Рішення

від 09.04.2009 по справі 42/68-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

42/68-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2009 р.                                                            Справа № 42/68-09

вх. № 2207/4-42

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - 1 - Смирнова О.М.  за довіреністю від 30.12.2008 р.

позивача - 2 - не з`явився

 відповідача - 1- не з"явився; відповідача - 2 - не з"явився;

розглянувши справу за позовом 1. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), м.Київ;

2. Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (ДП "Харківстандартметрологія"), м.Харків;

до  1. Виконкому Ізюмської міської Ради, м. Ізюм Харківської області;  2. Ізюмського міського бюро технічної інвентаризації, м.Ізюм Харківської області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України) (1-ий позивач) та Державне підприємство "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (ДП "Харківстандартметрологія") (2-ий позивач) звернулись 23 березня 2009 року до суду з позовною заявою (вих. №1242 від 16 березня 2009 року) до Виконкому Ізюмської міської Ради (1-ий відповідач) та Ізюмського міського бюро технічної інвентаризації (2-ий відповідач), в якій просять суд визнати за державою Україна в  особі  Державного  комітету України  з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт  України) право власності на майно - нежитлову будівлю - вагоремонтну майстерню загальною площею 108,3 кв.м.,  розташовану за адресою: місто Ізюм, вулиця Маршала  Жукова, 6-А, що перебуває у господарському віданні Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 березня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її  розгляд на 09 квітня 2009 року о 12:30 годині.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 08 квітня 2009 року справу 42/68-09, у зв"язку з находженням на лікарняному судді Яризько В.О., було передано до розгляду судді Чистяковій І.О.

Представник 1-го позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник 1-го позивача  надала заяву 09 квітня 2009 року за вх. № 3379, в якій відмовляється від стягнення судових витрат, пов"язаних з оплатою державного мита в сумі 102 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Представник 1-го відповідача у судове засідання не з"явився, але надав 08 квітня 2009 року до суду відзив на позовну заяву (вих. №1258 від 08 квітня 2009 року), в якому зазначає, що в частині стягнення з першого відповідача судових витрат заперечує, в іншій частині - покладається на розсуд суду. Крім того, у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про розгляд справи без участі представника Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради Харківської області.

Представник 2-го відповідача у судове засідання не з"явився, але 09 квітня 2009 року надав до суду заяву (вих. №66 від 03 квітня 2009 року), в якій зазначає, що залишає позовні вимоги на розсуд суду та заявив клопотання про розгляд справи без участі свого представника.

Суд, розглянувши клопотання 1-го та 2-го відповідача, визнав їх такими, що не суперечать чинному законодавству,  та не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, за таких обставин дане клопотання приймається судом та підлягає задоволенню.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення присутнього представника 1-го позивача, суд встановив наступне.

Приміщення вагоремонтної майстерні, що розташоване за адресою: Харківська область, місто Ізюм, вулиця Маршала Жукова, 6-А, загальною площею 108,3 кв.м., збудовано у 1968 році.

За замовленням 2-го позивача КП “Ізюмське бюро технічної інвентаризації” було виготовлено та видано технічний паспорт на вищезазначене майно.

Згідно листа Фонду державного майна України від 28.05.2008 р. № 10-15-7658 та відповідно до форми № 2б(д) майно - ремонтні майстерні у місті Ізюм, знаходяться на балансі Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", яке знаходиться в управлінні Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

1-им позивачем з метою оформлення правовстановлюючих документів на зазначене вище майно 1-ому відповідачу була направлена заява від 30.10.2008 № 10374-8-5/12 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

1-им відповідачем не було вчинено дій по оформленню та видачі 2-ому позивачу правовстановлюючих документів на спірні об'єкти нерухомості, тобто на момент розгляду судової справи, право власності на спірне майно належним чином не оформлено та не зареєстровано в органах БТІ.

Позивачі у позовній заяві посилаються на те, що за давністю часу були втрачені необхідні документи для одержання свідоцтва на право власності на вищевказане нерухоме майно. На звернення до державних установ про видачу свідоцтва про право власності на будівлю, позивачам було відмовлено, у зв'язку з тим, що відповідно до набравшого чинності з 01 січня 2004 року Цивільного кодексу України, а саме ст. 376, право власності на нерухоме майно може бути визначене виключно за рішенням суду у разі відсутності акту державної приймальної комісії про введення будівлі в експлуатацію.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, в т.ч. грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

          Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Статтею 170 Цивільного кодексу України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"  від визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб"єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об"єктів, пов"язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Приписами статті 3 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” встановлено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Відповідно до ст.4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компаніі, інші державні господарські організації (далі - господарськи структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Крім того, у відповідності до ч.2, 3 ст. 73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Статтею 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

          Право господарського відання згідно з частиною першою ст. 136 Господарського кодексу України є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до п.12 Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2003 р. № 225/2003 Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики здійснює відповідно до законодавства функції з управління об"єктами державної власності, що перебувають у його управлінні.

Згідно ст. 4.2. Статуту Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації": Майно Центру та доходи, отримані від використання майна є державною власністю і закріплюються за Центром. Здійснюючи право господарського відання, Центр володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту.

Враховуючи вищевикладене, а саме всі вищеприведені приписи діючого законодавства, а також положення Статуту Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" дозволяють встановити, що з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, суб'єктом спірних правовідносин, предметом яких є питання оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

1-ий відповідач у відзиві на позовну заяву не навів доказів того, що спірне майно належить на праві власності іншим особам. Доказів, які б спростовували твердження позивачів щодо правомірності постановки їх на баланс.

          Враховуючи це, а також обставини викладені вище, суд приходить до висновку про те, що спірне майно, зазначене в позові, є власністю держави України в  особі  Державного  комітету України  з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт  України) та знаходиться у господарському віданні Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації".

Відповідно до статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Положення статті 20 Господарського кодексу України забезпечують можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, в т.ч. шляхом визнання наявності права.

Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до  статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання права.

          Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 3 статті 136 Господарського кодексу України до захисту права господарського відання застосуються положення закону, встановлені для захисту прав власності.

На підставі викладеного, з урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник 1-го позивача надала заяву 09 квітня 2009 року за вх. № 3379, в якій відмовляється від стягнення судових витрат, пов"язаних з оплатою державного мита в сумі 102 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. Суд, приймає дану відмову, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству, у зв"язку з чим судові витрати суд покладає на позивачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, ст.ст. 11, 16, 170, ст. 326, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 73, 133, 136, 147 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 12, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

Задовольнити клопотання 1-го відповідача про розгляд справи без участі його представника.

Задовольнити клопотання 2-го відповідача про розгляд справи без участі його представника.

Прийняти відмову позивача від стягнення судових витрат по сплаті державного мита в сумі 102 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.  

Позов задовольнити повністю.

Визнати  за державою Україна в  особі  Державного  комітету України  з  питань технічного  регулювання  та  споживчої  політики (03680, місто Київ, вулиця Горького, 174, ідентифікаційний код 00032678) право власності на майно - нежитлову будівлю - вагоремонтну майстерню загальною  площею 108,3 кв.м.,  розташовану  за  адресою: місто Ізюм, вулиця Маршала Жукова, 6-А, що перебуває у господарському віданні Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (61002, м. Харків, вулиця Мироносицька, 36, ідентифікаційний код 04725906).

Повний текст рішення підписано 13 квітня 2009 р.

Суддя                                                                                            

справа № 42/68-09