Постанова

від 16.09.2013 по справі 814/2769/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2013 року Справа № 814/2769/13-а

м. Миколаїв

14:30

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:Приватного акціонерного товариства «Явкинський елеватор», вул. Центральна, 1/б, с. Добре, Баштанський район, Миколаївська область, 56156 до відповідача:Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101 про:визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2013 № 0000052200,

Приватне акціонерне товариство «Явкинський елеватор» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - МДПІ або відповідач) від 28.02.13 № 0000052200.

В обґрунтування позову Товариство вказало на безпідставність доводів МДПІ про безтоварність господарських операцій і, відповідно, на протиправність висновків про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про дату, час і місце розгляду справи суд повідомляв відповідача належним чином (т. с. 1, ар. 265, т. с. 2, ар. 1, 5, 13). МДПІ заперечень проти адміністративного позову не подала, представника в судове засідання не направила, про причини неприбуття представника не повідомила. Вимоги суду щодо надання документів, що були викладені в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач не виконав.

Згідно з частиною 2 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній документів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

На підставі наказу від 04.02.2013 № 98 МДПІ 05.02.2013 здійснила документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань взаємовідносин з платниками податків - постачальниками: Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Петроліум» (код за ЄДРПОУ 30900582) за період жовтень 2010 року, Приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Універсал-Центр» (код за ЄДРПОУ 32884421) за період жовтень 2011 року, Приватним підприємством «Сендпіт» (код за ЄДРПОУ 35513358) за період березень 2011 року та травень 2012 року, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2) за період листопад 2010 року, результати якої оформила актом від 11.02.2013 № 34/22/00955070 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 18-59).

Доводи Товариства щодо протиправності наказу МДПІ про проведення перевірки і щодо незаконності перевірки суд до уваги не приймає, оскільки, як вказує позивач, ці обставини досліджувались Миколаївським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 814/669/13-а, рішення в якій не набрало законної сили.

Відповідно до висновків Акта, Товариство порушило підпункт 7.2.3 пункту 7.2, підпункт 7.4.1, підпункт 7.4.5 пункту 7.4, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168), підпункт «а» пункту 198.1, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, статтю 200, статтю 201 Податкового кодексу України, пункти 2, 5, 18 наказу ДПА України від 30.05.1997 № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», штучно сформувало податковий кредит в сумі 203 672,75 грн. Крім того, МДПІ в Акті зазначила, що перевіркою було встановлено відсутність реальності продажу вказаними вище особами товарів (робіт, послуг) Товариству, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Також відповідач дійшов висновку про те, що, відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, укладені позивачем і вказаними вище особами договори є недійсними, тому, в силу статті 216 Господарського кодексу України, не створюють юридичних наслідків. МДПІ зазначила, що Товариство порушило статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, тому дані, наведені позивачем у деклараціях з ПДВ, є недійсними.

Податковим повідомленням-рішенням від 28.02.2013 № 0000052200 (надалі - Рішення, т. с. 1, ар. 68, 69) МДПІ, з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з ПДВ на 203 673 грн. і, на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, застосувала штраф в сумі 52 353 грн.

На думку суду, прийняте відповідачем Рішення підлягає визнанню частково протиправним і частковому скасуванню.

Податковий кредит в сумі 134 641,08 грн., постачальник - ТОВ «Агро-Петролуім», податковий період - листопад 2010 року (стор. 11-26 Акта, т. с. 1, ар. 23-30).

Як вказано в Акті, до податкового кредиту позивач включив суму за податковою накладною № 69 від 28.10.2010 на придбання насіння соняшника в кількості 188,749 т на загальну суму (з ПДВ) 807 846,48 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168).

У підпункті 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 168 вказано, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Доводи МДПІ ґрунтуються на:

- висновках акта ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 20.09.2012 № 279/22-200/30900582 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АГРО-ПЕТРОЛІУМ» (код за ЄДРПОУ 30900582) з питань взаємовідносин з ТОВ «У-ТРАНС» (код за ЄРПОУ 37157117) за листопад, грудень 2010 року, ТОВ «АДЕКС-ПРОМ» (код за ЄДРПОУ 36954848) за вересень, жовтень 2010 року, ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ-СВ» (код за ЄДРПОУ 34707148) за червень 2011 року, ТОВ «ДИЛЕНА» (код за ЄДРПОУ 37206478) за лютий 2011 року»;

- недоліках оформлення товарно-транспортних накладних;

- недоліках оформлення податкової накладної.

Суд вважає доводи МДПІ безпідставними.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Стосовно товарно-транспортних накладних суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених визначеними вище документами.

Первинним документом, згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріально-цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а отже визначає взаємовідносини з виконання перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. Товариство здійснювало операції з придбання товарів та не виступало як замовник за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити про ненадання послуг з перевезення вантажів і, відповідно, про неправомірне включення вартості цих послуг до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, і до складу податкового кредиту.

