Постанова

від 06.04.2009 по справі 10/563

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 06.04.2009

р.                                                                                

№ 10/563

Окружний адміністративний суд

міста Києва у складі головуючого судді Ковзеля П.О. при секретарі судового

засідання Павелкові С.Р., вирішив адміністративну справу

за позовом 

ОСОБА_1

до

1. Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

2. Управління праці та

соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної

адміністрації

про

стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з

позовною заявою, в якій просив визнати дії Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у виплаті щорічної

одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України „Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" та поверненні недосплаченої суми неправомірними та зобов'язати

відповідача-2 виплатити на користь позивача недосплачену суму одноразової

грошової допомоги на оздоровлення за 2006-2008 роки у розмірі 5740,00 грн.,

зобов'язати відповідачів провести перерахунок щорічної грошової допомоги, як

інваліду війни другої групи, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з фактичного розміру

мінімальної пенсії за віком, та виплатити недоплачену суму щорічної разової грошової

допомоги до 5 травня за 2004-2008 роки у сумі 11640,32 грн.

В судовому засіданні позивача

позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача-1 надав

заперечення на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив,

зокрема, наполягаючи на застосуванні вимог ст.ст. 99, 100 КАС України у зв'язку

порушенням позивачем строків звернення до суду.

Відповідач-2 заперечення на позов

не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, хоча  про час та місце розгляду справи був повідомлений

належним чином. У зв'язку з нез'явленням представників відповідача-2 розгляд

справи відкладався, ухвала про призначення розгляду справи та повістки

направлялися відповідачу-2 за наявною у матеріалах справи адресою.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України

у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином

повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або

без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і

справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС

України в судовому засіданні 06.04.2009 проголошено вступну та резолютивну

частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на

10.04.2009, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та

резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4

ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами

документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і

повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно

оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по

суті, суд встановив наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 99 КАС України

адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до

адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Як видно з матеріалів справи,

позовну заяву подано до Окружного адміністративного суду міста Києва

29.07.2008.

Позивачем не надано жодних доказів

чи пояснень з приводу пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС

України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для

відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому

наполягає одна із сторін.

Враховуючи викладене, в частині

позовних вимог щодо зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо донарахування та

виплати позивачу як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії

різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумами щорічної

одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, а також як інваліду війни 2

групи різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумами щорічної до 5

травня разової грошової допомоги за 2004-2006 роки, суд відмовляє з мотивів

пропущення строку звернення до адміністративного суду.

ОСОБА_1. є інвалідом війни другої

групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, згідно

посвідчень серії Б №420257 від 26.08.2009 та серії А №073208 від 12.02.1996.

Відповідно до ч. 2 ст. 19

Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти

лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Відповідно до вимог статті 2 Закону

України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” права та

пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством

України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх

рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади і органів

місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни,

передбачені цим Законом, є недійсними.

Таким чином, обмеження прав

позивача щодо розміру одноразової грошової допомоги є протиправним, а її

виплату необхідно здійснювати у розмірі, визначеному частиною 5 статті 13

Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”

без обмежень, встановлених іншими законами.

Згідно ст. 13 Закону України „Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, інваліди війни 2

групи мають право на разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі восьми

мінімальних пенсій за віком.

У ст. 17-1 Закону України „Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” зазначено, що щорічна

виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст.

12-16 цього Закону, здійснюється органами праці та соціального захисту

населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом

перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам -за місцем отримання

пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання

грошового утримання.

Також, у абзаці першому пункту

п'ятого Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 вказано,

що проаналізувавши зазначені положення Конституції України, Кодексу, практику

зупинення законом про державний бюджет України дії інших законів України,

Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний

бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і

гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого

(додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України,

не відповідає статтям 1, 3, частини другої статті 8, частини другої статті 19, статтям

21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій

статті 95 Конституції України.

Як вбачається із витягів з журналів

Ощадбанку, позивачем у 2007 та 2008 роках отримана щорічна разова грошова

допомога до 5 травня у розмірі відповідно 360,00 грн. та 400,00 грн.

