до Реєстру отриманих податкових накладних за порядковими номерами 476, 490, т.6 а.с.186).

Судом встановлено, що у березні 2010 року ВАТ «Крименерго» надано на адресу позивача 2 рахунки за перетин реактивної електроенергії та за спожиту активну електроенергію за період з 17.02.2010 року по 17.03.2010 року, а саме: рахунок №1064/058/0310Р на суму 867,72 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 144,62 грн.; рахунок №1064/058/0310А на суму 15929,36 грн., у тому числі ПДВ в сумі 2654,89 грн., усього ПДВ на суму 2799,51 грн.

Оскільки послуга з користування електроенергією була надана у лютому 2010 року, до розірвання договору оренди, то позивачем обґрунтовано включено до складу податкового кредиту за березень 2010 року суму ПДВ 2799,51 грн.

Отже, не підтверджується визначення відповідачем завищення податкового кредиту в сумі 1454765,75 грн. за березень 2010 року по контрагенту ВАТ «Крименерго». Зазначені обставини підтверджуються дослідженими під час розгляду справи доказами: рахунками №1064/058/0310Р, №1064/058/0310А, податковими накладними №5176/058 від 17.03.2010 року, №5684/058 від 19.03.2010 року, Розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів; Реєстром отриманих та виданих податкових накладних до декларації з ПДВ за березень 2010 року (т.2 а.с.181-182;т.5 а.с.110-112; т.6 а.с.171-188).

Щодо завищення позивачем податкового кредиту в червні 2010 року на суму 5833 грн. по операції з придбання ТМЦ у ТОВ «ТФ Борістен»:

Перевіряючи правомірність висновку відповідача суд зазначає наступне.

Позивач придбав у ТОВ «ТФ Борістен» масляний трансформатор ТМ-250/10/0,4 на суму 35000,04 грн., що підтверджується видатковою накладною №1905141 від 31.05.2010 року на суму 35000,04 грн., у тому числі ПДВ 5833,34 грн. (т.3 а.с.43).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «ТФ Борістен» склав податкову накладну №1905141 від 19.05.2010 року на суму 35000,04 грн., у тому числі ПДВ 5833,34 грн. (т.5 а.с.22).

Суму ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту в червні 2010 року, що відображено в податковій декларації з ПДВ (т.5 а.с.153).

Отримання податкової накладної підтверджується реєстром виданих та отриманих накладних (т.7 а.с.32).

Оплата придбаного товару здійснювалась шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується карткою рахунку №631 (т.4 а.с.176).

Таким чином, документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується фактичне придбання у ТОВ «ТФ Борістен» масляного трансформатора ТМ-250/10/0,4 на суму 35000,04 грн., у тому числі ПДВ 5833,34 грн.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та продавцем (ТОВ «ТФ Борістен») сформована на підставі висновків Акту «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТФ Борістен» №155/23-2/35842358 від 31.08.2010 року, в якому зазначено, що ТОВ «ТФ Борістен» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з настанням податкової вигоди третіх осіб у зв'язку з відсутністю майна, трудових ресурсів.

Вищий адміністративний суд України у Постанові від 03.04.2013 року по справі №К/9991/32753/12 дотримується наступної думки: "Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат і з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою".

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

На підставі викладеного суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач, при проведенні господарських операцій зі своїм постачальником, оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність правочину, укладеного з ТОВ «ТФ Борістен».

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012 року у справі №К/9991/50772/12.

Враховуючи викладене, матеріалами справи спростовано висновки перевірки про завищення позивачем податкового кредиту в червні 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «ТФ Борістен» у сумі 5833,00 грн.

Отже, за результатами розгляду справи судом спростовані висновки ДПІ в частині завищення позивачем податкового кредиту за березень 2010 року по взаємовідносинам з ВАТ «Крименерго» у сумі 2993 грн., за квітень 2010 року по взаємовідносинам з ВАТ «Крименерго» у сумі 2780,00 грн., а також в червні 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «ТФ Борістен» у сумі 5833,00 грн.

Загалом, з урахуванням від'ємного значення рядка 22 Декларації з ПДВ за червень 2010 року («Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду») у сумі 6862 грн. та враховуючи інші встановлені судом обставини справи, не підтверджується правомірність визначення відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні податкового зобов'язання позивачу в частині 5573 грн., у т.ч.:

- за січень 2010 року у сумі 3744 грн.;

- за березень 2010 року у сумі 2780 грн.;

Перевіряючи правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, судом встановлено наступне.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III, зі змінами та доповненнями, чинний на час спірний правовідносин (далі - Закон №2181) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону (за результатами документальної перевірки), такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181 зазначено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Великий розмір заниженого податкового зобов'язання - це суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів у розмірі, не меншому за розмір коштів, що визначений як кваліфікуюча ознака кримінально караного діяння, передбаченого частиною 2 статті 212 Кримінального кодексу України.

Згідно з приміткою до ст.212 Кримінального кодексу України, великий розмір коштів - це суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При цьому, відповідно до ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №889), для норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 п.6 цього Закону для відповідного року з урахуванням положень пункту 22.4 щодо встановлення на перехідний період розмірів податкової соціальної пільги.

Разом з тим, підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 п.6 Закону №889 визначено, що соціальна пільга встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, для будь-якого платника податку.

Таким чином, великі розміри заниження податного зобов'язання змінюються кожного року, оскільки залежать від зміни мінімальної заробітної плати.

З урахуванням зазначених норм, враховуючи встановленні заниження позивачем податкових зобов'язань у великих розмірах, відповідачем були нараховані позивачу штрафні санкції на загальну суму 1456848 грн., у тому числі по періодах:

- за січень 2010 року - на загальну суму 3744 грн., у т.ч. 1872 грн. згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 та 1872 грн. згідно з пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181;

- за березень 2010 року - на загальну суму 1459841 грн., у т.ч. 729920,50 грн. згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 та 729920,50 грн. згідно з пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181;

- за квітень 2010 року - на загальну суму 17545 грн., у т.ч. 8772,50 грн. згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 та 8772,50 грн. згідно з пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181;

- за травень 2010 року - на загальну суму 5251 грн., у т.ч. 2625,50 грн. згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 та 2625,50 грн. згідно з пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181;

- за червень 2010 року - на загальну суму 1 грн., у т.ч. 0,50 грн. згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 та 0,50 грн. згідно з пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181.

Суд не погоджується з висновком експерта, що відповідачем невірно застосовані штрафні санкції, оскільки експерт вважав, що сума штрафних санкцій у сумі 1456848 грн. - це 100% від суми недоїмки, коли, по суті це штрафні санкції у розмірі 50% - нараховані у відповідності з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 та штрафні санкції у розмірі 50% - нараховані у відповідності з пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181.

Враховуючи, що судом визнано помилковим донарахування позивачу суми податкового зобов'язання у розмірі у розмірі 5773 грн. (2993 грн. за березень 2010 року + 2780 грн. за квітень 2010 року), то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні сум штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5773 грн., у тому числі: 2886,50 грн. за пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181, або 50% донарахованих за березень та квітень 2010 року сум (1496,50 грн. і 1390 грн. відповідно) та 2886,50 грн. за пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону №2181, або 50% донарахованих за березень та квітень 2010 року сум (1496,50 грн. і 1390грн. відповідно) - є безпідставним.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення №0002072302/0 від 03.12.2010 року являється частково протиправним та має бути скасованим в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 11546,00 грн. (у тому числі 5773,00 грн. за основним платежем та 5773,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково.

В судовому засіданні 05.11.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 11.11.2013 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторії №0002072302/0 від 03.12.2010 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Чорномор" (ідентифікаційний код 34192871) суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у в розмірі 11546 грн. (у тому числі 5773 грн. за основним платежем та 5773 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

3. В задоволенні решти частини позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.