У тексті Акта відсутні висновки про те, що Товариство відобразило у відповідній податковій декларації вартість послуг з перевезення вантажів, що були надані ТОВ «Агро-Петроліум».

Суд також зазначає, що зауваження МДПІ до товарно-транспортних накладних в даному випадку є недоречними з огляду на те, що Товариство придбало у ТОВ «Агро-Петроліум» товар, що на момент укладення договору купівлі-продажу вже перебував на відповідальному зберіганні на складі позивача відповідно до договору складського зберігання зерна, і цей факт, крім товарно-транспортних накладних, підтверджений спеціальними документами, складання яких передбачено статтею 961 Цивільного кодексу України, Законом України від 04.07.2002 № 37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні» і затвердженим наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 № 198 «Положенням про обіг складських документів на зерно».

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Акт не містить пояснень, яким чином позивач порушив підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168. Суд зауважає, що єдиний обов'язок покупця (яким є Товариство), що визначений цією нормою, - зберігати податкові накладні.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у пункті 2 даного Порядку. МДПІ послалась на те, що позивач не надав «… відомості щодо уповноваження особи, що підписала податкову накладну». Це твердження (навіть, якщо вважати доведеним те, що відповідач у запиті, що передував перевірці, пропонував позивачу надати відповідні документи), суд не сприймає як доказ того, що фізична особа, яка від імені ТОВ «Агро-Петроліум» підписала податкову накладну, не мала на це відповідних повноважень. Крім того, у пункті 2 Порядку заповнення податкової накладної, про порушення позивачем якого вказано в Акті, зазначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Платником ПДВ є ТОВ «Агро-Петроліум», а не фізична особа.

Той факт, що у податковій накладній (т. с. 1, ар. 158) ТОВ «Агро-Петроліум» не вказало умову поставки (форму цивільно-правового договору), враховуючи те, що підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 це не передбачено, на думку суду, не є ознакою недійсності накладної.

До заперечень на Акт (від 20.02.2013 № 65, т. с. 1, ар. 60-66) позивач надав докази подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності товару, що був придбаний у ТОВ «Агро-Петроліум».

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач мав законні підстави для включення до податкового кредиту суми 134 641,08 грн.

Податковий кредит в сумі 62 129,20 грн., постачальник - ФОП ОСОБА_1, податковий період - листопад 2010 року (стор. 65-83 Акта, т. с. 1, ар. 50-59).

Як вказано в Акті, до податкового кредиту позивач включив суми за податковими накладними № 15/11 від 15.11.2010 на придбання насіння соняшника в кількості 70,0 т на загальну суму (з ПДВ) 302 400 грн. і № 30/30 від 30.11.2010 на придбання насіння соняшника в кількості 16,52 т на загальну суму (з ПДВ) 70 375,20 грн.

Доводи МДПІ ґрунтуються на:

- висновках акта Новобузького відділення Баштанської МДПІ від 14.11.2012 № 15/1702/НОМЕР_2 «Про результати документальної невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер № НОМЕР_2) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Акса» (код за ЄДРПОУ 35639294) за листопад 2010 р.»;

- недоліках оформлення товарно-транспортних накладних;

- недоліках оформлення податкових накладних.

Суд вважає доводи МДПІ безпідставними.

Стосовно акта перевірки ФОП ОСОБА_1 суд зазначає таке.

По-перше, Актом не доведена наявність будь-якого зв'язку між господарськими операціями ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Акса».

По-друге, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом. Таке визначення, зменшення (збільшення), відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, здійснюється шляхом надіслання (вручення) контролюючим органом платнику податків податкового повідомлення-рішення. Саме податкове повідомлення-рішення (у випадку встановлення порушень) є результатом податкового контролю (підпункт 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України.

Акт не містить інформації щодо прийняття на підставі акта перевірки ФОП ОСОБА_1 відповідних повідомлень-рішень. Враховуючи це, суд вважає, що відповідач неправомірно використав акт перевірки ФОП ОСОБА_1 в якості доказу порушення норм Податкового кодексу України позивачем

З підстав, що викладені вище, суд відхиляє зауваження МДПІ до товарно-транспортних накладних і до податкових накладних.

На думку суду, Товариство правомірно включило до податкового кредиту листопада 2010 року суму 62 129,20 грн.

Податковий кредит в сумі 5 338,67 грн., постачальник - ПП ВКФ «Універсал-Центр», податковий період - жовтень 2011 року (стор. 27-52 Акта, т. с. 1, ар. 31-43).

Як вказано в Акті, до податкового кредиту позивач включив суми за податковою накладною № 8 від 11.10.2011 на придбання вугілля в кількості 20,02 т на загальну суму (з ПДВ) 32 032 грн.