Поряд з цим, на 2007 рік Кабінет

Міністрів України своєю постановою визначив мінімальну пенсію за віком у

розмірі 410,06 грн., а на квітень 2008 року Законом України «Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України»мінімальна пенсія за віком встановлена у розмірі 481,00 грн.

Крім того, згідно з абз. 2 ч. 4 ст.

48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач, як учасник ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, має право на щорічну разову

грошову допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Постановами Кабінету Міністрів

України № 836 від 26.07.1996 та № 562 від 12.07.2005 були передбачені розміри

допомоги для визначених категорії громадян, до яких належить позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 19

Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти

лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Законом України "Про Державний

бюджет на 2007 рік" було призупинено дію ст. 48 Закону України "Про

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи".

При вирішенні даного адміністративного

спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії

громадян від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в якому були визначені такими, що не

відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону

України "Про Державний бюджет на 2007 рік", зокрема це стосується ст.

48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В пункті 4 Рішення, Конституційний

Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення,

тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної

юрисдикції при  розгляді ними позовів.

Згідно з ст. 76 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік»мінімальна заробітна плата з 01.07.2007

становила 440,00 грн., а відповідно до ст. 59 Закону України «Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України»мінімальна заробітна плата з 01.04.2008 становила 545,00 грн.

Поряд з цим, позивачеві у 2007 та

2008 роках одноразова допомога на оздоровлення виплачувалась відповідно у сумі

120 грн.

Таким чином, фактичні обставини

справи свідчать про те, що позивачу за відповідні періоди здійснені виплати у

значно менших розмірах, ніж було встановлено у законі, тобто було виплачено

допомогу лише частково.

Суд звертає увагу сторін на те, що

реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке

базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не

приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України”

Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо

бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на

відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.  

Правовідносини, що виникають в

процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі

юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на

відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав

та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить

позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v.

Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи

повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо

такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має

автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим

принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може

посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в

даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться

такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи

поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в

такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки

дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно

додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Як зазначено у Рішенні

Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про

рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод

людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості

людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини

- це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод

означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які

відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик

права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру

території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних

показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою,

яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вони наділений державою

певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи

соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на

оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною

гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава

таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний

матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою

встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який

характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист

осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 22 Конституції

України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 64 Конституції

України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути

обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції

України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою

діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави.

Згідно п.п.3.3 п.3 Наказу

Міністерства праці та соціальної політики України від 25.04.2006 № 147 „Про

затвердження Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат” (далі - Положення), 

головним завданням центру є здійснення контролю за правильністю

призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги,

інших грошових виплат.

Аналізуючи зміст зазначеного

положення, суд дійшов висновку, що належним відповідачем з приводу призначення

та виплати соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат,

встановлених законодавством, є управління праці та соціального захисту

відповідної  районної у м. Києві

держадміністрації.

З огляду на викладене, вимоги

позивача про визнання неправомірними дій Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у виплаті щорічної

одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України „Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" є необґрунтованими і, відтак, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Відповідач-2 не надав суду

достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї

бездіяльності.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 94 КАС

України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати,

здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених  вимог, а відповідачу - відповідно до тієї

частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, як ветеран війни 2 групи

та ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії,

звільнений від сплати судових витрат.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97,

99, 100, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити

частково.

2. Зобов'язати Управління праці та

соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної

адміністрації вчинити дії щодо донарахування та виплатиОСОБА_1 як учаснику

ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії різниці між фактично отриманою

та належною до сплати сумами щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за

2007, 2008 роки, виходячи з п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

4. Зобов'язати Управління праці та

соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної

адміністрації вчинити дії щодо донарахування та виплатиОСОБА_1 як інваліду

війни 2 групи різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумами

щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2007 рік, виходячи з восьми

розмірів мінімальної пенсії за віком.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

П.О. Ковзель