Постанова

від 23.10.2013 по справі 801/8157/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2013 р. (15 год. 49 хв.) Справа №801/8157/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., за участю секретаря судового засідання Лєбєдєвої О.М., представника позивача Бакуліна В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміс-Груп"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міністерства доходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аміс-Груп" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013р. № 0008002270 та № 0008012270.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу про безтоварний характер господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ «ТД «Стронг», оскільки господарські операції виконані реально, оформлені всі необхідні документи податкового і бухгалтерського обліку, придбані товари (роботи, послуги) використані в господарській діяльності позивача, тобто при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, відповідач дійшов необґрунтованих висновків щодо нікчемності правочину за угодою на поставку товарів, укладеною позивачем з вище вказаним контрагентом. У зв'язку з цим позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення від 06.08.2013р. № 0008002270 та № 0008012270 прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити у повному обсязі, надавши пояснення по суті спору.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, письмових заперечень на позов та будь-яких клопотань до суду не скерував, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у ній матеріалами у відсутності нез'явившегося відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аміс-Груп" зареєстровано виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 18.06.1999р. та має статус юридичної особи: код ЄДРПОУ 30450990, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 854172, довідкою АА № 526737з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та статутом (а.с. 8-21, 22, 23).

Позивач знаходиться на податковому обліку за реєстраційним номером 105808 та являється платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 200034713 (а.с. 24).

Видами діяльності позивача за КВЕД є : 30.30 - виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутникового устаткування, 33.16 - ремонт і технічне обслуговування повітряних і космічних літальних апаратів, 45.11 - торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, 45.19 - торгівля іншими автотранспортними засобами, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля, 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, з 05.07.2013р. тривалістю 5 робочих днів відповідачем була здійснена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «Аміс-Груп» (ЄДРПОУ 30450990) з питань взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стронг» (ЄДРПОУ 36095275), за результатами якої складено акт перевірки від 18.07.2013р. № 330/22-7/30450990 (а.с. 28-37).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч.1,5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість;

- п.198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на додану вартість за червень 2011р. у сумі 28580 грн.;

- пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1. п.138.1, п.138.2, п.138.8, ст. 138; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2 квартал 2011р. у сумі 32867грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.08.2013р.:

- № 0008002270, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28580 грн. за серпень 2011р. (а.с. 25),

- № 0008012270 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 32867,00грн., в тому числі за основним платежем - 32867 грн.(а.с. 26).

Не погодившись із наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом щодо їх оскарження.

Оцінюючи правомірність рішень відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність прийняття ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим оскаржуваних податкових повідомлень - рішень судом встановлено наступне.

Перевіркою ТОВ «Аміс-Груп» з питань взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стронг» у червні 2011р. встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за 2 квартал 2011р. у сумі 1420900 грн.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток ТОВ «Аміс-Груп» з питань взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стронг» у 2 кварталі 2011р. встановлено заниження податку на прибуток у сумі 32867 грн.

З акту перевірки вбачається, що такі висновки про порушення позивачем положень Податкового кодексу України зроблені відповідачем внаслідок оцінки взаємовідносин позивача з ТОВ «ТД «Стронг».

Відповідач у акті перевірки посилається на нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «ТД «Стронг» та робить висновок, що ТОВ «Аміс-Груп» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

В ході проведення перевірки була отримана та використана інформація щодо даних контрагентів, а саме: акт № 265/225/36095275 від 18.06.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Стронг» (код ЄДРПОУ 36095275), щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку з 01.06.2011р. по 30.06.2011р.», отриманого від ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «ТД «Стронг» (продавець) 01.06.2011 року укладений договір №01/06-11, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити по видатковим накладним авіаційно-технічне майно, іменоване надалі «Товар», в строки та на умовах, зазначених у договорі (а.с. 38-39).

Згідно накладної № 1-2 від 02.06.2011р. позивачу була поставлена важільна амортизаційна стійка шасі 8А-4201-00А у кількості 1 шт. на суму 171480,00 грн., у тому числі ПДВ 28580,00 грн. На наведений товар був виписаний рахунок № 1-2 від 02.06.2011р., сплата за яким була здійснена позивачем двома платежами на суму 70000,00 грн. та 101480 грн., про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача (а.с. 43).

ТОВ «ТД «Стронг» виписало позивачу податкову накладну № 2061 від 02.06.2011р. суму 171480,00 грн., у тому числі ПДВ 28580,00 грн. (а.с. 40).

Важільна амортизаційна стійка шасі 8А-4201-00А в подальшому була реалізована ПП «Омега-Транзит» по видатковій накладній №РН-0000001 від 03.06.2011 року на суму 183494,00 грн., у тому числі ПДВ 30582,00 грн., згідно укладеного між позивачем та реалізована ПП «Омега-Транзит» договору від 17.05.2011р. № 17/05. Також позивачем була виписана податкова накладна № 24/1 від 02.06.2011р. на суму 183494,00 грн., у тому числі ПДВ 30582,00 грн. (а.с.45-46, 47,48 )

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон № 996).

Згідно зі ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відтак, приймаючи до уваги, що витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, позивача по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Стронг» підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача, вказані витрати є витратами у розумінні приписів 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування витрати по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Стронг» було віднесено за 2 квартал 2011р. суму у розмірі 142900 грн., у зв'язку з чим, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з вказаним контрагентом у 2 кварталі 2011р. на суму 32867 грн. є необґрунтованим.

Відтак, збільшення податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі у розмірі 32867,00 грн., в тому числі за основним платежем - 32867,00 грн. є безпідставним.

Усе вищевикладене в повній мірі стосується й визначення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, стосовно якого відповідач пришов до висновку про його завищення в розмірі 28580 грн. по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ТД «Стронг» у червні 2011р.

За даними акт перевірки позивачем у червні 2011р. задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 38919 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту ТОВ «Аміс-Груп» з питань взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стронг» встановлено його завищення у сумі 28580 грн.

Відповідач з посиланням на акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська № 265/225/36095275 від 18.06.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Стронг» (код ЄДРПОУ 36095275), щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку з 01.06.2011р. по 30.06.2011р.», прийшов до висновку відсутності факту реального вчинення господарських операцій ТОВ «ТД «Стронг» у червні 2011р. з позивачем (ПДВ 28580 грн.).

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ у сумі 28580 грн. у червні 2011р. по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Стронг». Крім того, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом Державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку, така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Оскільки, як було вказано вище, з матеріалів справи вбачається, що на час здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «ТД «Стронг» останній був зареєстрований як платник ПДВ, позивачем під час формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаним контрагентом були дотримані положення Податкового Кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «ТД «Стронг» відомості стосовно підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало.

Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо зазначення порушення: ч.1,5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його контрагента стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені податковим законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Суд також вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 203 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Поряд з цим, акт перевірки не містить оцінки конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача. Тобто такі фактичні дані які підтверджують господарські операції.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, передбаченого податковим законодавством, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено позивачу податковим повідомленням-рішенням від 06.08.2013р. № 0008012270 суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 32867,00 грн., в тому числі за основним платежем - 32867,00 грн., а також неправомірно було зменшено податковим повідомленням-рішенням від 06.08.2013р. № 0008002270 розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28580,00 грн.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі Головного управління в Автономній Республіці Крим від 06.08.2013 р. № 0008002270 та № 0008012270 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 584,48 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено квитанцією № 255 від 15.08.2013 (а.с. 2).

Під час судового засідання, яке відбулось 23.10.2013 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі складено 25.10.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 06.08.2013р. № 0008002270.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 06.08.2013р. № 0008012270.

4. Стягнути з Державного бюджету України на Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміс-Груп" (код за ЄДРПОУ 3045990) 584,48 грн. (п'ятсот вісімдесят чотири грн. сорок вісім коп.) судового збору, шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.