Доводи МДПІ ґрунтуються на:

- висновках акта ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 06.08.2012 № 225/22-300/32884421 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ-ЦЕНТР» (код за ЄДРПОУ 32884421) з питань взаємовідносин з ТОВ «Де-Лонга» (код за ЄДРПОУ 36622606) березень 2010 року, ПП «Мгновение ЮГ» (код за ЄДРПОУ 34387624) за лютий 2011 року, ТОВ ФІРМА «АВАНТЕХТРАНС» (код за ЄДРПОУ 30396394) за лютий-березень 2011 року, ПП «Реа-Рент Миколаїв» (код за ЄДРПОУ 33798208) за вересень 2011 року, ТОВ «Ликиф-Агрострой» (код за ЄДРПОУ 36954759) серпень-вересень 2010 року, лютий 2011 року, ТОВ «Лугметпром-2010» (код за ЄДРПОУ 37178006) за лютий 2011 року, ПП «СТРОЙМОНТАЖНАЛАДКА» (код за ЄДРПОУ 31763959) червень 2011 року, ПП «Центр сприяння розвитку бізнесу» (код за ЄДРПОУ 36925618) за грудень 2011 року, ТОВ «Інфостіл 2008» (код за ЄДРПОУ 35678045) за лютий-квітень 2012 року, ПП «Іллекс Луганськ» (код за ЄДРПОУ 36827759) за вересень 2010 року, ТОВ «КОНТЕКС» (код за ЄДРПОУ 25587584) за січень 2012 року, ТОВ «СІТІБУД Україна» (код за ЄДРПОУ 343438564) за лютий-березень 2012р.»;

- відсутності товарно-транспортних накладних;

- недоліках оформлення податкової накладної.

З підстав, що зазначені вище, суд дійшов висновку, що викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ПП ВКФ «Універсал-Центр» відомості не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Також судом відхиляються доводи МДПІ про те, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про безтоварність операції, тим більш, що до заперечень на акт перевірки позивач надав товарно-транспорту накладну і документи на підтвердження використання придбаного у ПП ВКФ «Універсал-Центр» вугілля (т. с. 1, ар. 53).

В той же час, суд зазначає, що у податковій накладній № 8 від 11.10.2011 (т. с. 1, ар. 202) не вказаний вид цивільно-правового договору. Цей реквізит податкової накладної, відповідно до підпункту «и» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, є обов'язковим.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Враховуючи це, суд визнає обґрунтованим висновок МДПІ про завищення Товариством у жовтні 2011 року податкового кредиту на суму 5 339 грн.

Одночасно суд зауважує, що код товару згідно з УКТ ЗЕД є обов'язковим реквізитом податкової накладної для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України. Акт не містить доказів того, що придбане Товариством у ПП ВКФ «Універсал-Центр» вугілля відносилось до таких товарів. Також суд зазначає, що пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України не вимагає зазначення у податковій накладній місцезнаходження покупця.

Податковий кредит в сумі 1 564 грн., постачальник - ПП «Сендпіт», податковий період - березень 2011 року - 583 грн., червень 2012 року - 981 грн. (стор. 53-64 Акта, т. с. 1, ар. 44-49).

Як вказано в Акті, до податкового кредиту позивач включив суми за податковою накладною № 7 від 30.03.2011 і № 7 від 04.05.2012 на придбання піску на загальну суму (з ПДВ) 9 382,81 грн.

Доводи МДПІ ґрунтуються на:

- висновках акта ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 03.12.2012 № 976/22-225/35513358 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «СЕНДПІТ» (код за ЄДРПОУ 35513358) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за березень, червень, листопад, грудень 2011 року та березень-червень 2012 року»;

- відсутності товарно-транспортних накладних;

- недоліках оформлення податкової накладної.

З підстав, що зазначені вище, суд дійшов висновку, що викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сендпіт» відомості не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Також судом відхиляються доводи МДПІ про те, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про безтоварність операції, тим більш, що до заперечень на акт перевірки позивач надав товарно-транспортні накладні і документи на підтвердження використання придбаного у ПП ВКФ «Універсал-Центр» вугілля (т. с. 1, ар. 64).

Викладені на стор. 60 Акта (т. с. 1, ар. 47) доводи МДПІ про неналежне оформлення податкової накладної № 7 від 04.05.2012 не відповідають дійсності (т. с. 1, ар. 224).

Надані Товариством документи (договори, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акти на списання, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє) переміщення матеріалів, т. с. 1, ар. 220-239) свідчать про правомірне включення до податкового кредиту суми 1 564 грн., тому рішення МДПІ в цій частині підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Стосовно нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і його постачальниками відповідних правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що Рішення підлягає визнанню частково протиправним і частковому скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000052200 в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 248 018 грн., з яких 198 334 грн. - основний платіж, 49 684 грн. - штрафні (фінансові) санкції), що було прийнято Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 28.02.2013.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Явкинський елеватор» судові витрати в сумі 2 225,18 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна